Розповідається про все, від будівництва колії до тренування машиністів на симуляторі. Якщо вас напружує дивитися 45 хвилин німецькою мовою, то там дуже гарна головна інженерка депо, що займається ремонтом і технічним обслуговуванням потягів ICE у Мюнхені:


Там теж два слова про останнє покоління ICE 4, яке характеризується енергоефективністю та ліпшими гальмами за рахунок ABS-подібної системи, що заливає в колесо розчин якогось шампуня під час гальмування на високій швидкості.

А ще цікавий факт: машиніст мусить кожні 30 секунд натискати спеціальну педаль, якщо він цього не робить, потяг автоматично гальмує і зупиняється.

Українською мовою на питання «Ти не будеш завтра з нами бухати?» можна відповісти «так», «ні», «мабуть», і всі ці відповіді можуть означати шо завгодно (так, буду,, так, не буду,, ні, не буду,, ні, буду,, мабуть, буду,, мабуть, не буду).

Німецька мова, до речі, в цьому плані більш конкретна, бо є магічне слово «doch», яке означає if(Ти не будеш завтра з нами бухати?) = false (себто, «Я буду бухати з вами завтра»).

Шо вона несправедлива і складна, нагадаю, що президентська федеративна республіка — це абсурд, федерації можуть бути тільки парламентськими, тому і впроваджено таку милицю, шо цю помилку в дизайні зменшує до мінімуму, що наполовину президента США обирає народ, а наполовину — штати.

Цю концепцію подвійної більшості придумано саме в США, коли не було цих ваших інтернетів, а срачі можна було влаштовувати лише у місцевому барі. І вважалося, шо люди в межах однієї країни (штату) мають тенденцію більше синхронізуватися у поглядах, тому штатам з меншим населенням дається більша вага у кількості голосів щодо вирішення спільних питань, а штатам з більшим населенням навпаки вага зменшується.

Щоб було зрозуміло: у Німеччині мешкає 80 мільйонів, у Франції 45, у Нідерландах 17. Якщо всі європейські питання вирішуватиме президент, обраний за більшістю населення Європи, німці будуть мати суттєво більший вплив на європейську політику, а малі країни — ніякого. Який з цього буде наслідок? Правильно, вихід малих країн з Унії, бо їм орган, де вони не мають голосу, нахуй не всрався. Тому подвійна більшість гарантує, шо Франція і Німеччина мають голоси 1:1 (а не 2:1, як за населенням), а Нідерланди і Німеччина 1:2 (а не 1:5, як за населенням). В такій системі більші країни все одно мають більше голосів, але не настільки більше, як за співвідношення населенням: враховується ефект синхронізації поглядів, шо німець то німець, а іспанець то іспанець.

США менш різноманітна, ніж Європа, але й федеральні інститути мають більше влади, ніж унійні в ЄУ, тому абсолютно логічно, шо президент обирається не більшістю населення, а більшістю штатів (у яких голоси формуються відповідно до голосування населення).

В Німеччині, хоч президент і має мінімум повноважень, система схожа, бо це знову ж таки федеральна країна, і тому Баварія з 13 мільйонами населення повинна мати меншу вагу, ніж мільйонний Гамбурґ чи тримільйонний Берлін. Тут президента обирає Bundesversammlung (Федеральні Збори), що наполовину складаються з представників народу, а наполовину з представників штатів:
— 50% Федеральних Зборів то депутати бундестаґу, що обирається народом (622);
— 50% то депутати парламентів штатів, що обираються теж народами кожен у своєму штаті (622). Кожен парламент штату формує делегатів до Федеральних Зборів пропорційно до того, які фракції у цьому парламенті представлені, а кількість цих делегатів пропорційна населенню штату за тим же принципом, як штати США формують виборників президента.

Наприклад, у Баварському ландтазі 180 депутатів, з них у Федеральні Збори відправляється 95. У Брєменській Громаді 83 депутати, а цей найменший штат країни відправляє всього 5 членів у Федеральні Збори. Населення Баварії у 19 більше за населення Брємена, і штат Баварія відправляє у 19 разів більше делегатів.

Різниця зі Штатами тут у тому, шо кожен член Федеральних Зборів може незалежно голосувати за президента і пропонувати його кандидатуру, тобто це не зовсім подвійна більшість (або зовсім не подвійна), в реальності, однак, фракції між собою домовляються, за кого голосувати, як на рівні Бундестаґу, так і на рівні штатів. У 1949 та 1954 роках була опція дописати в бюлетень прізвище кандидата, якщо його там немає. Після того вона зникла, тепер треба обирати зі списку. Це американська система складна? Хаха!

Мало хто знає, але музика німецького гімну взята з австрійського кайзерського гімну «Боже, храни Франца кайзера», що походить з 1797 року і славить австрійського Франца ІІ, кайзера Священної Римської Імперії. Не дивно, шо оригінал має набагато більшу енергетику:


Gott erhalte Franz, den Kaiser,
Unsern guten Kaiser Franz!
Lange lebe Franz, der Kaiser,
In des Glückes hellstem Glanz!
Ihm erblühen Lorbeerreiser,
Wo er geht, zum Ehrenkranz!
Gott erhalte Franz, den Kaiser,
Unsern guten Kaiser Franz!

Всі наступні кайзери міняли у гімні ім’я на своє та дещо модифіковували слова, але смисл лишався той самий, аж поки не з’явився деякий Авґуст Гофман фон Фалєрслєбен, що написав у 1841 році пародію «Боже, храни тирана Діоніса».

І десь в тому ж році він пише ще одну пісню на цю ж мелодію, на цей раз з тексом «Брекзіт гімно, ЄУ рулить», що тодішньою мовою звучало як «Deutschland, Deutschland, über alles». У 1841 році під Німеччиною малася на увазі Німецька Конфедерація (Deutsche Bund), шо складалася з 41 члена, а німецька ідея була по суті ідентична сучасній європейській ідеї. Цікавий факт: німецькомовних країн з того часу лишилося три (плюс Люксембурґ), а Швейцарія шо тоді їбала в рот німецьку ідею, шо тепер їбе європейську.

Шо з гаслом «Німеччина понад усе» сталося у 20 столітті, ви знаєте, тому після війни той куплет з німецького гімну було викинуто, і нинішній національний гімн складається з загальниих слів про братерство, свободу, право — оце все.

Але музика лишилася ще та:
Боже, храни Франца кайзера,
Нашого доброго кайзера Франца,
Хай довго живе Франц, кайзер,
У щасті найсвітлішого глянця!

Найбільша проблема практичної реалізації електроказки — це електрогенерація, я писав про це у 2010 році. Цифри тоді довелося брати зі стелі, а сьогодні вже чимало є електроавт, для яких є реалістичні дані споживання електрики.

Шо у нас є? Згідно з даними журналу heise (яке посилається на якесь данське дослідження) в середньому електроавто споживає 183 Вт-год/км або 18,3 кВт-год/100 км, максимум однак 400 Вт-год/км, шо для пробігу в 20’000 км на рік дає 3660 кВт-год.

Для 3,5 мільйонів автомобілів з того посту це 12810 ҐВт-год: у 10 разів менше, ніж я тоді нарахував. То, може, не так все хуйово?

30 мільйонів електроавтівок у Німеччині то будуть потребувати вже 109800 ҐВт-год енергії, шо не так багато при річній генерації у 645’000 ҐВт-год, але не так і мало, особливо з урахуванням того, шо треба до 2050 року чимось АЕС замінити.

Словом, екологічним електроказковий баланс точно не буде, а це ше я мовчу про ціни. Очевидно, шо електроконцерни будуть якось компенсувати інвестиції у нові потужності, а тому ціна на автострум буде зростати, ціна ж бензину та дизеля — падати. Тому усі розрахунки за цінами 2016 року підуть по пизді. Зрештою уже нинішні зарядки не є дешевими: 4 євра за годину, середньостатистичному BMW i3 треба 4 години — 16 єврів, цього вистачає на близько 100 км, а середньостатистичний дизелебензин потребує 4,51 євра на 100 км: майже вчетверо менше. Зі зростанням кількості електроавт ситуація буде погіршуватися, а не поліпшуватися.

Шо можна, виходячи з цього сказати? Старий прогноз Shell-a про 16 мільйонів електроавт до 2040 року нині виглядає реалістичним. А от шось більше — ні.

Вчора у телевізорі досить крутий фільм: суд над пілотом повітряних сил, що збив літак Люфтганзи, який терористи мали спрямувати в стадіон Алліанц Арена, де на той час було 70’000 глядачів.

Наказу на постріл не було, зрештою Конституційний Суд ще у 2010 році визначив, шо збивати літаки з пасажирами, захоплені терористами (в контексті подій у вересні 2001) заборонено. Однак, Конституційний Суд тоді не визначив, чи пілота винищувача, який прийме таке рішення особисто, треба засудити за вбивство.

Німецьке кримінальне право містить певні винятки, в яких вбивство не є злочином — це коли воно здійснене з метою порятунку власного життя або життя близьких людей. Але німецьке кримінальне право не передбачає такого винятку для порятунку абсолютно лівих людей просто тому, шо їх більше.

Прокуратура наводила арґументи: нехай є 2 хворих, яким потрібна нирка для трансплантації, інакше помруть за два тижні. Нехай є смертельно хворий, шо помре гарантовано через 3 тижні. Чи можна його пристрелити на тиждень раніше, шоб вирізати нирки і врятувати двох людей? Закон каже НІ.

Захист наводив арґументи переважно чомусь з англійського права, коли у несферичних у вакуумі ситуаціях доводилось жертвувати малою кількістю людей заради порятунку більшої.

87% глядачів проголосували за «не винен», і фільм закінчився виправданням пілота. Я голосував за «винен»: рішення про пожертву життя може приймати тільки той, хто жертвує. Це можна зробити заздалегідь, клікнувши при купівлі квитка «я погоджуюсь, шо мій літак можуть збити». Я би хотів дізнатися, скільки з тих 87% любителів пожертвувати чужим життям клікнули би. Мій прогноз: 0%.

Старим добрим способом: забанити випуск автівок на двигунах внутрішнього згоряння з 2030 року в усій Європейській Унії.

Федеральна Рада — то верхня палата парламенту, що складається з представників урядів 16 штатів пропорційно їх населенню (у найменших штатів — 1 представник, у найбільших — 6). Її склад не є сталим: щороку в десь 3-4 штатах відбуваються вибори, і їх представники оновлюються, відповідно, немає поняття «рада такого-то скликання», а тому нема і кому пред’явити претензії, якщо що.

Рішення, утім, буде приймати Європейська Комісія, і я шось слабо вірю, шо вона наважиться на це.

А взагалі цікаво, шо буде, якщо так зробити:
1. Люди почнуть купувати електроавта;
2. Люди будуть купувати лише уживані авта на ДВЗ.

Хотів би запустити десь паралельний Всесвіт тіки для того, шоб подивитися на це.

На березі Майну в гесенському містечку Майнфлінґен, шо на кордоні з Баварією, знаходяться великі антени, шо транслюють щосекунди сигнал точного часу на всю Європу:

Антени справа вдалині

Транслюють вони, як ви можете здогадатися з назви, на частоті 77,5 кГц, шо вистачає на 2000 км: сигнал покриває також більшість України (крім зони АТО та частини Криму):


Іше задовго до того, як з’явилися мережі мобільного зв’язку та інтернет, цей сигнал був єдиним способом синхронізації годинників, та й у наш час годинники, шо виробляються в Німеччині, мають радіомодуль, що ловить сигнал з цієї антени. А якщо ви десь побачите NTP сервер з .DCFa. у назві, це означає, що він ловить радіосигнал часу саме з цієї антени та транслює його в інтернети.

На жаль, територія не надто прихильна до фотографів та охороняється, як концтабір Аушвіц:


А також вона повністю оточена лісом, шоб, бува, бюрґери не скаржилися, шо антени їх опромінюють. По ходу, для фотографування треба носити з собою драбину. Утім, тут одна знайшлася:


Шо ж там такого охороняють, срані антени? Нє, там на території є ще атомний годинник, а в Німеччині слово «атомний» викликає найвищий рівень алярму, звідси напруга на паркані. Цей атомний годинник синхронізується з ще більш атомним годинником Physikalisch-Technische Bundesanstalt (PTB) у Брауншвайзі, що згідно із Законом про час є відповідальним за трансляцію офіційного часу Федеральної Республіки Німеччина.

Таким чином, ці антени по суті транслюють час з Брауншвайґу, який знаходиться на півночі Німеччини, а тому є менш зручним для трансляції часу на всю Європу.


Пам’ятаєте це бібікання у «брехунці»? Якщо не помиляюсь, воно було щогодини. DCF77 передає час щосекунди, але лише з 0 до 58 секунди. О 59 секунді нічого не передається, а наступній 00 секунді передається сигнал початку хвилини, шо дозволяє годинникам «підготуватися» і синхронізуватися в цей момент. Нагадаю, таким чином синхронізується вокзальний годинник (з головним годинником станції).


Крім, власне, часу, DCF77 передає дату і (в пропрієтарному форматі) прогноз погоди, який вміють транслювати годинники, шо мають відповідну функцію. Застаріла хуйня у час смартфонів, але врахуйте, шо в країні дуже багато є пенсіонерів, шо не мають цих ваших новомодних штучок. Тестувалася також можливість викосристання сигналу для інформування про катастрофи, але я не знаю, чим це завершилося.

Сам атомний годинник подивитися можна у Німецькому музеї в Бонні (Deutsches Museum Bonn), точніше, його старіші моделі, уже списані. Чи Брауншвайґ пускає подивитися на чинний годинник, не знаю.

У Німеччині є такий рух, називається «Райхсбюрґери», вони не визнають існування Федеральної Республіки Німеччина, і вважають, що Німецька Імперія нікуди не зникла після капітуляції вермахта, а продовжує існувати і надалі.

ФРН вони вважають приватною фірмою «BRD GmbH», яка не має ніякої юрисдикції в Німеччині, а тому вони не платять штрафів, податків тощо, а коли приходить судовий виконавець, шлють його нахуй.

Словом, такі собі лібертаріанці, але з обґрунтуванням, шо коли прийде справжній уряд Німецької Імперії, вони знову стануть законослухняними.

Це я до чого розповів? У вільній країні кожен має право з’їзджати з глузду у свій спосіб, навіть у такий. Ніхто не задумується їх переслідувати (крім примусового стягнення штрафів тощо), всім похуй (якщо такий «бюрґер» не балотується в політики чи судді, тоді всім стає не похуй).

Тобто, ідеологія райхсбюрґерів вона ніби запрошує здійснювати теракти на всі державні установи. Але цього не відбувається. Все-таки є якийсь магічний перехід від слів до дій, і я не впевнений, що якщо цей перехід відбувся, то винним автоматично є творець ідеології чи її поширювач. Радше ні.

І трошки про найголовніше у користуванні via ferrata-ою — пристрій для страхування:


Він виглядає у формі літери Y, на одному кінці якої мотузки з двома карабінами, а на іншому — коробочка під назвою Bandfalldämpfer, усередині якої знаходиться додаткова мотузка, що не дає вашому хребту зламатися: під час падіння вона висовується на потрібну довжину:


Додатково може бути і третій карабін: це для того, щоб пристібнутися зовсім близько до віа феррати і зробити фотку, випити води тощо. Так виглядає сучасний пристрій для страхування загалом:


Користуватися чимось іншим не рекомендується, якщо ви не профі. Альтернативою або навіть доповненням до цього дівайсу є так зване гальмо, що мертво кріпиться до тросу і може рухатися тільки вгору, але не донизу: таким чином гарантується, що якщо ви зірветеся, то будете застраховані миттєво, а не летітимете до найближчої опори (це може бути і кілька метрів):


Однак, цей дівайс, незважаючи на геніальність, випускає лише один виробник станом на сьогодні — AustriAlpin. Він розрахований лише на певну товщину тросів, хріново працює, коли трос мокрий, плюс метал має властивість стиратися, тобто, його треба регулярно перевіряти, часто міняти і в жодному випадку не розраховувати на нього.

Тобто, може виникнути false sense of security і бажання долати довгі вертикальні підйоми, а в момент, коли він зламається, у вас уже не буде можливості злізти.


Два ж карабіни — це необхідність, для того, щоб бути пристібнутим завжди. Ось так їх перемикають:


На цьому відео via ferrata категорії А, досвічені альпіністи її взагалі без страхування можуть проходити. B — це найскладніше, шо проходив я (мало не здох :), а C/D/E — це уже справжній пиздець.