Крутотінь!

Originally posted by grishasergei at Муралы Киева

Він знаходиться на території летовища Жуляни, але доволі далеко від терміналів. Веде до нього гарна середньовічна вулиця з бруківкою з білого каменю:


Через паркан можна розгледіти транспортні літаки внутрішніх військ МВС Ан-74 та Ан-26:




Всі українські музеї ніби навмисно ховаються від відвідувачів. Ось цей, наприклад, вказівник був першим, і він зовсім не для тих, хто хоче знайти музей, призначений:


Проходимо квест, і ми на території:


Про те, шо тут можна подивитися, в писав детально Піктор (раз, два, три і чотири — і з тебе ящик пива за піар, я люблю темне).

Експонати:

Це літак-розвідник, 1917 рік, обладнаний кулеметом, виробник — Одеса.

Що цікаво, що у багатьох винищувачів на кінці дротик, щоб коли закінчаться патрони, можна було іти на абордаж:


Лінукс на борту:


Радіолокаційний літак (AWACS) Ан-71:


Серед усіх гелікоптерів найбільше вразив, звісно, цей:


Ви просто спробуйте його уявити, коли ґвинт крутиться на повну потужність:




Безпілотник (так, і таке у нас буває):

Заходжу я, значить, на вокзал, а там — ticket windows:


Premium-comfort waiting room:


І тому подібне:


Новий електронний розклад потягів, відсортований за часом відправлення:


Замість приміських електропоїздів та швидких потягів — регіональні потяги та інтерсіті:


За вартість цього розкладу можна надрукувати 50 паперових розкладів у форматі А1 та розклеїти їх на всій території вокзалу, на всіх перонах, у підземних та надземних переходах до колій, і біля виходу з метра теж. І на папір і картриджі до принтера, щоб ці розклади оновлювати у разі змін. Замість цього розклад один на весь вокзал, але зате електронний.

Виходжу я, значить, на вулицю, а там — Nürnberger Bratwurst:


Wtf, це день сурка, і я насправді нікуди не полетів?

Заходжу в метрополітен, а там практікер. Утім, автомат не німецький, значить, я в правильному місті:


Англійська мова тепер скрізь — це найбільші на моїй пам’яті зміни у міській навігації за останні 10 років:


Слово «вулиця» чомусь перекладають німецькою:




Нові вуличні таблички інформативні, але зроблені з огидного пластику, а всередині лампочка.

Реілвей СТЕЙШН, блеять:


Туристичні вказівники:




Вони хороші, за винятком «Lutheran Kyrha». Ну, скандинави та німці здогадаються, що мова про Kirche, а от решта навряд чи:


В табличках на зупинках переклали лише заборону паління:


Або лише назву зупинки. Маршрут тролейбуса іноземцям знати не потрібно:


Найбільш фантастина річ — це мапи. З одного боку велика мапа:


З іншого — виділений малий фрагмент — найближчі околиці:


Коли я побачив це, я розплакався і пошкодував, що вже не турист і знаю все і так. Такі самі мапи є на станціях метра (лише в центрі).

Метрополітен зробив теж величезну роботу з транслітерації всієї навігації:


Крім того, лінії було перейменовано на M1, M2 i M3 замість колишніх Пиздохуйщенсько-Жопозадерищенська, впроваджено кольорове кодування:


Утім, ви помиляєтеся, якщо думаєте, що я запам’ятав, у якої гілки який колір і номер: кольори і нумерація використовується занадто рідко. Замість цього у всіх станцій з’явився особистий номер, продубльований на мапі і всіх табличках. Чесно кажучи, не дуже розумію, як це може полегшити орієнтування. Здається мені, що ніяк, хоч моя думка не є об’єктивною.

Що лишилося незмінним так це те, що ти спускаєшся на станцію і, блять, не знаєш, наліво тобі чи направо:




Також не з’явилося жодної таблички в «трубі» — у найбільшому київському переході під Майданом.

Зате, блять, біля входу в метро повісили табличку «дивіться, а тут метро»:


Великий респект дизайнерам за збереження автентичності навігації: нові таблички виглядають так, наче висіли тут з 1970 року:






Поки мене не було, відкрили станцію Виставковий Центр, що як для людини, яка їздила щодня сраною маршруткою з Либідської до Феофанії, виглядає просто фантастикою:


Після того, як я зробив цю фотографію, до мене підбіг якийсь мудило (черговий по станції чи шось таке) і намагався переконати видалити цю фотку, посилаючись на п.4.2 правил користування метрополітеном:
«
4. Пасажирам забороняється
4.2. Входити на станцію в нетверезому стані.
»

Не переконав і намагався налякати викликом міліції і конфіскацією мого фотоапарату для експертизи. Я настільки охуїв, що навіть не зміг видавити з себе параграф, за яким він може сходити нахуй, крім того, я думав, що фотографування правилами заборонене. Утім, мужик зненацька випилився самостійно. Насправді ж я помилявся, ніякої заборони на фотки не існує, лише на відео:
«
4.22. Здійснювати торгівлю, кіно-, відеозйомку на території метрополітену.
»

Це мій перший пост з фотками, написаний з Андроїда, тому перепрошую за відсутність правильного тире і лапок (скоро зроблю).

Франкфуртське летовище чудове, хоч я не дуже розумію, навіщо той самий будинок ділити на два термінали? Навіщо мені знати, що сектор В знаходиться у першому терміналі, а сектор D - в другому? Це спершу заплутало, але потім я просто дивився на знаки потрібного сектора, ігноруючи номери терміналів.

Перед чекіном стояв мудак, функцією якого було не дати людям пройти чекін: він всіх спрямовував до автоматів. Але я це вже проходив у Шарлі де Ґоллі: там я летів до Кракова через Варшаву, чого автомат зробити мені не міг. Ввічливо посилаю чувака нахуй і проходжу в чергу. Черга не те шоб сильно велика, але хвилин 10 доведеться постояти. Тут несподівано чувак, який не давав всім пройти, бере і половину черги зі мною включно забирає на порожній чекін бізнес-класи.

To make long story short, приземлився я успішно на летовищі Фридерика Шопена, і пофігачив на автобус. Було вже пізно, тож замість 175-го приїхав нічний ікарус. Востаннє на ікарусі їздив у році так 2008-му, і це теж було у Варшаві, тож я був дуже excited поїздкою на цьому музейному автобусі. Там був лише я і якийсь гоп, який вирішив, шо я шпіон і нелегально фотографував летовище. Гоп подзвонив мєнтам і довго прохав, шоб вони мене забрали. Мєнти не приїхали. А якби приїхали, то забрали би не мене.

Мій хостел знаходився на вулиці Емілії Пляттер, всього в 5 хвилинах від вокзалу, у старій варшавській кам'яниці. Дзвоню, дзвоню, ніхто не відповідаю. На дверях висить номер мобіли власника хостела. Телефоную йому. Мужик каже, шо в хостелі нема нікого, бо не було бронювань на сьогодні. Хрінассі, кажу я, а я? Мужик обіцяє, шо зараз підійде колега. Через п'ять хвилин приходить чувачок, по-польськи говорить із легким акцентом, він, здається, звідкись із Мексики. У хостелі працює його жінка, а він просто домагає. Поки він курить, а ми спілкуємось, підходить бабця-блондинка з агресивним макіяжем, вдягнена у норкову шубу. Якби вона була трохи молодша, я би сказав, шо це повія, дуже характерний стиль одягу, який ні з чим не сплутаєш. "Чувак, у тебе борода, як моя піхва", - робить комплімент бабуся. І просить позичить 5 злотих, завтра віддам. Чувак сміється.
- Отак воно в Польщі.
- Весоло, - кажу я.
- Весоло.
Хостел виявився шикарною 5-кімнатною квартирою. На одну ніч він був увесь мій.

На контролі безпеки у Варшаві працівники ліниво теревеніли між собою, не звертаючи на мене жодної уваги. Лише ліниво кинули погляд, коли я пройшов металошукач, і він не запищав. Зате на паспортному контролі трошки мізки поїбли, як колись Сахметкаре. Але лише трошки. Тітка в будці занесла руку з метою попсувати богопротивним штампом мій незайманий паспорт, але я її зупинив.
- Пан нє хце? Ну добре.

Вже у Борисполі я виявив, що провозити можна лише 5 літрів пива, а не 10, як було написано на сайті митниці. Утім, рівно 5 і було в мене. Ядерну зброю успішно доставлено на територію України :)

Південний вокзал:


На вокзалі я вперше у житті скористався автоматичними камерами схову. Навіть не знаю, нахера люди користуються ручними. 15 уагів, і всі торби на 2 доби в надійному місці.

Трошки прогулявся Києвом, розвіртуалився з jolka_ua:


Фабрика "Рошен", як завжди, гарна:

У Києві готуються до футбольного свята: нахуярили трохи велодоріжок, а на вказівниках вулиць з’явилася латиниця:


Несподівано я знайшов вказівник, написаний шрифтом, як попередження про шкоду від куріння на рекламі цигарок:


На київських будинках немає флагштоків, і прапори нахуярюють так, шоб вони не бултихалися:




У Києві завжди можна знайти шось цікаве й несподіване. Наприклад, хміль:


Посольство Нігерії, яка, як виявилось, є федерацією:


Табличку з назвою охороняє від дощу дах: а раптом, блять, корозія:


Посольство КНР, відділ освіти:




І найцікавіше:

...Подивившись зранку на затор на Вокзальній, я вирішив піти до Політеха пішки:


І тут мій погляд впав на турнікети, яких раніше тут не було. Точно, це ж швидкий трамвай реконструювали:


Оскільки на зупинку під’їхало те саме низькопідлогове диво техніки з гармошкою, що існує у Києві в одному екземплярі, я довго не зволікав і купив квиток у касі. Турнікети не працювали, але рука за звичкою засунула квиток у щілину. Турнікет проставив звичний штамп із датою, як у Кракові. Однак, в самому трамваї були традиційні механічні компостери, і всі студенти юзали їх, що зробив на всяк випадок і я:


Так виглядає трамвайчик:


Вагони з’єднано «гармошкою» в єдиний великий:


Низька підлога є лише посередині, висота платформи не дуже добре підігнана:


Так виглядає трамвай усередині:




«Обережно, двері зачиняються, наступна станція Польова.» Блять, він не їде до Політеху, бо половину станцій ще досі не відремонтували. Щиро кажучи, станція Польова теж не готова, але її відкрили, бо тут знаходиться студмістечко КПІ:


У переході будують озеро. Ймовірно, сюди запустять качок або карасів:




Перехід з озером у кінці:


Турнікети. Вимкнені. На турнікетах поставили сканери безконтактної картки. Цікаво, чи можна буде юзати ту саму картку, що й для метра?




Ще перехід:




Окремо тре згадати про саму поїздку. Кажуть, що колію було замінено. І дійсно, на деяких ділянках вона рівно спаяна. На деяких, однак, той самий «тидиць-тидиць», що й 10 років тому. Їде «швидкий трамвай» доволі повільно. принаймні на ділянці Вокзальна—Польова швидкість не зросла порівняно з 200х роками.

Якщо ви не дивилися звіт holy_mozart-а, то дуже рекомендую: там про всі станції і всі типи трамваїв.

Disclaimer: це тестовий пост, з метою потестити новий фотохостинг. Якщо світлинки не завантажаться — відпишіть у коментах.

Київ. Відкрили 3 нові станції метра, зокрема Деміївську, яка виходить просто навпроти Вернадки. Найкрутіше в цих нових станціях — це те, що навігація не закінчується дверима-убивцями, а продовжується і в переходах теж: нарешті всі виходи позначено. До речі, майже всі опитані мною кияни не бачили, як виглядає фабрика «Рошен» зараз. Ну, подивіться хоч у мене в блозі, якщо нема часу з’їздити:


zanuda_mode on
А на старих станціях навігація все ще радянська: «У зв’язку зі святами у новорічну ніч час роботи метрополітену подовжено на 3 години». Чому радянська? Бо радянська навігація не може бути «як для дебілів», радянська людина завжди має розгадувати квести, щоб довести, що дебілом не є. Тому, в радянському дизайні не можна написати «вхід до метрополітену буде дозволений до 3:10am», це було б для дебілів. Справжній недебіл мусить знайти розклад останніх потягів, побачити, що останній відправляється о 00:17 і... самостійно здогадатися, о котрій же зачиняється метрополітен. О 00:16? О 00:15? О 00:10? А, і в новорічну ніч о котрій зачиниться метрополітен? О 03:10? 03:00? 03:15? Hint: інформація про те, о котрій зачиняється метрополітен на станції «Майдан Незалежності», відсутня? (або я її не знайшов)
zanuda_mode off

Пробки. Я їх обожнюю: можна безпечно перейти дорогу, навіть на червоне світло. Купуйте собі ще автомобілів у кредит!


Зненацька:

Перехід на Святошині.

На Майдані гарно:


Посередині стоїть рекламний борд шоколаду «Мілка» у вигляді йолки. По всьому (!) периметрі йолки стоять ґестапівці в шапках-ушанках. Видно, всередині — замаскована ракета:


Треба потестити новий хостинг. Для різноманіття, світлина завширшки 1000 пікселів:


Корисна інформація для подорожніх: на «Нивках», якщо вийти в бік проспекту Перемоги, крайній правий вихід, там є туалет в пластикових кабінках. 2 гривні.

Kyiv. On of the exits at the subway station Dnipro is closed because of winter:


Kyiv, Skovorody street:


Lviv. Christmas trees being sold near regional railway station:

Ну, я типу знову невиїзний на місяць. Процедура отримання карти побиту настільки крута, що її видають лише через місяць після закінчення попередньої (яка дійсна рік). Загалом повна процедура, від часу подачі документів до отримання карти побиту триває близько чотирьох місяців, а тому подавати документи на нову карту треба приблизно через півроку після її отримання. Утім, я і так в січні ніколи не подорожую, так шо пофіг в принципі.

Отже, коротко про попередні події: українська митниця впровадила якусь мегасистему обліку часу перебування іноземців в Україні. Оскільки за законом поляки мають право перебувати без візи лише три місяці протягом півроку, то всі, хто ходив/їздив щодня за цигарками в Україну, раптово були забанені. Як наслідок, кордон в бік України був абсолютно порожній у кінці грудня.

Київ

Стоїть. Незважаючи на кризу, деякі фірми продають свої товари в кредит. Ось ця, наприклад, торгує секційними радіаторами європейського дизайну та пропонує взяти в кредит передбанник:

Львів

Я був тут двічі. Перший раз просто проїздом, коли їхав до Києва. Тоді лив дощ і взагалі було стрьомно. Однак встиг потестити «Антикризову кав’ярню» на розі Ринку та Руської. Ідея і оформлення просто чудові, пакет з сємочками, зроблений з газети, в якій пишуть про кризу — рулив, але їжа дуже дорога і порції малі.

Другий раз я був у січні з файними панянками eercishnyk та 1_ra. Було доволі холодно, і натовпи туристів окупували всі кав’ярні у центрі. Однак таємна цукерня з дешевими тортиками і кавою на вулиці Джохара Дудаєва нас врятувала. І ще були в підземеллях костьолу єзуїтів. Там насправді нічого цікавого, але дуже добрий дядько захопливо розповідав щось з історії Львова, тож задоволення було отримано. А, іще на проспекті Свободи таки є халявний wi-fi, а в центрі «Дзиґа» на Вірменській можна на халяву набрати старих номерів журналу «Український тиждень» та «Kyiv Weekly». На Вірменській справа відкрилася кав’ярня-музей гасової лампи. Загалом, останньо у Львові багато чого повідкривалося цікавого. Але кав’ярень все ще дуже мало насправді, а музеям не завадило б більше піару (хоч би й у вигляді вуличних дороговказів у центрі). Буду сподіватися, що Львів таки буде розвиватися в той бік, куди й Краків.

Кордон

Якогось дива на українському боці була величезна черга, яка повільно рухалася. Якийсь мудак пропонував свої послуги «швидше перейти кордон» і дехто навіть цими послугами користувався. Наша нація невмируща, ага. Але найбільше діставали люди, що штовхалися так, ніби там роздають останню ковбасу у цьому місяці. Я вирішив постояти трохи довше в черзі, але з комфортом.

Таким же дивом на польській стороні черги не було. Взагалі, що дуже дивно. Зате у віконці паспортного контролю сиділа галаслива панянка чи то з ПМС, чи то на стадії клімаксу. Працівники паспортного контролю в Медиці ніколи не були ввічливими. Зокрема, жодного разу мені не відповіли на моє «День добрий» та «Дякую». Однак, цій панянці вдавалося сказати «проше» з інтонацією а ля «шонада, суки?». Другим її питанням було «цо пан робі в польсце?» та «скільки маєте грошей?». Так-так, ця панянка володіла українською (або принаймні знала кілька стандартних фраз). Вона роздратована вимагала в українців показувати дозволи на працю, гроші та страхування. Якусь бабусю, в якої не було страхування, вона відвела до якогось офіцера. Мені вже ставало трохи сцикотно, бо фіг його знає, що ті поляки придумали. Страхування-то в мене є, але звички носити з собою відповідне підтвердження у мене не було. Я витяг свою аспірантську ксиву. Пояснення, що я аспірант і вивчаю фізику, у польських митників завжди викликає одну і ту ж реакцію — «о_О ніхріна собі». Однак, панянка чомусь не зацікавилася моїми документами і навіть не спитала «цо пан робі в польсце?», а лише повідомила, що через пару днів моя карта побиту закінчується.

Потім спілкування з митником, стандартні питання типу куди їду і шо роблю, стандартна реакція «о_О ніхріна собі», і ось я вже на терені Речі Посполитої. Маршрутка Медика — Перемишль все ще коштує два злотих. Якщо вірити _03 , вона стільки коштує вже років десять.

Перемишль

Стоїть. сходив у совковий туалет на вокзалі (1 злотий — пісуар, 1.5 злотих — посрати в кабіні),
поїв налисників у привокзальній їдалці, подивився на новорічний Ринок та пішов на електричку. Як завжди, випадково сів у купе для курців (ненавиджу!), але цього разу протягом усієї дороги там були такі ж некурці, як я.

Краків

Nie od razu zbudowano. П’ятого січня всі автомати для продажу квитків були окуповані студентами, які хотіли поповнити свій електронний проїзний. Інтерфейс софту для цих автоматів писав безрукий сліпий програміст, бо як інакше можна пояснити його феєричну незручність. Зацініть: щоб купити, скажімо, чотири квитки, треба:
1. натиснути на екран, щоб вимкнути ідіотський скрінсейвер,,
2. тицьнути в пункт меню «Квитки»,,
3. тицьнути в пункт меню «Квитки місто Краків» (ви знаходитесь у Кракові в цей час, нагадаю),,
4. обрати в списку тип квитка («одноразовий пільговий ґмінний» у моєму випадку),,
після цього автомат трохи подумає і запропонує оплатити 1.35 злотих. Але нам треба чотири квитки, тож ми
5. тиснемо на пункт «Додай ще один квиток»,,
6. обираємо в списку тип квитка,,
7. повторюємо п. 5—6 ще два рази.
8. нарешті всовуємо гроші. Якщо пощастить, автомат видасть квитки і решту. Якщо автомат чомусь не може видати решти, він видасть повідомлення «тільки без решти» та відмовиться віддасть ваші гроші назад. Тоді п. 1—8 треба повторити на іншому автоматі на іншій зупинці.
Отже: 4 квитки, 10 натиснень. Зате там є тач-скрін. У датських автоматах тачскрінів нема, чиста механіка: тиснеш на кнопочку і всовуєш гроші. Це приклад, як нові технології замінюють старі, щоб погіршити зручність. Цікаво, що у деяких краківських трамваях і автобусах теж з’явилися автомати, але їх робили на цей раз люди з очима і руками, тому там треба просто натиснути кнопочку і всунути гроші, і тачскріна нема. Але повернімося до наших баранів.

Бідні діти довго шукали, як там можна було поповнити ту картку, вставляли п’ятдесятку в купюроприймач і... нічого не відбувалося. На одному з автоматів було написано чіткою польською мовою, що банкноти він не приймає, а інший просто відмовлявся приймати п’ятдесятку. Дехто сував і сотки, не підозрюючи, що безрукий сліпий програміст може не підозрювати про існування банкноти такого номіналу.

Утім, деякі автомати приймають платіжні картки, як не дивно. Потішити у цій всій історії може лише те, що у Варшаві немає навіть цього — квитки купуються десь у підземному переході на розкладках, в кіосках або ... ніде. На більшості зупинок квитки не продаються.

У Відділі справ іноземців Малопольської воєводської адміністрації якимось дивом зникли черги після того, як вони переїхали до нового офісу, хоча кількість віконечок і співробітників не збільшилась.

Я вже писав, що краківський кебаб найкебабніший кебаб (після оригінального в Туреччині, ай ґесс)? Якщо будете у Кракові, і вам захочеться поїсти після 22-ї, то з великою ймовірністю у вас не буде іншого вибору, ніж спробувати, як він смакує. Рекомендую брати кебаб у лаваші (kebab w cieście або kebab w naleśniku). Він коштує всього на пару злотих дорожче, але смачніший значно, і їсти його зручніше. Кебабні працюють мало не цілодобово, ціни по всьому місті однакові, якісь може трохи різнитися, але в цілому вона на рівні: конкуренція непогана. Є також і вегетаріанський кебаб, який складається з того самого, що звичайний, тільки без м’яса.

Традиції у нас не лише вмирають, а й народжуються. Є у Києві такий собі місток закоханих, що біля Маріїнського парку. Його металева огорожа розписана написами на кшалт «Андрій+Віка=Love»:

Але ото як був там на польський великдень, то з подивом побачив десятки замків на ньому:

На замках написано або навіть викарбовано імена закоханих:

Очевидно, замок символізує міцність кохання. Не знаю лише, це роблять всі закохані, чи лише молодята? І, головне, відколи? Цій традиції менше року, ібо минулого року я точно там був, і замків не було.