Бо в Німеччині срачі на цю тему трапляються регулярно. Отже, залежно від регіону є три персонажі, що приносять дітям подарунки:

1. Святий Миколай (St. Nikolaus) — оригінально подарунки приносив тільки він, інші персонажі з’явилися в результаті Реформації, бо Мартін Лютер, як відомо, заперечував існування святих, а отже і Святого Миколая теж. Шо найцікавіше, нині Святий Миколай популярний переважно у лютеранських регіонах Німеччини, тобто на півночі. Виглядає він так:

Святий Миколай у Єксхофі, Верхня Баварія. Richard Huber/Wikipedia

2. Christkind (дослівно «дитя Ісус») — міфологічний безстатевий персонаж, що походить від особи Ісуса Христа, але не має з ним загалом жодного зв’язку: оригінальна ідея Мартіна Лютера була, що Миколая не існує, а подарунки носить Ісус на Різдво. Пізніше, однак, фігура Ісуса розвинулася у цього міфологічного персонажу, популярно переважно у католицьких регіонах (oh the irony, нє?) — на півдні Німеччини, у Австрії, Швейцарії, Ліхтенштейні та Південному Тіролі. У цих регіонах різдвяний ринок часто називається Ринком Крісткінда (Christkindlsmarkt).

Виглядає він так — дитина з крилами янгола у білому одязі:


На ринку в Нюрику Крісткінда часто грає жінка-блондинка:


3. Weihnachtsmann, він же Дід Мороз, він же Санта — класичний дід з великою білою бородою у червоному пальті. Часто він приходить не сам, а допомагає Крісткінду (особливо у родинах, де в батьків приносили подарунки і Святий Миколай, і Крісткінд, і Дід Мороз, з метою уникнення срачу).

Срачі на цю тему періодично трапляються, деякі міста у Баварії оголошують себе «зоною, вільною від Санти» тощо. Цим список персонажів не вичерпується: у Альпах є місцями свої окремі традиції, не пов’язані з перерахованими вище.

Шо у Баварії цікавого, так це найбільш дивовижні способи перевозити ящик пива в ситуації відсутності автомобіля. Наприклад, на рамі велосипеда, притримуючи однією рукою, друга рука кермує. На кравчучці, три ящика один на одному. Пішки удвох (класичний спосіб). На скейті. На санках. На сноуборді. На електричному візку для людей, що не можуть ходити. В дитячому візку для велосипеда.

Сьогодні бачив більш практичний спосіб: у ковші трактора. Ну правильно, а навіщо він ще потрібен, землю копати чи шо?

У Франконській Швейцарії є скелелазний підйом Action Directe, він є найскладнішим у Німеччині та першим у світі, що отримав категорію 11 за UIAA. Ось на цьому відео можна подитивитися, як виглядає, це десь як категорія Е на via ferrata-i:


Названий він на честь французької терористичної організації, тут натякається, що маршрут здійснює «теракти» проти пальців, що можна спостерігати на відео.

Це дуже цікава ідея, чекаю, аж поки з’явиться Via Ferrata ISIS. Категорії F, звісно.

Via ferrata Mauerläufersteig є одним з найскладніших (якщо не найскліднішим) підйомів у Баварії, категоризується як D/E («дуже складно»/«екстремально складно»):


Це відео треба дивитися з 7:15 (воно повинно звідси й починатися), бо показати у ньому я вам хотів типовий підвісний міст над проваллям. Людина, що по ньому йде, є профі, а от шо буде, якщо спробуєте пройтись таким мостом ви:
1. Міст почне гойдатися в усі боки;
2. Ви будете пробувати його зупинити, але нічого не виходитиме;
3. Ви зупинитесь посередині, коли в обидва боки буде однакова відстань, а міст гойдається;
4. Якщо ви зірветесь, ви будете висіти на канаті годину, поки прилетить гелікоптер. Ваші друзі не зможуть зняти вас;
5. Із думками про це ви повільно будете йти мостом;
6. Висраних цеглин вистачить на цілий Нойшванштайн.

Написано з мого досвіду, звісно, набагато коротших мостів. Саме на цей у відео я б, напевно, не став узагалі: мені здається я б запанікував тут. Прохід над проваллям по канату — це найбільш екстремальний екстрім, шо можна уявити. Але безпечний, тобто екстрім тут лише психологічний, насправді.

Різне з Франконії, шо накопичилось.

1. У замковому парку в Байройті водяться їжачки. При наближенні фотографа спершу зйобуються, але потім різко зупиняються і вдають, шо це кущ. В цей час можна посвітити ліхтариком і спокійно сфоткати, не турбуючись, шо модель з’їбеться:


От би ше олені та лисиці таку захисну стратегію юзали, а то їх навіть телеоб’єктивом не злапати.

2. На кожній вершині гори є коробочка, а в ній Gipfelbuch — книжечка, в якій можна відписатися «тут був Педро». Я одного разу не стримався:


Вікіпедія каже, шо ґіпфельбухи використовувалися в ГДР, щоб вільно висловити свою думку з приводу режиму, у зв’язку з чими ними в певний момент зацікавилося Міністерство безпеки (Штазі).

3. Хлів для корів:


4. Ауґсбурзькі скелі (Augsburger Felsen) — просто зненацька скелі посеред лісу у Верхньому Пфальці. Дуже гарно:


5. Тут знаходиться via ferrata категорії B/C: коротка, але цікава. Спуск поскладніше буде, ніж підйом:


6. Іноді незрозуміло, це лавка зламана чи дизайн?


7. Франконські пейзажі:


8. Трансформаторна будка у Бад Штафельштайні:


9. На ній зображена скеля Штафельберґ із прапором Франконії:






10. А внизу — дико симпатичне мале містечко Бад Штафельштайн:






11. Далі на Схід починається Нижня Франконія, а точніше — Майн-Франконія:


12. Це виноробна частина Баварії:


13. Крім виноробності, тут ше будівельний матеріал то не білий пісковик, а червоний, як у сусідньому Гесені та Вюртемберзі. І виноград теж росте на полях із цього каменю:


14. У певний момент ти ніби опиняєшся у Арізоні. Але ні, це Баварія (Франконія):




15. Якщо хто помітив via ferrata-у, то це категорія B, але я не подужав: надто тонкий «французький» трос і надто ковзко підніматися, я не відчув себе безпечно тут.


16. Буде привід повернутися колись. Це було місто Клінґенберґ-на-Майні:


17. Осінь настала, і плющ на будинках став кольоровим:






18. Взагалі, усе стає кольоровим:


19. Гора Вальберля (Walberla) — перлина Франконської Швейцарії:


20. На вершині знаходиться капличка і травневе дерево:


21. Кірхеренбах (Kirchehrenbach):




22. Шо може бути шикарнішим у Баварії, ніж трансформаторна будка? Трансформаторна будка з двома кущиками для краси!


23. У Форхгаймі будинки, коли вагітніють, носять дитину-будиночок на животі, як кенгуру:


24. Форхгайм узагалі славиться фахверковим старим містом:


25. Погода каже, шо сезон подорожей треба прикривати. До першого снігу. На фото станція Тройхтлінґен:

Цей маршрут дуже зручний, бо до нього веде Небельхорнська канатна дорога. Від її верхньої станції треба подолати лише ~480 висотометрів до хребта:


Маршрут не є курортним (рівень складності B/C), але його плюсом є те, що не треба долати багато висотометрів. Тим не менш, він займає сили, а додатковою небезпекою є те, що на хребті є можливість наїбнутися відрізу у двох напрямках. З третього боку, краєвиди доступні перманентно, а ви увесь час долаєте якісь вершини, що мотивує.

Ось на цьому хребті знаходиться ця via ferrata. Будиночок то станція канатної дороги:


Вид на канатку з іншого боку. В принципі, ось такі краєвиди будуть супроводжувати всю дорогу:


Початок — гора Небельхорн, 2224 м. Її вершина на ремонті (будують новий комплекс ресторанів, шоб засрати її туристами), тому підйом починається трохи східніше. З січня 2017 року підйом можна почати саме з вершини:


Ось так виглядає маршрут. Захищені лише найбільш небезпечні ділянки, решта не захищена ніяк:




Підйом категорії С. Такі підйоми тут короткі, тому загалом маршрут класифіковано як B/C та вважається придатним для новачків.


Schwindelfreiheit — абсолютна вимога для ходіння тут. Це значить, шо у вас від цього не паморочиться голова. Утім, я просто не дивлюсь вниз:




Місцями тут трапляються кільця і для скелелазів. Це для тих, хто хоче спуститися з хребта.


Перша вершина — Westlicher Wengenkopf, 2235 m:


Чи це не краса?





+

Далі так:


Незахищений підйом:




Захищений підйом:


Просто захист вздовж вертикальної стелі:


Погода стала псуватися, тому ось тут я зійшов, відвідавши тільки 30% маршруту. Буде сенс приїхати ще:


Перші дерева:


Хребет, вид знизу:

+

Десь за півгодини, як я спустився, у небі з’явився гелікоптер з написом Notarzt, він довго кружляв біля хребта. Сподіваюсь, з тією людиною все гаразд, а це було нагадування, шо навіть відносно нескладні маршрути можуть нести небезпеку.

Із загальною висотою 470 м він є вищим за Ніагарський водоспад (57 м) та Крімльський водоспад (380 м) у Австрії. Зрештою, не так багато у Європі є вищих водоспадів. Але ніяких натовпів туристів тут немає, бо, як ми знаємо у випадку пенісів, довжина, хоч і певне значення має, головним критерієм не є:


Грубо кажучи, водоспад дуже довгий, але дуже тоненький, і є частиною гірської річки Рьотбах:


Те, шо тут нема людей, це радше йому плюс, а не мінус:


І якщо до долини з видом на нього здалеку веде легка дорога, то якщо ви спробуєте наблизитись до водоспаду, ви опинитесь на самоті з дивом природи:

Одне село у Альпах називається Ігроман Свиня (Spielmannsau). Ті, хто обурювався з приводу Горішніх Плавнів, просто з жиру бісяться.

Так вітаються (і прощаються) у Альпах. Це взагалі австробаварське вітання, але оскільки в Німеччині лише Баварія має Альпи, це стало поширеним вітанням серед альпіністів незалежно від походження.

Цікаво, шо це латинське вітання є залишком від завойовників Римської Імперії, що приходили у Альпи за свіжими рабами. Повна його версія звучить як Ego sum servus tuus — «я твій слуга»,  «готовий служити» чи «до твоїх послуг».

В наш час це слід інтерпретувати як «завжди готовий прийти тобі на допомогу», а взаємодопомога є важливою частиною альпійського етикету.

Ецельванґ, що у Верхньому Пфальці, знаходиться у Герсбрукській Швейцарії:


Він оточений лісом з усім боків, а тому виглядає досить нетипово для баварських сіл, що мають поруч якесь поле. У центрі села знаходиться травневе дерево:


— Де люди? — так зазвичай питають подорожні з України про будь-яке європейське село. Люди займаються своїми справами, навіщо вам вони?


Але якщо вам дуже самотньо, то можете приїхати сюди: у Ецельванґу робота кипить просто на вулицях міста: корови мичать, їздять туди-сюди трактори, хтось шось косить тощо.






Ецельванґ, однак, славиться тим, що поруч знаходиться (у лісі) тренувальна via ferrata для дітей: Via ferrata bambini.

Ніхуя ж собі bambini!






Поки заліз на ту драбину, що на фото, мало не всрався. Двоє баварських хлопчиків (які вже були нагорі та чекали, поки я звільню драбину) спитали, чи мені не потрібна допомога, і чи зі мною все гаразд. Вони реально запропонували допомогу мені, 80-кілограмовому лосю. Це, звичайно, у баварських дітях мімімішно.

А це вже не для дітей, підписано як «дуже складний варіант». Так на око це виглядає як підйом категорії C «складний». Я поки шо боюся такі пробувати підйоми, хай навіть короткі:


Там ніяких сходів немає, шоб ви розуміли: це не то само, шо залізти на стінку у центрі скелелазання в приміщенні.