![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Живий експонат
Jun. 30th, 2016 11:11 amВулик — експонат музею, але абсолютно робочий. З живими бджілками всередині, що їбашать мед і літають на свободу через вентиляційну шахту:
Це найбільший приватний музей у Німеччині та єдиний, де ви можете одночасно побачити два перші пасажирські надзвукові літаки — Ту-144 та легендарний Air France Concorde. Побачити і побувати всередині.
На відміну від інших авіамузеїв, Зінсгайм розташував літаки не горизонтально, а під кутом, в тій же позі, шо вони злітають. Це, крім більшої ефектності, також дуже впливає на відчуття, коли ви йдете літаком усередині: вестибулярний апарат з’їжджає з глузду, ноги підкошуються, і здається, шо ти і справді летиш. Дуже круто.
Дві технології 70-х років, на які покладалися надії, в результаті вбила сувора реальність економіки: це колія на магнітній подушці та надзвукові літаки. Навіть у Совіцькому Союзі з гіпердешевим бензином Ту-144 пролітав заледве три роки: з 1975 до 1978, коли він роз’їбався під час тестового польоту. Після цього уряд використовував літаки лише для перевезення вантажів (і то недовго) та тренування космонавтів.
Конкорд пролітав довше: з 1976 року до аж 2003-го, ним користувалися British Airways та Air France. У 1997 році він побив рекорд швидкості на трансатлантичному рейсі Лондон–Нью-Йорк: 2 години 53 хвилини від зльоту до приземлення. У 1992 році він також побив рекорд навколосвітньої подорожі: 32 години 49 хвилин включно з зупинками на заправку.
Туполєв, шо ви бачите тут, привезли з Санкт-Петербургу кораблем, а потім фурою по Німеччині. Конкорд же прилетів своїм ходом з Парижа до летовища у Баден-Бадені. На щастя, музей знаходиться просто під автобаном А6, шо полегшило транспортування по місту:
Транспортування Ту-144. Можу тіки поаплодувати високому професіоналізму водія фури.
Основною проблемою в Ту-144 був шум, який йшов як від двигунів, так і від системи охолодження зовнішньої поверхні літака, шоб він не перегрівся на такій швидкості:
Як це водиться, радянська людина мала все життя страждати, тому ця проблема не вирішувалася, грошей на неї не було. У Конкорда же скарги на шум були у першу чергу від мешканців тих місць, де літак пролітав, шо логічно, нє? Так, зокрема Конкорд був змушений облітати Малайзію, а Індія йому забанила літати з надзвуковою швидкістю, тому Конкорд перестав літати через неї з економічних причин.
Обидва літака мають свою історію катастроф: Туполєв розбивався ще під час демонстраційних польотів на авіашоу у Парижі, Конкорд же мав певні проблеми, які, однак, закінчувалися безпечною посадкою. У 2000 році в Конкорда загорівся двигун під час зльоту, і потім літак розбився при спробі аварійної посадки.
Шанси вижити в літаку з такими швидкостями самі розумієте, які, але в Туполєва серед обов’язкового обладнання на борту є рації і СОКИРА. Цей нескінчений радянський оптимізм:
Піднімемось же до Конкорда:
Його двигуни нагадують щелепи якоїсь хижої риби:
Відстані між кріслами там доволі малі як для літака з квитком вартістю 10 тисяч єврів. Дивіться самі:
Чи можуть надзвукові польоти очікувати ренесанс? Думаю, шо так, із швидкою залізницею теж так було: спершу підвищували-підвищували швидкості, а потім усе зупинилось на 80 км/год, потім знову ренесанс і 500-кілометрові лінії зі швидкістю 300 км/год, але вище уже воно є нерентабельним. Колись це стане рентабельно, а проблеми з шумом якимось чином вирішать, і ми можемо злітати у Австралію за якийсь розумний час.
На відміну від інших авіамузеїв, Зінсгайм розташував літаки не горизонтально, а під кутом, в тій же позі, шо вони злітають. Це, крім більшої ефектності, також дуже впливає на відчуття, коли ви йдете літаком усередині: вестибулярний апарат з’їжджає з глузду, ноги підкошуються, і здається, шо ти і справді летиш. Дуже круто.
Дві технології 70-х років, на які покладалися надії, в результаті вбила сувора реальність економіки: це колія на магнітній подушці та надзвукові літаки. Навіть у Совіцькому Союзі з гіпердешевим бензином Ту-144 пролітав заледве три роки: з 1975 до 1978, коли він роз’їбався під час тестового польоту. Після цього уряд використовував літаки лише для перевезення вантажів (і то недовго) та тренування космонавтів.
Конкорд пролітав довше: з 1976 року до аж 2003-го, ним користувалися British Airways та Air France. У 1997 році він побив рекорд швидкості на трансатлантичному рейсі Лондон–Нью-Йорк: 2 години 53 хвилини від зльоту до приземлення. У 1992 році він також побив рекорд навколосвітньої подорожі: 32 години 49 хвилин включно з зупинками на заправку.
Туполєв, шо ви бачите тут, привезли з Санкт-Петербургу кораблем, а потім фурою по Німеччині. Конкорд же прилетів своїм ходом з Парижа до летовища у Баден-Бадені. На щастя, музей знаходиться просто під автобаном А6, шо полегшило транспортування по місту:
Транспортування Ту-144. Можу тіки поаплодувати високому професіоналізму водія фури.
Основною проблемою в Ту-144 був шум, який йшов як від двигунів, так і від системи охолодження зовнішньої поверхні літака, шоб він не перегрівся на такій швидкості:
Як це водиться, радянська людина мала все життя страждати, тому ця проблема не вирішувалася, грошей на неї не було. У Конкорда же скарги на шум були у першу чергу від мешканців тих місць, де літак пролітав, шо логічно, нє? Так, зокрема Конкорд був змушений облітати Малайзію, а Індія йому забанила літати з надзвуковою швидкістю, тому Конкорд перестав літати через неї з економічних причин.
Обидва літака мають свою історію катастроф: Туполєв розбивався ще під час демонстраційних польотів на авіашоу у Парижі, Конкорд же мав певні проблеми, які, однак, закінчувалися безпечною посадкою. У 2000 році в Конкорда загорівся двигун під час зльоту, і потім літак розбився при спробі аварійної посадки.
Шанси вижити в літаку з такими швидкостями самі розумієте, які, але в Туполєва серед обов’язкового обладнання на борту є рації і СОКИРА. Цей нескінчений радянський оптимізм:
Піднімемось же до Конкорда:
Його двигуни нагадують щелепи якоїсь хижої риби:
Відстані між кріслами там доволі малі як для літака з квитком вартістю 10 тисяч єврів. Дивіться самі:
Чи можуть надзвукові польоти очікувати ренесанс? Думаю, шо так, із швидкою залізницею теж так було: спершу підвищували-підвищували швидкості, а потім усе зупинилось на 80 км/год, потім знову ренесанс і 500-кілометрові лінії зі швидкістю 300 км/год, але вище уже воно є нерентабельним. Колись це стане рентабельно, а проблеми з шумом якимось чином вирішать, і ми можемо злітати у Австралію за якийсь розумний час.
Надзвуковий літак, швидкість до 2500 км/год. Серед обов’язкового обладнання на борту — сокира.
Це, я так розумію, для тих, хто боїться літати: навіть якщо ви на швидкості роз’їбетесь десь у лісі, ви зможете вибратися з літака і, наприклад, перевиконати річний план з деревини лісгоспу «Веселка».
Це, я так розумію, для тих, хто боїться літати: навіть якщо ви на швидкості роз’їбетесь десь у лісі, ви зможете вибратися з літака і, наприклад, перевиконати річний план з деревини лісгоспу «Веселка».
«Мас» означає «міра», але в Баварії це не просто міра, а міра об’єму пива.
Пиво у Баварії традиційно пилося з літрових келихів, саме їх називали масами:
Було дуже багато різних стандартнів, усі вони коливалися навколо літра, але в результаті на всю Баварію поширився мюнхенський мас — 1,069 л:
У 1871 році Баварія приєдналася до Німецької Конфедерації, чого наслідком став перехід на метричну систему, тобто на літри. В наш час один мас рівний літру, але тоді ще довгий час на келихах було дві рисочки: 1 л та 1 мюнхенський мас (1,069 л):
Пиво у Баварії традиційно пилося з літрових келихів, саме їх називали масами:
Було дуже багато різних стандартнів, усі вони коливалися навколо літра, але в результаті на всю Баварію поширився мюнхенський мас — 1,069 л:
У 1871 році Баварія приєдналася до Німецької Конфедерації, чого наслідком став перехід на метричну систему, тобто на літри. В наш час один мас рівний літру, але тоді ще довгий час на келихах було дві рисочки: 1 л та 1 мюнхенський мас (1,069 л):
Виробництво пива у Європі було зв’язано з християнством нерозривно: по суті, єдине, шо дозволялося монахам — це бухати. І вони варили пиво:
Тому чимало броварень мають свої корені у монастирях, серед них Альдерсбахська броварня, що знаходиться на території однойменного монастиря:
У той час як у нас обмеження власності церкви сталося після більшовизму, в Баварії ці процеси почалися ще у 18 столітті. 1803 рік називають роком секуляризації, а по суті закриття монастирів та конфіскацію їх власності на користь державі. Це було зроблено для «зміцнення державного суверенітету» і обмеження влади церкви. По суті, відділення церкви від держави, якщо хочете.
Так от, після секуляризації монастирську броварню продали сім’ї Фрайгерр фон Аретін, звідси починається її новітня історія. У 1900 році броварня стала першою в Нижній Баварії використовувати холодильну машину, а в 1907 році — розливати пиво у пляшки. Подивимось на виробництво.
1. Солод
Солод, нагадаю — це зерна ячменю, які намочили, шоб вони почали проростати, а потім швидко висушили. Таким чином у зернах утворилися цукри, шо будуть далі у процесі бродіння перетворені на алкоголь. Але поки шо це лише зерна ячменю.
Тут використовується солод фірми IREKS із Кульмбаха. Взагалі ви маєте знати, шо у Німеччині є близько тисячі броварень, але лише 45 солодівень. Лише у 50 країнах світу є своя солодівня. Чи любите ви їсти солод так, як люблю я?
Зліва: пшеничний солод, смажений солод для чорного пива (найсмачніший), карамельний солод, солод для світлого пива (основний), ароматичний солод (хз для чого). Всі вони відрізняються технологією засушування. Слід розуміти, шо основний солод (для світлого пива) використовується у всіх сортах, інші специфічні солоди додають до нього у невеликій кількості.
Отже, поїхали: солод спершу мелеться в порошок, змішується з водою і нагрівається так, шоб у воду потрапили його цукри. Ось тут утворюється сусло:
2. Хміль
Свята святих пивоваріння — Sudpfanne (як це називається українською?). Тут додають хміль і доводять сусло до кипіння. Раніше (до винаходу неіржавійки) зудпфанне було зроблене з міді:
3. Дріжджі
Четвертий інгредієнт, визначений Законом про чистоту пива, є відповідальним, власне, за бродіння. Воно відбувається тут:
Після завершення бродіння пиво або іде в пляшки (якщо вторинна ферментація відбувається у пляшці), або розливається сюди — в склад пива, шо німецькою називається Lagertank. Звісно, назва сорту пива лагер походить від назви цього пристрою. Тут воно доброджує:
І розливається:
Дорослішання — це коли тут тобі дають безлімітний доступ до шикарного пива, а ти випиваєш рівно один келих.
Тому чимало броварень мають свої корені у монастирях, серед них Альдерсбахська броварня, що знаходиться на території однойменного монастиря:
У той час як у нас обмеження власності церкви сталося після більшовизму, в Баварії ці процеси почалися ще у 18 столітті. 1803 рік називають роком секуляризації, а по суті закриття монастирів та конфіскацію їх власності на користь державі. Це було зроблено для «зміцнення державного суверенітету» і обмеження влади церкви. По суті, відділення церкви від держави, якщо хочете.
Так от, після секуляризації монастирську броварню продали сім’ї Фрайгерр фон Аретін, звідси починається її новітня історія. У 1900 році броварня стала першою в Нижній Баварії використовувати холодильну машину, а в 1907 році — розливати пиво у пляшки. Подивимось на виробництво.
1. Солод
Солод, нагадаю — це зерна ячменю, які намочили, шоб вони почали проростати, а потім швидко висушили. Таким чином у зернах утворилися цукри, шо будуть далі у процесі бродіння перетворені на алкоголь. Але поки шо це лише зерна ячменю.
Тут використовується солод фірми IREKS із Кульмбаха. Взагалі ви маєте знати, шо у Німеччині є близько тисячі броварень, але лише 45 солодівень. Лише у 50 країнах світу є своя солодівня. Чи любите ви їсти солод так, як люблю я?
Зліва: пшеничний солод, смажений солод для чорного пива (найсмачніший), карамельний солод, солод для світлого пива (основний), ароматичний солод (хз для чого). Всі вони відрізняються технологією засушування. Слід розуміти, шо основний солод (для світлого пива) використовується у всіх сортах, інші специфічні солоди додають до нього у невеликій кількості.
Отже, поїхали: солод спершу мелеться в порошок, змішується з водою і нагрівається так, шоб у воду потрапили його цукри. Ось тут утворюється сусло:
2. Хміль
Свята святих пивоваріння — Sudpfanne (як це називається українською?). Тут додають хміль і доводять сусло до кипіння. Раніше (до винаходу неіржавійки) зудпфанне було зроблене з міді:
3. Дріжджі
Четвертий інгредієнт, визначений Законом про чистоту пива, є відповідальним, власне, за бродіння. Воно відбувається тут:
Після завершення бродіння пиво або іде в пляшки (якщо вторинна ферментація відбувається у пляшці), або розливається сюди — в склад пива, шо німецькою називається Lagertank. Звісно, назва сорту пива лагер походить від назви цього пристрою. Тут воно доброджує:
І розливається:
Дорослішання — це коли тут тобі дають безлімітний доступ до шикарного пива, а ти випиваєш рівно один келих.
Райнгольд Меснер — це людина, ім’я якої дуже відоме у світі альпінізму, зокрема тим, шо він уперше піднявся на Еверест без балону з киснем, раніше вважалося, шо це неможливо. Він походить з і мешкає у Південному Тіролі, де заснував шість музеїв свого імені. Ці музеї знаходяться у досить цікавих локаціях, які варті відвідання самі по собі, навіть якщо ви не хочете віддавати 8 єврів за кожен візит:
Узимку відчинені лише 3 з шести музеїв. Напишу про них.
23. Corones
Знаходиться на вершині гори, шо є теж лижним курортом, ця вершина називається Plan de Corones, шо в перекладі з ладинської означає майдан Корони.
Будівля зроблена зі скла та бетону відомою архітекторкою Захою Хадід.
Чесно кажучи, не фанат її стилю, але локація та невеликий розмір цієї будівлі таки зробили її гарною. Усередині все з бетону, шо зокрема незручно, коли ти в лижних черевиках.
Експозиція присвячена альпінізму: картини, фотографії, старе спорядження тощо. У мене підгорає від цього та іншого музеїв, шо старе спорядження просто виставлене без опису, як воно юзалося. Але, як і написав, найкраще в цьому музеї — його розташування, що дозволяє фоткати краєвиди, для чого передбачена платформа:
Виступив у ролі фотографа фотографа. Треба шось пожартувати про фотографів фотографів фотографів:
Мушу підкреслити, шо для потрапляння на майдан Корони не треба бути лижником, туди їздять звичайні гондоли і можна замість скіпаса попрохати квиток «туди-назад». Однак пильнуйте: у цьому місці є десятки ліфтів, навігація дуже хаотична, тому питайте у касі, чи конкретно цей ліфт їде на Plan de Corones/Kronplatz. Я от, наприклад, топографічний кретин, тому звичай но ж спершу поїхав не туди і опинився у місці, де траси донизу тільки чорні. О май ґад, я мало не обісрався!
24. Ripa
Музей знаходиться у замку міста Брунек (Schloss Bruneck), а присвячений він культурам народів, шо населяють гори (карпатських гуцулів нема, бо Карпати Меснеру малоцікаві з точки зору висоти). Дуже крута і системна експозиція.
Зокрема тут Меснер ділиться своїми поглядами на гори і туризм. Наприклад, «захист природи — це слушна справа, але фундаменталісти ідуть нахуй». Тут слід додати, шо Меснер раніше був членом південнотірольської партії зелених Verdi Grüne Vërc і в 1999–2004 роках був депутатом Європейського парламенту від італійських зелених:
А це причина, чому я тримаюся подалі від сувенірів, особливо від тих, що демонструють те чи інше кліше:
Найбільше у замку-музеї мені сподобалися склопакети: металева рама з іржавої сталі ідеально вписується у замок, разом з тим забезпечує в ньому теплоізоляцію:
Зовні же вікно виглядає так:
А то багато є дискусій на тему: або комфорт, або історична спадщина. Нє, можна поєднувати:
25. Ortles
Знаходиться у селі Зульден під землею біля найвищої гори усіх трьох Тіролів Ортлер (3905 м), шо на заході Південного Тіроля.
Це теж лижний курорт, але тут музей знаходиться унизу, а не нагорі, як Corones. Біля музею є власний ресторан Меснера «Як&Єті», а також невеличкий зоопарк з яками.
Експозиція присвячена альпінізму (теж картини, фотки, історія альпінізму, спорядження тощо), окремо виділено увагу Першій Світовій війні. Річ у тім, шо в Тіролі це була дуже дивна війна, де солдати могли місяцями ні в кого не стріляти, а основна їх місія була — це утримати якнайбільше вершин (шо потім юзалося в переговорах, шо кому має належати). Більшість солдат у Тіролі загинуло від снігових лавин, обмороження та голоду.
Монте Дзебру (Monte Zebrù), 3735 м
Я писав у пості про віа феррату, шо її придумала італійська армія тут у Доломітах, шоб доставляти солдатів на вершини (ну і успішно з урахуванням того, скіки Альп Італія віджала в цій війні). У цьому музеї я також дізнався, шо ліфти (канатну дорогу) теж придумали військові для транспортування зброї та гранат на вершини. Тепер ці ж пристрої транспортують лижників.
Інші музеї
То Firmian, знаходиться у цьому замку під Больцаном:
Гора виконує функцію природної фортеці, а експозиція присвячена, власне, такій взаємодії людини з горами.
То Dolomites — єдиний музей поза Південним Тіролем, як підказує назва, у Доломітах, на вершині гори у старому форті. Експозиція присвячена підкоренню Доломітів та Альп загалом, має бути купа спорядження старого.
То Juval — знаходиться у казковому регіоні Фіншґау у приватному замку Райнгольда Меснера. Експозиція присвячена релігіям, що практикуються в горах.
http://www.messner-mountain-museum.it/
Підсумок
Чи хочу я відвідати решту 3 музеї? Так!
Ці музеї часто критикують, шо Меснер зробив для себе «мавзолей» з їх допомогою. Ну, те, шо мужик не скромний, це ясно. Але я б не назвав це аж мавзолеями. Ну так, книжки його продаються в кожному музеї, але це загалом і все.
Оскільки музеї приватні (і прибуткові), вони дещо дорожчі, ніж зазвичай. Це дуже сучасно зроблені музеї, у яких нема мети перерахувати тобі всі експонати та засипати тебе купою фактів. Мінус, це шо я в дечому незадоволений вийшов, бо не було кому задати питань (крім музею Ортлес, де це пропонували, але там якраз питань у мене не було).
Узимку відчинені лише 3 з шести музеїв. Напишу про них.
23. Corones
Знаходиться на вершині гори, шо є теж лижним курортом, ця вершина називається Plan de Corones, шо в перекладі з ладинської означає майдан Корони.
Будівля зроблена зі скла та бетону відомою архітекторкою Захою Хадід.
Чесно кажучи, не фанат її стилю, але локація та невеликий розмір цієї будівлі таки зробили її гарною. Усередині все з бетону, шо зокрема незручно, коли ти в лижних черевиках.
Експозиція присвячена альпінізму: картини, фотографії, старе спорядження тощо. У мене підгорає від цього та іншого музеїв, шо старе спорядження просто виставлене без опису, як воно юзалося. Але, як і написав, найкраще в цьому музеї — його розташування, що дозволяє фоткати краєвиди, для чого передбачена платформа:
Виступив у ролі фотографа фотографа. Треба шось пожартувати про фотографів фотографів фотографів:
Мушу підкреслити, шо для потрапляння на майдан Корони не треба бути лижником, туди їздять звичайні гондоли і можна замість скіпаса попрохати квиток «туди-назад». Однак пильнуйте: у цьому місці є десятки ліфтів, навігація дуже хаотична, тому питайте у касі, чи конкретно цей ліфт їде на Plan de Corones/Kronplatz. Я от, наприклад, топографічний кретин, тому звичай но ж спершу поїхав не туди і опинився у місці, де траси донизу тільки чорні. О май ґад, я мало не обісрався!
24. Ripa
Музей знаходиться у замку міста Брунек (Schloss Bruneck), а присвячений він культурам народів, шо населяють гори (карпатських гуцулів нема, бо Карпати Меснеру малоцікаві з точки зору висоти). Дуже крута і системна експозиція.
Зокрема тут Меснер ділиться своїми поглядами на гори і туризм. Наприклад, «захист природи — це слушна справа, але фундаменталісти ідуть нахуй». Тут слід додати, шо Меснер раніше був членом південнотірольської партії зелених Verdi Grüne Vërc і в 1999–2004 роках був депутатом Європейського парламенту від італійських зелених:
А це причина, чому я тримаюся подалі від сувенірів, особливо від тих, що демонструють те чи інше кліше:
Найбільше у замку-музеї мені сподобалися склопакети: металева рама з іржавої сталі ідеально вписується у замок, разом з тим забезпечує в ньому теплоізоляцію:
Зовні же вікно виглядає так:
 |  |
А то багато є дискусій на тему: або комфорт, або історична спадщина. Нє, можна поєднувати:
25. Ortles
Знаходиться у селі Зульден під землею біля найвищої гори усіх трьох Тіролів Ортлер (3905 м), шо на заході Південного Тіроля.
Це теж лижний курорт, але тут музей знаходиться унизу, а не нагорі, як Corones. Біля музею є власний ресторан Меснера «Як&Єті», а також невеличкий зоопарк з яками.
Експозиція присвячена альпінізму (теж картини, фотки, історія альпінізму, спорядження тощо), окремо виділено увагу Першій Світовій війні. Річ у тім, шо в Тіролі це була дуже дивна війна, де солдати могли місяцями ні в кого не стріляти, а основна їх місія була — це утримати якнайбільше вершин (шо потім юзалося в переговорах, шо кому має належати). Більшість солдат у Тіролі загинуло від снігових лавин, обмороження та голоду.
Монте Дзебру (Monte Zebrù), 3735 м
Я писав у пості про віа феррату, шо її придумала італійська армія тут у Доломітах, шоб доставляти солдатів на вершини (ну і успішно з урахуванням того, скіки Альп Італія віджала в цій війні). У цьому музеї я також дізнався, шо ліфти (канатну дорогу) теж придумали військові для транспортування зброї та гранат на вершини. Тепер ці ж пристрої транспортують лижників.
Інші музеї
То Firmian, знаходиться у цьому замку під Больцаном:
Гора виконує функцію природної фортеці, а експозиція присвячена, власне, такій взаємодії людини з горами.
То Dolomites — єдиний музей поза Південним Тіролем, як підказує назва, у Доломітах, на вершині гори у старому форті. Експозиція присвячена підкоренню Доломітів та Альп загалом, має бути купа спорядження старого.
То Juval — знаходиться у казковому регіоні Фіншґау у приватному замку Райнгольда Меснера. Експозиція присвячена релігіям, що практикуються в горах.
http://www.messner-mountain-museum.it/
Підсумок
Чи хочу я відвідати решту 3 музеї? Так!
Ці музеї часто критикують, шо Меснер зробив для себе «мавзолей» з їх допомогою. Ну, те, шо мужик не скромний, це ясно. Але я б не назвав це аж мавзолеями. Ну так, книжки його продаються в кожному музеї, але це загалом і все.
Оскільки музеї приватні (і прибуткові), вони дещо дорожчі, ніж зазвичай. Це дуже сучасно зроблені музеї, у яких нема мети перерахувати тобі всі експонати та засипати тебе купою фактів. Мінус, це шо я в дечому незадоволений вийшов, бо не було кому задати питань (крім музею Ортлес, де це пропонували, але там якраз питань у мене не було).
Три Тіролі IV: Південний Тіроль
Jan. 18th, 2016 11:11 amУ Південному Тіролі трошки охайніше їздять (mind you трошки means трошки, тобто «охайніше, ніж у Римі», на більше не розраховуйте), а ше всі знають німецьку та італійську. Демографічно 62,3% населення говорять німецькою, 23,4% італійською та 4,1% — ладинською — мовою, існування якої за Мусоліні не визнавали, вважаючи її діалектом італійської. Узагалі, за час поїздки я систематизував для себе чим відрізнявся націонал-соціалізм від фашизму: фашизм змушує всіх стати сферичними італійцями у вакуумі незалежно від їх бажання, а націонал-соціалізм придумував критерії, які треба було виконати, шоб тебе визнали тру німцем. Шо з цього гірше?
За фашизму німецька мова в Південному Тіролі була заборонена, відбувалася насильницька італьянізація регіону. Вдалося, однак, італьянізувати тільки Больцано (Боцен), де 70% італійськомовного населення — найбільше у регіоні. Але треба сказати, шо я не стикався з тим, шоб зі мною відмовлялися говорити німецькою (італійську я не знаю) або не знали її: все місцеве населення вільно нею говорить і користується.
20. Бреннербад (Brennerbad/Terme di Brennero)
Я подумав, шо це найліпше місце провести новорічну ніч без феєрверків та п’яного виття святкувальників. Не помилився.
У дублюванні всього двома мовами є очевидний мінус — забагато інформації. На щастя я не знаю італійську, тому просто сконцентровуюсь на німецькому тексті, інакше б у мене постійно кров текла з очей:
20а. Бреннер (Brenner/-o)
Назва перекладається як »пукан«. За легендою, якийсь місцевий авторитет (чи король, чи граф) вирішив спалити ліс, де на нього чекати мали грабіжники. Грабіжники згоріли.
Це прикордонне село в першу чергу відоме тим, шо воно дало назву Бреннерському автобану Інсбрук—Больцано/Боцен, це був перший трансальпійський автобан Європи, і є одним з найдорожчих у обслуговуванні (а тому сильно платний у обох країнах). Note that німецькою Brennerautobahn — це увесь автобан, а Brenner Autobahn — тільки його австрійська частина A13.
Італійська частина називається Autostrada A22, оплату тут приймає двомовний автомат, що, коли говорить італійською, активно жестикулює: «Сюда, сюда кидай гроші!» А коли він говорить німецькою, холодно каже: «Вставте картку або гроші». Ніколи не думав, шо цю різницю темпераментів можна так гарно запрограмувати:
А ше тут є залізниця!
До речі, на австрійському боці село (два готелі та заправка — оце й усе село) теж називається Бреннер:
Чи є тут шось цікаве? Є, наприклад, водоспад Шредінґера:
Водоспад, шо замерз, уже нікуди не падає, а тому втрачає право називатися водоспадом. Однак, тут він замерз не повністю, тому одночасно тут вода і падає, і ні:
ТЕЦ. Я помітив, шо у Південному Тіролі центральне опалення дуже популярне, майже у кожному селі таке є:
21. Пензерський перевал (Penserjoch/Passo di Pénnes), траса 508 (Strada statale 508)
Це дорога з кордону до Больцано, за яку не треба платити, на відміну від автобана. Дорога настільки красива, шо я не міг повірити, шо ці всі види безкоштовні:
Тобто, в Південному Тіролі гори-то скрізь, але саме на цьому перевалі вони якісь особливо різнокольорові:
Мінус це, звичайно, шо їхати тут швидше за 50 км/год не вийде:
Іше особливість цього перевалу — це висота стовпчиків, шо під час снігопадів вказують на край дороги. Я таких високих ніде не бачив:
Знак «вдягніть снігові ланцюги» висить по всьому регіону, якось ним зловживають. Я спершу подумав, шо у них грошей нема сніг чистити, але тут ось знак-попередження висить про снігоприбиральну техніку:
А ше тут є будинок із власним вітряком:
22. Больцано/Боцен (Bolzano/Bozen)
Столиця і найбільш італійськомовне місто регіону. На в’їзді тебе зустрічає замок:
І далі замки переслідують по всьому місті:
Таблички двомовні, але в італійському стилі. Двомовність іноді доходить до маразму, як «вагон/вагон, тип/тип» у квитках Укрзалізниці:
Під час мого відвідання у Боцені відбувався якийсь марафон:
Один чувак був, схоже, місцевою зіркою, бо в нього був свій власний оператор, що знімав його з автомобіля, шо їхав за ним:
Але не за цим приїздять до Больцана. Тут треба дивитися дві речі — мумію і фашизм. Почнемо з другого.
22а. Фашизм
На цьому місці стояв якийсь пам’ятник кайзеру, який італійці знесли і замість нього поставили фашистську арку на честь перемоги.
Тепер у цій арці музей авторитаризму, але ці таблички не просто так маленькі та на великій відстані від арки: італійські націоналісти пролобіювали в міській раді, шо вони будуть такими маленькими і далекими. А написано на них ось що (чотирма мовами):
Крім того, площу Перемоги (яка для німецькомовних є площею Анексії) на короткий час міська рада перейменувал на площу Миру. Це викликало батхерт італійських націоналістів, і вони організували референдум, внаслідок якого тепер вона називається «площа Перемоги, колишня площа Миру».
Крім того, сама фашистська арка оточена високим парканом з відеоспостереженням.
Не бачите, шо тут фашистського? Фашіо (fascio) — це, по суті, віник, зв’язані докупи колоски, шо символізує силу в єдності. У 19 столітті фаші — це були рухи з різними політичними поглядами, спільним у яких були тільки авторитарні тенденції, і лише в 20 столітті Мусоліні привласнив бренд «фаші» та символ фашіо як позначення тих, кого ми тепер називаємо фашистами. Символіка Partito Nazionale Fascista — це фашіо з сокирою, подивіться ще раз уважно на колони цієї арки, і ви зрозумієте, чому я її назвав фашистською. Символ італійського фашизму чомусь маловідомий порівняно з символом німецького націонал-соціалізму.
Інший символ фашизму — це вокзал. Тут немає фаші, але унилі псевдоримські колони, модерністський мінімалізм у оформленні та псевдоселянсько-робітничі мотиви однозначно вказують на італійський совок, якого в країні не так багато збереглося (на щастя). Вокзал у Больцано був збудований 1859 року, але в 1927 його знесли і замінили на це:
Усередині плакати розповідають історію цієї будівлі. У німецькій версії вживається слово «анексія», у італійській його немає, хто б сумнівався.
22б. Ьоці (Ötzi), найстаріша мокра мумія у світі
Коли пара туристів з Нюрнберґа знайшла цей засипаний снігом труп високо у горах, вони думали, шо це альпініст загинув. Спочатку ним зайнялися австрійські криміналісти, але в певний момент стало ясно, шо цьому трупу може бути кілька сотень років, і вони запросили археолога. Археолог реально охуїв, коли це побачив, а коли глянув на одяг цієї людини, сходу назвав цифру 4000 років. Він виявився правий, ця людина загинула 5000 років тому, шо відразу викликало сенсацію, адже це перша «мокра мумія» такого віку, шо настільки добре збереглася дякуючи тому, шо відразу після смерті людину засипало снігом і поховало під товстим шаром льодовика, шо почав танути, і дуже пощастило, шо знайшли його майже відразу, як льодовик розтанув.
Демаркація кордону між Австрією та Італією показала, шо мумію знайшли на італійській території, тому її перевезли до Больцано, де заснували Існтитут мумієзнавства, шо займається тільки тим, шо досліджує цю мумію. Її назвали Ьоці (Ötzi), на честь альпійського масиву Ьоцталь.
Крім того, Південнотірольський музей археології, де можна на Ьоці подивитися, має експозицію на трьох поверхах, шо йому присвячена.
Це фотка з живої камери, сама ж мумія знаходиться в броньованому холодильнику з температурою –6°С, і дивитися на неї можна через маленьке віконце. Я от думаю, наскільки такі заходи безпеки виправдані? Ну, тобто, те, шо її вартість — мільйони єврів, це очевидно, але ж будь-яка спроба вкрасти призведе до того, шо мумія буде зруйнована і втратить цінність, нє?
Музей дуже цікавий, я думав, там буде тіки те, шо можна у Вікіпедії прочитати, але ні. Тут виставлені зокрема всі знайдені артефакти — одяг зокрема. Одяг зроблений з ведмедя, грінпісівці б обурилися:
Так Ьоці виглядав:
Крім того, знайдені вироби з міді, шо вже відсунуло відомий науковцям початок мідного віку на 1000 років назад. Інститут, який його досліджує, постійно публікує нові дані щодо Ьоці: у нього знайшли карієс (!), гастрит (!), ше купу хвороб і встановили, шо помер він не своєю смертю, а від поранення стрілою. Напевно, це найбільш вивчений і найбільш досліджений труп за всю історію людства і криміналістики зокрема.
Коротше, must see, якщо ви будете у Больцано.
За фашизму німецька мова в Південному Тіролі була заборонена, відбувалася насильницька італьянізація регіону. Вдалося, однак, італьянізувати тільки Больцано (Боцен), де 70% італійськомовного населення — найбільше у регіоні. Але треба сказати, шо я не стикався з тим, шоб зі мною відмовлялися говорити німецькою (італійську я не знаю) або не знали її: все місцеве населення вільно нею говорить і користується.
20. Бреннербад (Brennerbad/Terme di Brennero)
Я подумав, шо це найліпше місце провести новорічну ніч без феєрверків та п’яного виття святкувальників. Не помилився.
У дублюванні всього двома мовами є очевидний мінус — забагато інформації. На щастя я не знаю італійську, тому просто сконцентровуюсь на німецькому тексті, інакше б у мене постійно кров текла з очей:
20а. Бреннер (Brenner/-o)
Назва перекладається як »пукан«. За легендою, якийсь місцевий авторитет (чи король, чи граф) вирішив спалити ліс, де на нього чекати мали грабіжники. Грабіжники згоріли.
Це прикордонне село в першу чергу відоме тим, шо воно дало назву Бреннерському автобану Інсбрук—Больцано/Боцен, це був перший трансальпійський автобан Європи, і є одним з найдорожчих у обслуговуванні (а тому сильно платний у обох країнах). Note that німецькою Brennerautobahn — це увесь автобан, а Brenner Autobahn — тільки його австрійська частина A13.
Італійська частина називається Autostrada A22, оплату тут приймає двомовний автомат, що, коли говорить італійською, активно жестикулює: «Сюда, сюда кидай гроші!» А коли він говорить німецькою, холодно каже: «Вставте картку або гроші». Ніколи не думав, шо цю різницю темпераментів можна так гарно запрограмувати:
А ше тут є залізниця!
До речі, на австрійському боці село (два готелі та заправка — оце й усе село) теж називається Бреннер:
Чи є тут шось цікаве? Є, наприклад, водоспад Шредінґера:
Водоспад, шо замерз, уже нікуди не падає, а тому втрачає право називатися водоспадом. Однак, тут він замерз не повністю, тому одночасно тут вода і падає, і ні:
ТЕЦ. Я помітив, шо у Південному Тіролі центральне опалення дуже популярне, майже у кожному селі таке є:
21. Пензерський перевал (Penserjoch/Passo di Pénnes), траса 508 (Strada statale 508)
Це дорога з кордону до Больцано, за яку не треба платити, на відміну від автобана. Дорога настільки красива, шо я не міг повірити, шо ці всі види безкоштовні:
Тобто, в Південному Тіролі гори-то скрізь, але саме на цьому перевалі вони якісь особливо різнокольорові:
Мінус це, звичайно, шо їхати тут швидше за 50 км/год не вийде:
Іше особливість цього перевалу — це висота стовпчиків, шо під час снігопадів вказують на край дороги. Я таких високих ніде не бачив:
Знак «вдягніть снігові ланцюги» висить по всьому регіону, якось ним зловживають. Я спершу подумав, шо у них грошей нема сніг чистити, але тут ось знак-попередження висить про снігоприбиральну техніку:
А ше тут є будинок із власним вітряком:
22. Больцано/Боцен (Bolzano/Bozen)
Столиця і найбільш італійськомовне місто регіону. На в’їзді тебе зустрічає замок:
І далі замки переслідують по всьому місті:
Таблички двомовні, але в італійському стилі. Двомовність іноді доходить до маразму, як «вагон/вагон, тип/тип» у квитках Укрзалізниці:
Під час мого відвідання у Боцені відбувався якийсь марафон:
Один чувак був, схоже, місцевою зіркою, бо в нього був свій власний оператор, що знімав його з автомобіля, шо їхав за ним:
Але не за цим приїздять до Больцана. Тут треба дивитися дві речі — мумію і фашизм. Почнемо з другого.
22а. Фашизм
На цьому місці стояв якийсь пам’ятник кайзеру, який італійці знесли і замість нього поставили фашистську арку на честь перемоги.
Тепер у цій арці музей авторитаризму, але ці таблички не просто так маленькі та на великій відстані від арки: італійські націоналісти пролобіювали в міській раді, шо вони будуть такими маленькими і далекими. А написано на них ось що (чотирма мовами):
Крім того, площу Перемоги (яка для німецькомовних є площею Анексії) на короткий час міська рада перейменувал на площу Миру. Це викликало батхерт італійських націоналістів, і вони організували референдум, внаслідок якого тепер вона називається «площа Перемоги, колишня площа Миру».
Крім того, сама фашистська арка оточена високим парканом з відеоспостереженням.
Не бачите, шо тут фашистського? Фашіо (fascio) — це, по суті, віник, зв’язані докупи колоски, шо символізує силу в єдності. У 19 столітті фаші — це були рухи з різними політичними поглядами, спільним у яких були тільки авторитарні тенденції, і лише в 20 столітті Мусоліні привласнив бренд «фаші» та символ фашіо як позначення тих, кого ми тепер називаємо фашистами. Символіка Partito Nazionale Fascista — це фашіо з сокирою, подивіться ще раз уважно на колони цієї арки, і ви зрозумієте, чому я її назвав фашистською. Символ італійського фашизму чомусь маловідомий порівняно з символом німецького націонал-соціалізму.
Інший символ фашизму — це вокзал. Тут немає фаші, але унилі псевдоримські колони, модерністський мінімалізм у оформленні та псевдоселянсько-робітничі мотиви однозначно вказують на італійський совок, якого в країні не так багато збереглося (на щастя). Вокзал у Больцано був збудований 1859 року, але в 1927 його знесли і замінили на це:
Усередині плакати розповідають історію цієї будівлі. У німецькій версії вживається слово «анексія», у італійській його немає, хто б сумнівався.
22б. Ьоці (Ötzi), найстаріша мокра мумія у світі
Коли пара туристів з Нюрнберґа знайшла цей засипаний снігом труп високо у горах, вони думали, шо це альпініст загинув. Спочатку ним зайнялися австрійські криміналісти, але в певний момент стало ясно, шо цьому трупу може бути кілька сотень років, і вони запросили археолога. Археолог реально охуїв, коли це побачив, а коли глянув на одяг цієї людини, сходу назвав цифру 4000 років. Він виявився правий, ця людина загинула 5000 років тому, шо відразу викликало сенсацію, адже це перша «мокра мумія» такого віку, шо настільки добре збереглася дякуючи тому, шо відразу після смерті людину засипало снігом і поховало під товстим шаром льодовика, шо почав танути, і дуже пощастило, шо знайшли його майже відразу, як льодовик розтанув.
Демаркація кордону між Австрією та Італією показала, шо мумію знайшли на італійській території, тому її перевезли до Больцано, де заснували Існтитут мумієзнавства, шо займається тільки тим, шо досліджує цю мумію. Її назвали Ьоці (Ötzi), на честь альпійського масиву Ьоцталь.
Крім того, Південнотірольський музей археології, де можна на Ьоці подивитися, має експозицію на трьох поверхах, шо йому присвячена.
Це фотка з живої камери, сама ж мумія знаходиться в броньованому холодильнику з температурою –6°С, і дивитися на неї можна через маленьке віконце. Я от думаю, наскільки такі заходи безпеки виправдані? Ну, тобто, те, шо її вартість — мільйони єврів, це очевидно, але ж будь-яка спроба вкрасти призведе до того, шо мумія буде зруйнована і втратить цінність, нє?
Музей дуже цікавий, я думав, там буде тіки те, шо можна у Вікіпедії прочитати, але ні. Тут виставлені зокрема всі знайдені артефакти — одяг зокрема. Одяг зроблений з ведмедя, грінпісівці б обурилися:
Так Ьоці виглядав:
Крім того, знайдені вироби з міді, шо вже відсунуло відомий науковцям початок мідного віку на 1000 років назад. Інститут, який його досліджує, постійно публікує нові дані щодо Ьоці: у нього знайшли карієс (!), гастрит (!), ше купу хвороб і встановили, шо помер він не своєю смертю, а від поранення стрілою. Напевно, це найбільш вивчений і найбільш досліджений труп за всю історію людства і криміналістики зокрема.
Коротше, must see, якщо ви будете у Больцано.
Це найменш знаний, найменш відвідуваний і найдешевший музей у місті. Знаходиться він у головному офісі Баварського Червоного Хреста в Нюрнберзі, а відвідують його, по ходу, лише його співробітники:
Баварія — єдиний штат ФРН, у якої Червоний Хрест «баварський», а не «німецький». Він, однак, є частиною Німецького Червоного Хреста, який є членом Міжнародного комітету Червоного Хреста, що входить до Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста та Червоного Напівмісяця.
Відвідувачів у музею настільки мало, шо мені зробили персональну екскурсію та дозволили залізти усередину всіх автомобілів.
— Анрідюнан, — почав співробітник музею свою екскурсію.
— Пробачте?
— Анрідюнан.
— Вибачте, я нічого не розумію.
— Ну ви з якої країни?
— З України.
— А це Швейцарія.
Я продовжую нічого не розуміти, а тут він показує на стіну, де висить портрет з підписом Henri Dunant. Це засновник Червоного Хреста, женевець, який настільки охуїв від кількості поранених у битві під Солферіно (Італія), шо вирішив заснувати організацію, шо лікувала б усіх поранених солдат.
З часом Червоний Хрест став допомагати і цивільним, перетворившись у рятувальну та соціальну службу. У німецькомовних країнах він є головною рятувальною службою, яку в ГДР з політичних міркувань перейменували на «швидку медичну допомогу», залишивши, однак, символ швейцарського хреста (цікаво, чому? червоний серп як символ не заюзали чому?).
Відповідно, в компактному, але змістовному нюрнберзькому музеї є дуже багато різних експонатів, пов’язаних з порятунком життя людини. Ось, наприклад:
Ця трубка подає кисень, а верхня палиця їбашить в грудину, роблячи масаж серця. Це десь 60-ті роки.
Інкубатор для новонародженої дитини. Ґід сказав, шо новий, тобто зовсім новий і майже робочий.
Поруч з музеєм я бачив корпус Червоного Хреста з написом «Kinderhaus», можливо, це і є пологовий будинок.
Кисневий балон у рятувальному автомобілі:
Ось у такому:
Усередині. Три прості кнопки: «фари», «мигалка», «сирена».
Ну це уже більш менш наші часи. А на початку все було тривіальніше: на конях:
Або чотириколісному велосипеді:
Я, до речі, забув, шо таке велосипед з гальмуванням ногою, сів на нього, а він покотився, а гальм нема. Відклав пару цеглин, ггг.
Перша світова, валіза санітара-рятівника. Вгадайте, для чого пилка?
Нескладно вгадати, правда? Найбільш моторошний дівайс це, але тоді альтернативи не було.
Іше з цікавого — навчальні дівайси. Пластикова рука, шоб колоти в неї. Я так розумію, трубочки показують, чи потрапив у вену, чи ні:
Масаж серця:
В баночці має бути «кров», шо показує, правильно ти тиснеш на грудину, чи ні:
Сайт музею
Він працює дуже рідко (1-2 суботу місяця 10–14 і середу 14–18), але не сціть подзвонити за вказаними там телефонами: я думаю, мужик погодиться зробити екскурсію в будь-який день для вас.
Баварія — єдиний штат ФРН, у якої Червоний Хрест «баварський», а не «німецький». Він, однак, є частиною Німецького Червоного Хреста, який є членом Міжнародного комітету Червоного Хреста, що входить до Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста та Червоного Напівмісяця.
Відвідувачів у музею настільки мало, шо мені зробили персональну екскурсію та дозволили залізти усередину всіх автомобілів.
— Анрідюнан, — почав співробітник музею свою екскурсію.
— Пробачте?
— Анрідюнан.
— Вибачте, я нічого не розумію.
— Ну ви з якої країни?
— З України.
— А це Швейцарія.
Я продовжую нічого не розуміти, а тут він показує на стіну, де висить портрет з підписом Henri Dunant. Це засновник Червоного Хреста, женевець, який настільки охуїв від кількості поранених у битві під Солферіно (Італія), шо вирішив заснувати організацію, шо лікувала б усіх поранених солдат.
З часом Червоний Хрест став допомагати і цивільним, перетворившись у рятувальну та соціальну службу. У німецькомовних країнах він є головною рятувальною службою, яку в ГДР з політичних міркувань перейменували на «швидку медичну допомогу», залишивши, однак, символ швейцарського хреста (цікаво, чому? червоний серп як символ не заюзали чому?).
Відповідно, в компактному, але змістовному нюрнберзькому музеї є дуже багато різних експонатів, пов’язаних з порятунком життя людини. Ось, наприклад:
Ця трубка подає кисень, а верхня палиця їбашить в грудину, роблячи масаж серця. Це десь 60-ті роки.
Інкубатор для новонародженої дитини. Ґід сказав, шо новий, тобто зовсім новий і майже робочий.
Поруч з музеєм я бачив корпус Червоного Хреста з написом «Kinderhaus», можливо, це і є пологовий будинок.
Кисневий балон у рятувальному автомобілі:
Ось у такому:
Усередині. Три прості кнопки: «фари», «мигалка», «сирена».
Ну це уже більш менш наші часи. А на початку все було тривіальніше: на конях:
Або чотириколісному велосипеді:
Я, до речі, забув, шо таке велосипед з гальмуванням ногою, сів на нього, а він покотився, а гальм нема. Відклав пару цеглин, ггг.
Перша світова, валіза санітара-рятівника. Вгадайте, для чого пилка?
Нескладно вгадати, правда? Найбільш моторошний дівайс це, але тоді альтернативи не було.
Іше з цікавого — навчальні дівайси. Пластикова рука, шоб колоти в неї. Я так розумію, трубочки показують, чи потрапив у вену, чи ні:
Масаж серця:
В баночці має бути «кров», шо показує, правильно ти тиснеш на грудину, чи ні:
Сайт музею
Він працює дуже рідко (1-2 суботу місяця 10–14 і середу 14–18), але не сціть подзвонити за вказаними там телефонами: я думаю, мужик погодиться зробити екскурсію в будь-який день для вас.
Були ж часи
Dec. 24th, 2015 10:10 amКоли кола продавалася у скляних пляшках в автоматі:
І тому в нього був відкорковувач!
Експонат Музею мистецтва та дизайну, Нюрнберґ.
І тому в нього був відкорковувач!
Експонат Музею мистецтва та дизайну, Нюрнберґ.
Обіцяв багато постів не писати, а це вже восьмий, бггг :) Насправді виставка така велика, шо її вистачило б і на 20 постів, так шо я вас по-справжньому пожалів. Я сам не відвідав усі стенди, бо заїбався :) Плюс, зато через два роки відвідаю тих виробників, яких пропустив цього року — теж плюс.
Отже, тут усе, що не увійшло до попередніх серій. Наприклад, ще одна спроба зробити пікап для Європи:
Утім, великий багажник — це не зовсім те, шо потрібно європейцю. Коли в нього є великий автомобіль, він хоче в ньому спати:
Тільки в Німеччині людина може собі купити недешевий автомобіль, шоб економити на готелях:
Більш хардкорний варіант, це коли автомобіль можна перетворити в намет:
Так, існують вонмобілі (RV), але тут суть у тому, шо це не вонмобіль, а повсякденний автомобіль, який можна переобладнати для подорожей великою родиною.
А це членовози брєменської фірми Trasco, на базі мерцедесів. Можливо, на одному з таких їздів кілісь прім’їр-міністр Ікріїні:
Товщину броньованого скла можна зацінити:
Іще один виробник для дуже багатих людей — швейцарська тюнінгова фірма Mansory:
Точніше, фірма насправді баварська і займається тюнінгом дорогих автівок Порше, BMW, Бентлі тощо. Але вони були купили швейцарську контору Rinspeed, чиї поробки і демонструються на цій виставці під маркою Mansory:
Іше один недешевий виробник, про якого ви ніколи не чули — Sin Cars з Об’єднаного Королівства:
Тут 6 літрів і 8 циліндрів, споживання до 17 л/100 км, максимальна швидкість — понад 300 км/год.
Повернемось до більш традиційних виробників. Це Сітроен, незважаючи на те, шо він вдає, шо він не Сітроен:
А це 208-й пижик. Має свої вади, але загалом хороша малолітражка, їздив нею кілька разів:
Тіки у 2 л я слабо вірю, якщо чесно. Хоча у цій машині комп’ютер показує поточне споживання, тому перевірити під час тестового водіння, чи компанія не найобує, дуже легко. Шо, серйозно 2 л?
Сноби дуже часто кажуть, що тільки Jeep можна називати джипом. Це булшіт. Джип — це джип, а Jeep — це джіп, або джип марки «Джіп»:
Німецька армія Bundeswehr теж викотила свої вироби. Не для продажу, звісно:
А ви знаєте, чому в Бундесверу номери серії Y?
Бо всі інші однолітерні номери були вже зайняті. Іноді все набагато тривіальніше, ніж здається :)
А ви знаєте, що Баварія — це теж виробник вогнегасників? Тепер знаєте, якщо не знали:
Всі фотки з виставки можна ше раз переглянути у мене на Флікрі.
Отже, тут усе, що не увійшло до попередніх серій. Наприклад, ще одна спроба зробити пікап для Європи:
Утім, великий багажник — це не зовсім те, шо потрібно європейцю. Коли в нього є великий автомобіль, він хоче в ньому спати:
Тільки в Німеччині людина може собі купити недешевий автомобіль, шоб економити на готелях:
Більш хардкорний варіант, це коли автомобіль можна перетворити в намет:
Так, існують вонмобілі (RV), але тут суть у тому, шо це не вонмобіль, а повсякденний автомобіль, який можна переобладнати для подорожей великою родиною.
А це членовози брєменської фірми Trasco, на базі мерцедесів. Можливо, на одному з таких їздів кілісь прім’їр-міністр Ікріїні:
Товщину броньованого скла можна зацінити:
Іще один виробник для дуже багатих людей — швейцарська тюнінгова фірма Mansory:
Точніше, фірма насправді баварська і займається тюнінгом дорогих автівок Порше, BMW, Бентлі тощо. Але вони були купили швейцарську контору Rinspeed, чиї поробки і демонструються на цій виставці під маркою Mansory:
Іше один недешевий виробник, про якого ви ніколи не чули — Sin Cars з Об’єднаного Королівства:
Тут 6 літрів і 8 циліндрів, споживання до 17 л/100 км, максимальна швидкість — понад 300 км/год.
Повернемось до більш традиційних виробників. Це Сітроен, незважаючи на те, шо він вдає, шо він не Сітроен:
А це 208-й пижик. Має свої вади, але загалом хороша малолітражка, їздив нею кілька разів:
Тіки у 2 л я слабо вірю, якщо чесно. Хоча у цій машині комп’ютер показує поточне споживання, тому перевірити під час тестового водіння, чи компанія не найобує, дуже легко. Шо, серйозно 2 л?
Сноби дуже часто кажуть, що тільки Jeep можна називати джипом. Це булшіт. Джип — це джип, а Jeep — це джіп, або джип марки «Джіп»:
Німецька армія Bundeswehr теж викотила свої вироби. Не для продажу, звісно:
А ви знаєте, чому в Бундесверу номери серії Y?
Бо всі інші однолітерні номери були вже зайняті. Іноді все набагато тривіальніше, ніж здається :)
А ви знаєте, що Баварія — це теж виробник вогнегасників? Тепер знаєте, якщо не знали:
Всі фотки з виставки можна ше раз переглянути у мене на Флікрі.
IAA VII: Alfa Romeo
Oct. 14th, 2015 11:11 amALFA — це, взагалі-то, абревіатура була від «Анонімна ломбардійська фабрика автомобілів» (Anonima Lombarda Fabbrica Automobili), колись державна компанія, а нині (з кінця 80-х) — частина Фіата.
Вона викотила останню версію 1,75—літрової 4C:
Найбільше у ній вражає фара:
Підкрутити її для Америки чи то не вдалося, чи то ліньки, але на американський ринок вона постачається з унилою версією фари.
Вид ззаду. Ручки дверей типу аеродинамічні, але не надто зручні через це:
Я уже показував вам, шо у Альфа Ромео під капотом. Це остання Джульєта:
Вона викотила останню версію 1,75—літрової 4C:
Найбільше у ній вражає фара:
Підкрутити її для Америки чи то не вдалося, чи то ліньки, але на американський ринок вона постачається з унилою версією фари.
Вид ззаду. Ручки дверей типу аеродинамічні, але не надто зручні через це:
Я уже показував вам, шо у Альфа Ромео під капотом. Це остання Джульєта:
IAA VI: електромобілі
Oct. 9th, 2015 10:10 amЕлектромобілі на виставці (та й за її межами) можна поділити на дві групи: Тесла і електроказки.
Тесла користувалася небаченою популярністю, тому і сфоткати її було нереально.
Популярністю вона користувалася ше тому, шо це єдиний автомобіль такої вартості (300’000 єврів), шо дозволяли помацати і посидіти усім. Розваги посидіти я, хоч убий, не розумію: ну сів, і шо? Це то само, шо сидіти і втикати на вимкнений ноутбук або тримати і мацати фотодзеркалку без акумулятора. Насправді, деякі виробники пропонували і поїздити, але не Тесла, і розумієте, які були черги: простіше в найближчому автосалоні це зробити.
Легендарні ручки, які ховаються всередину, коли машина їде:
Простір під капотом здорової людини:
І простір під капотом курця:
А от багажна перегородка у неї здорової людини, хоч і дещо не така, як скрізь:
Вона і на соплях не тримається, і піднімається/знімається в разі потреби.
Тепер перейдемо до павільйону електроказок. Там теж є Тесла, дякуючи чому я її сфоткав:
Тут ми бачимо автомобіль Уй за підтримки федерального уряду.
Одну літеру пропустили в назві, або?
edit: підказують, шо це Renault Zoe, а UI — це Urban Institute
Якийсь мопед, теж за підтримки федерального уряду:
Електричний Форд Фокус. Це серйозно. Хтось його купив, крім дирекції Ford Werke Europe GmbH?
Нісан Листок пишається, шо на відміну від інших виробників, його машини хтось купує. Іше автомобіль рекламує, шо під час зарядки він може заряджати собою інший автомобіль. Хотів би подивитися на людину, яка має два електромобілі:
Електроказка не може бути завершеною без системи зарядок, яку ніхто не купує:
А от з паливними комірками виступив тільки Hyundai зі своїм IX35 на водні:
Виробляється він уже роки три. Чи в цій моделі є шось нове? Навряд, воно так і лишається concept car-ою:
Вас, може, теж дивує, шо немає тут жодних конкурентів у Тесли? Чи ж інші виробники не вірять у її успіх? Не думаю. Думаю, інші просто чекають, коли зможуть викотити шось ліпше. От, наприклад, шо презентували тайванці:
Це концепт фірми Thunder Power, здизайнений десь у Мілані, у виробництво піде з 2017 року. Виглядає недешево, а тому не знаю, на кого це розраховано. На екологічно свідомих власників Ламборджіні? А такі існують у природі?
Поживемо — побачимо, звісно. Я сподіваюсь, про капот курця всі зрозуміли, шо це жарт?
Тесла користувалася небаченою популярністю, тому і сфоткати її було нереально.
Популярністю вона користувалася ше тому, шо це єдиний автомобіль такої вартості (300’000 єврів), шо дозволяли помацати і посидіти усім. Розваги посидіти я, хоч убий, не розумію: ну сів, і шо? Це то само, шо сидіти і втикати на вимкнений ноутбук або тримати і мацати фотодзеркалку без акумулятора. Насправді, деякі виробники пропонували і поїздити, але не Тесла, і розумієте, які були черги: простіше в найближчому автосалоні це зробити.
Легендарні ручки, які ховаються всередину, коли машина їде:
Простір під капотом здорової людини:
І простір під капотом курця:
А от багажна перегородка у неї здорової людини, хоч і дещо не така, як скрізь:
Вона і на соплях не тримається, і піднімається/знімається в разі потреби.
Тепер перейдемо до павільйону електроказок. Там теж є Тесла, дякуючи чому я її сфоткав:
Тут ми бачимо автомобіль Уй за підтримки федерального уряду.
Одну літеру пропустили в назві, або?
edit: підказують, шо це Renault Zoe, а UI — це Urban Institute
Якийсь мопед, теж за підтримки федерального уряду:
Електричний Форд Фокус. Це серйозно. Хтось його купив, крім дирекції Ford Werke Europe GmbH?
Нісан Листок пишається, шо на відміну від інших виробників, його машини хтось купує. Іше автомобіль рекламує, шо під час зарядки він може заряджати собою інший автомобіль. Хотів би подивитися на людину, яка має два електромобілі:
Електроказка не може бути завершеною без системи зарядок, яку ніхто не купує:
А от з паливними комірками виступив тільки Hyundai зі своїм IX35 на водні:
Виробляється він уже роки три. Чи в цій моделі є шось нове? Навряд, воно так і лишається concept car-ою:
Вас, може, теж дивує, шо немає тут жодних конкурентів у Тесли? Чи ж інші виробники не вірять у її успіх? Не думаю. Думаю, інші просто чекають, коли зможуть викотити шось ліпше. От, наприклад, шо презентували тайванці:
Це концепт фірми Thunder Power, здизайнений десь у Мілані, у виробництво піде з 2017 року. Виглядає недешево, а тому не знаю, на кого це розраховано. На екологічно свідомих власників Ламборджіні? А такі існують у природі?
Поживемо — побачимо, звісно. Я сподіваюсь, про капот курця всі зрозуміли, шо це жарт?
IAA V: Smart-и
Oct. 6th, 2015 12:12 pmДаймлер-Бенц презентував нову версію автомобіля «Смарт», шо поїде в АТО:
А якщо серйозно, то це Smart Brabus — допилений трохи в бік «спортивності» Смарт компанією Brabus, шо тюнінгує багато інших автівок Мерцедеса.
Класичний же Смарт потішив нас двома новинками. Перша — це кабріолет:
У мене тут виникає питання, а як же славнозвісна комірка безпеки Смарта? Класичний Смарт на креш-тестах непогані результати дає дякуючи цій комірці, хотів би побачити це і з кабріолетом.
І друга новинка — це так давно жаданий Forfour!
Попередня версія випускалася до 2006 року з двигуном від Mitsubisi Colt-а, її ше досі можна побачити в німецьких містах (а за межами Німеччини — майже ніколи). Виглядала вона ось так (фото з Вікі):
Новий Смарт базується частково на дводверному Смарті, частково — на Renault Twingo. Він має літровий двигун, потужність 52 кВт і максимальну швидкість 150 км/год, тоді як попередня версія постачалася з двигуном до 1,5 л. Схоже, в цій версії остаточно вирішили зробити ставку на екологічність і дотримання норм викидів Euro6. Дизайн теж не виділяється з загальної маси, він виглядає ідентично до свого молодшого брата, тіки трохи більшого розміру:
Ну і реклама: ForTwo — мисливець за місцями для паркування, Forfour — маленька автівка з достатньою кількістю місць:
Треба визнати, ніколи не катався Смартом. У компаній оренди є ідіотська звичка видавати машини більшого розміру, коли того, шо ти замовляв, немає. Звичайно, зажди, коли замовляєш Смарта, отримуєш в результаті Ґольфа або Фокуса. Тому, якщо хтось дасть мені за цим колись посидіти хвилин 15, я буду дуже вдячний.
А якщо серйозно, то це Smart Brabus — допилений трохи в бік «спортивності» Смарт компанією Brabus, шо тюнінгує багато інших автівок Мерцедеса.
Класичний же Смарт потішив нас двома новинками. Перша — це кабріолет:
У мене тут виникає питання, а як же славнозвісна комірка безпеки Смарта? Класичний Смарт на креш-тестах непогані результати дає дякуючи цій комірці, хотів би побачити це і з кабріолетом.
І друга новинка — це так давно жаданий Forfour!
Попередня версія випускалася до 2006 року з двигуном від Mitsubisi Colt-а, її ше досі можна побачити в німецьких містах (а за межами Німеччини — майже ніколи). Виглядала вона ось так (фото з Вікі):
Новий Смарт базується частково на дводверному Смарті, частково — на Renault Twingo. Він має літровий двигун, потужність 52 кВт і максимальну швидкість 150 км/год, тоді як попередня версія постачалася з двигуном до 1,5 л. Схоже, в цій версії остаточно вирішили зробити ставку на екологічність і дотримання норм викидів Euro6. Дизайн теж не виділяється з загальної маси, він виглядає ідентично до свого молодшого брата, тіки трохи більшого розміру:
Ну і реклама: ForTwo — мисливець за місцями для паркування, Forfour — маленька автівка з достатньою кількістю місць:
Треба визнати, ніколи не катався Смартом. У компаній оренди є ідіотська звичка видавати машини більшого розміру, коли того, шо ти замовляв, немає. Звичайно, зажди, коли замовляєш Смарта, отримуєш в результаті Ґольфа або Фокуса. Тому, якщо хтось дасть мені за цим колись посидіти хвилин 15, я буду дуже вдячний.
IAA IV: велосипеди
Oct. 2nd, 2015 11:11 amВелосипеди, що демонструвалися на цій виставці, коштують, як автомобіль. І це велосипеди з електромотором:
За німецьким законодавством такі електробайки вважаються велосипедами, якщо мотор може розігнати їх до 25 км/год (без зусиль ногами), та мопедами, якщо більше. На мопеди потрібно вішати номер, купувати страхування, не можна їздити велодоріжками. Хоча візуально вони виглядають як ровери:
Найкрутіше в цих апаратах є відсутність ланцюга. Така цяця коштує 2-3 кілоєвра:
Мою увагу привернув цей апарат, адже його можна заряджати вдома та кинути в багажник. Ідеально для подорожей:
Взяти з собою до потягу, автобуса, літака. Мотор дає допомогу до 25 км/год:
Погугливши про цього виробника, зі здивуванням дізнався, що його ровери продаються в Україні, в місті Одеса. Зайшовши на сайт цього магазина, ще більше здивувався: вартість ровера була на 2 тищі єврів вища, ніж у Німеччині, та сягає 5000 єврів. No comments.
Крім того, автовиробники показують свої автівки разом із велосипедами. У Фіата кріплення курця:
В Німеччині ніколи не бачив, шоб ровер вішали на дах. Найпопулярніше кріплення — ось таке:
Воно, звичайно, і дорожче, бо вимагає додаткові фари і місце для дублювання номера:
За німецьким законодавством такі електробайки вважаються велосипедами, якщо мотор може розігнати їх до 25 км/год (без зусиль ногами), та мопедами, якщо більше. На мопеди потрібно вішати номер, купувати страхування, не можна їздити велодоріжками. Хоча візуально вони виглядають як ровери:
Найкрутіше в цих апаратах є відсутність ланцюга. Така цяця коштує 2-3 кілоєвра:
Мою увагу привернув цей апарат, адже його можна заряджати вдома та кинути в багажник. Ідеально для подорожей:
Взяти з собою до потягу, автобуса, літака. Мотор дає допомогу до 25 км/год:
Погугливши про цього виробника, зі здивуванням дізнався, що його ровери продаються в Україні, в місті Одеса. Зайшовши на сайт цього магазина, ще більше здивувався: вартість ровера була на 2 тищі єврів вища, ніж у Німеччині, та сягає 5000 єврів. No comments.
Крім того, автовиробники показують свої автівки разом із велосипедами. У Фіата кріплення курця:
В Німеччині ніколи не бачив, шоб ровер вішали на дах. Найпопулярніше кріплення — ось таке:
Воно, звичайно, і дорожче, бо вимагає додаткові фари і місце для дублювання номера:
IAA III: безпека руху
Oct. 1st, 2015 11:11 amОце дуже круто: система попередження про водія, шо їде в хибному напрямку.
Це дуже велика проблема на автобані через наявність відбійника: раз почавши їхати в хибному напрямку, непросто розвернутися, не скоївши ДТП. Як це взагалі можливо? Причин зазвичай дві: наркотики/алкоголь та похилий вік і дезорієнтація у просторі. Проблема погіршується тим, шо такий водій їде по крайній правій смузі (з його точки зору), тобто по крайній лівій, де автівки їдуть з найвищою швидкістю.
Як це працює зараз? Хто бачить такого водія, телефонує 110, менти реєструють його в системі, інфа передається по радіо та навігаторам GPS, які мають відповідну функцію. Це все триває надто довго. Тут же усе просто: детектор руху, вмонтований у керівні стовпчики. Якщо він виявляє, шо хтось їде в протилежному напрямку, стовпчики починають миготіти червоним, попереджуючи усіх довкола:
Ідея абсолютно не нова, так шо, можливо, десь це вже реалізовано. Ця модель стовпчиків також вміє передавати сигнал про такого водії поліції та радіо/навігатори.
Чим може міністерство транспорту привабити відвідувачів на автовиставці? Явно не вивіскою «Ногу геть з педалі газу!»
Наприклад, може зробити відеоіграшку з розпиленого навпіл автомобіля:
Чому в автошколі такого не давали? А бо в них принцип — їздити по реальній дорозі з першого заняття. Не знаю, я думаю, якби спершу на симуляторі спробував, було б легше.
А ще може привабити симулятором ДТП:
Забава полягає в тому, шо ти сідаєш до автомобіля, пристібаєшся, і тебе перевертають догори дном:
Після чого треба вилізти з автомобіля, розстібнувши ремені — ось і вся симуляція:
Це дуже велика проблема на автобані через наявність відбійника: раз почавши їхати в хибному напрямку, непросто розвернутися, не скоївши ДТП. Як це взагалі можливо? Причин зазвичай дві: наркотики/алкоголь та похилий вік і дезорієнтація у просторі. Проблема погіршується тим, шо такий водій їде по крайній правій смузі (з його точки зору), тобто по крайній лівій, де автівки їдуть з найвищою швидкістю.
Як це працює зараз? Хто бачить такого водія, телефонує 110, менти реєструють його в системі, інфа передається по радіо та навігаторам GPS, які мають відповідну функцію. Це все триває надто довго. Тут же усе просто: детектор руху, вмонтований у керівні стовпчики. Якщо він виявляє, шо хтось їде в протилежному напрямку, стовпчики починають миготіти червоним, попереджуючи усіх довкола:
Ідея абсолютно не нова, так шо, можливо, десь це вже реалізовано. Ця модель стовпчиків також вміє передавати сигнал про такого водії поліції та радіо/навігатори.
Чим може міністерство транспорту привабити відвідувачів на автовиставці? Явно не вивіскою «Ногу геть з педалі газу!»
Наприклад, може зробити відеоіграшку з розпиленого навпіл автомобіля:
Чому в автошколі такого не давали? А бо в них принцип — їздити по реальній дорозі з першого заняття. Не знаю, я думаю, якби спершу на симуляторі спробував, було б легше.
А ще може привабити симулятором ДТП:
Забава полягає в тому, шо ти сідаєш до автомобіля, пристібаєшся, і тебе перевертають догори дном:
Після чого треба вилізти з автомобіля, розстібнувши ремені — ось і вся симуляція:
IAA II: олдтаймери
Sep. 30th, 2015 10:10 amАвтомобільний клуб Німеччини AvD викотив свій легендарний Опель 1914 року:
12,3-літровий двигун, Христя!
Вид ззаду. Як і в усіх автах того часу, важіль перемикання передач та ручне гальмо знаходились зовні:
Вихлопна труба:
З 260 к.с. і чотирма циліндрами називався він «Зеленим Монстром», що розганявся до небаченої тоді швидкості 120 км/год. А, акумуляторів тоді не було у автівок, як ви розумієте:
Alpine Renault A110, 1961 рік:
elf — це не![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
ext_2287167, а нафтова контора Essences et Lubrifiants de France, нині відома як Total.
Червоний Хрест теж виставив свої шикарні історичні автівки:
У ГДР, як і в усьому Варшавському блоці, його перейменували на швидку медичну допомогу, хоча логотип у вигляді швейцарського хреста зберегли:
12,3-літровий двигун, Христя!
Вид ззаду. Як і в усіх автах того часу, важіль перемикання передач та ручне гальмо знаходились зовні:
Вихлопна труба:
З 260 к.с. і чотирма циліндрами називався він «Зеленим Монстром», що розганявся до небаченої тоді швидкості 120 км/год. А, акумуляторів тоді не було у автівок, як ви розумієте:
Alpine Renault A110, 1961 рік:
elf — це не
ext_2287167, а нафтова контора Essences et Lubrifiants de France, нині відома як Total.Червоний Хрест теж виставив свої шикарні історичні автівки:
У ГДР, як і в усьому Варшавському блоці, його перейменували на швидку медичну допомогу, хоча логотип у вигляді швейцарського хреста зберегли:
Англійською відома як Frankfurt Motor Show, виставка IAA є найбільшою автовиставкою в світі, що вперше відбулася у 1897 році в Берліні. Нині вона проходить у непарні роки в Франкфурті, а в парні роки у Гановері триває IAA комерційних автомобілів. За 10 днів її відвідує близько мільйона відвідувачів.
На внутрішньому подвір’ї — сосиски, морозиво, пивас.
Тут можна подивитися новинки автовиробників, виробників компонентів, автівки різних контор, що займаються тюнінгом, трохи олдтаймерів та багато іншого. Крім автівок, шо ідуть на продаж, тут також демонструються concept cars, виробляти які не планується.
Для Мерцедеса, Фольксваґена і Ауді виділено окремі корпуси:
Всі інші виробники ділять простір між собою, і тут можна побачити, крім відомих концернів, теж малих невідомих виробників.
Єдиний мінус цього всього — нереальна кількість народу, особливо там, де дозволяють помацати і сісти у автівку. Це робить фотографування практично неможливим, шо не завадило мені зробити 150 фоток.
Електромобілі займають один поверх (це не рахуючи Тесли, вона в павільйоні з «luxury cars» а ля Бентлі і їм подібні), це вважається майбутнім, незважаючи ні на що. На цій виставці я вперше побачив електричний Форд Фокус, шось я не думав, шо американці теж роблять це.
Розжився паперовим примірником правил дорожнього руху: я їх, соромно визнати, так і не читав, бо написані вони юридичною мовою, де зимова ґума називається «ґума, яка відповідає директиві EC №666/100500 від 31 лютого 1666 року»: коротше, не надто читабельні вони для простої людини. Але я спробую це подужати все одно.
Всі наступні пости будуть про цю виставку, але я не планую їх робити довгими: фото машин ви можете подивитися деінде в ліпшій якості. Я покажу лише певні маловідомі речі та цікавинки.
На внутрішньому подвір’ї — сосиски, морозиво, пивас.
Тут можна подивитися новинки автовиробників, виробників компонентів, автівки різних контор, що займаються тюнінгом, трохи олдтаймерів та багато іншого. Крім автівок, шо ідуть на продаж, тут також демонструються concept cars, виробляти які не планується.
Для Мерцедеса, Фольксваґена і Ауді виділено окремі корпуси:
Всі інші виробники ділять простір між собою, і тут можна побачити, крім відомих концернів, теж малих невідомих виробників.
Єдиний мінус цього всього — нереальна кількість народу, особливо там, де дозволяють помацати і сісти у автівку. Це робить фотографування практично неможливим, шо не завадило мені зробити 150 фоток.
Електромобілі займають один поверх (це не рахуючи Тесли, вона в павільйоні з «luxury cars» а ля Бентлі і їм подібні), це вважається майбутнім, незважаючи ні на що. На цій виставці я вперше побачив електричний Форд Фокус, шось я не думав, шо американці теж роблять це.
Розжився паперовим примірником правил дорожнього руху: я їх, соромно визнати, так і не читав, бо написані вони юридичною мовою, де зимова ґума називається «ґума, яка відповідає директиві EC №666/100500 від 31 лютого 1666 року»: коротше, не надто читабельні вони для простої людини. Але я спробую це подужати все одно.
Всі наступні пости будуть про цю виставку, але я не планую їх робити довгими: фото машин ви можете подивитися деінде в ліпшій якості. Я покажу лише певні маловідомі речі та цікавинки.
Це зробили буквально нещодавно (у 2014 році): прорубали в льодовику невелику печеру і зробили там туристичну стежку. Це все для того, шоб можна було оцінити велич льодовика: згори то він виглядає як просто сніг, абсолютно не видно, шо під ним — десятки метрів льоду.
У печері постійна температура 10 градусів. Влітку це дає відчуття приємної прохолоди, а взимку — приємного тепла.
Насправді підсвітка не така агресивна, але я по тупості поставив автоматичне ISO, яке витягувалося на 2000-5000. Якось по-дебільному в Ніконі це зроблено: автомат ISO перекривав мої ручні налаштування. Ну і льодові стіни пропускають трохи світла, тому на фотоапараті все вийшло таке кольорове. Насправді ж печера виглядає так:
Льодовик утворився, природно, від снігу, шо під дією сил ґравітації спресувався у льод. За рік густина снігу зростає з 300 кг/м3 до 700 кг/м3. До густини льоду 917 кг/м3 він, однак, досягає аж за 30 років.
Частина цього льоду тане і утворює гірські річки, це приблизно пару метрів льодовика на рік, за день тане до 10 см (для задротів, шо люблять перевіряти факти, зазначу, шо це тіки в дуже сонячний день так).
Товщина штубайського льдовика — до 70 метрів. У це складно повірити, бо всі лижні траси регулярно перевіряються на наявність тріщин. Якщо ж ви захочете покататися як вільний птах, за межами офіційних трас, ви маєте бути готові в будь-який момент провалитися на саме дно. Лижник за посиланням вижив, бо був до цього дуже добре підготовлений, майте це на увазі.
Відео льодової печери і моє перше відео на дзеркалку. Воно настільки тяжке, шо я не можу програти його на своєму ноутбуці, мусив спершу на титрубу завантажити, шоб подивитися :)
У печері постійна температура 10 градусів. Влітку це дає відчуття приємної прохолоди, а взимку — приємного тепла.
Насправді підсвітка не така агресивна, але я по тупості поставив автоматичне ISO, яке витягувалося на 2000-5000. Якось по-дебільному в Ніконі це зроблено: автомат ISO перекривав мої ручні налаштування. Ну і льодові стіни пропускають трохи світла, тому на фотоапараті все вийшло таке кольорове. Насправді ж печера виглядає так:
Льодовик утворився, природно, від снігу, шо під дією сил ґравітації спресувався у льод. За рік густина снігу зростає з 300 кг/м3 до 700 кг/м3. До густини льоду 917 кг/м3 він, однак, досягає аж за 30 років.
Частина цього льоду тане і утворює гірські річки, це приблизно пару метрів льодовика на рік, за день тане до 10 см (для задротів, шо люблять перевіряти факти, зазначу, шо це тіки в дуже сонячний день так).
Товщина штубайського льдовика — до 70 метрів. У це складно повірити, бо всі лижні траси регулярно перевіряються на наявність тріщин. Якщо ж ви захочете покататися як вільний птах, за межами офіційних трас, ви маєте бути готові в будь-який момент провалитися на саме дно. Лижник за посиланням вижив, бо був до цього дуже добре підготовлений, майте це на увазі.
Відео льодової печери і моє перше відео на дзеркалку. Воно настільки тяжке, шо я не можу програти його на своєму ноутбуці, мусив спершу на титрубу завантажити, шоб подивитися :)
Auto Union 1000S
Jul. 31st, 2015 11:11 amОтака краса поселилася на моїй вулиці:
Це Auto Union 1000S, випускався з 1959 до 1963 року, це по суті був перший автомобіль під маркою і логотипом саме Auto Union, його попередник називався DKW 3=6. До війни логотип Auto Union використовувався додатково до основних лого компаній, шо входили до нього — DKW, Wanderer, Audi, Horch.
Після війни усі фабрики цих фірм у Саксонії були віджаті. Повоєнна перезаснована фабрика Auto Union GmbH у Баварії була, по суті, нащадком DKW. Наступником Auto Union серії 1000 називався знову DKW, а потім концерн Фольксваґен вирішив юзати назву Audi, а логотип — чотири кільця Auto Union, так це і лишилося донині. Так шо це унікальна в своєму стилі тачка:
З найбільш цікавого в ній — жовті (!) стоп-сигнали (а червоні фари — це габарити). Я спершу думав, чо це водій, коли паркується, миготить аварійкою періодично, а це він гальмував :)
І хоча це малолітражка (1 л, 32,3 кВт), норми викидів там не Євро 6, як ви розумієте: пердить, як «Запорожець» мого діда ЗАЗ 968М, він такого ж кольору, до речі, тіки випущений на 20 років пізніше (1979).
10 літрів спалює, одначе. З іншого боку, пробіг у нього має бути понад мільйон кілометрів (за умови 18’000 км/рік). Вміли ж колись у Німеччині машини робити, а. Дідусик, шо її водить, теж так вважає. А мені там, звісно, багато чого не вистачатиме. Тому просто милуюся зовні:
Рекламний ролик цього авта тих часів:
Це Auto Union 1000S, випускався з 1959 до 1963 року, це по суті був перший автомобіль під маркою і логотипом саме Auto Union, його попередник називався DKW 3=6. До війни логотип Auto Union використовувався додатково до основних лого компаній, шо входили до нього — DKW, Wanderer, Audi, Horch.
Після війни усі фабрики цих фірм у Саксонії були віджаті. Повоєнна перезаснована фабрика Auto Union GmbH у Баварії була, по суті, нащадком DKW. Наступником Auto Union серії 1000 називався знову DKW, а потім концерн Фольксваґен вирішив юзати назву Audi, а логотип — чотири кільця Auto Union, так це і лишилося донині. Так шо це унікальна в своєму стилі тачка:
З найбільш цікавого в ній — жовті (!) стоп-сигнали (а червоні фари — це габарити). Я спершу думав, чо це водій, коли паркується, миготить аварійкою періодично, а це він гальмував :)
І хоча це малолітражка (1 л, 32,3 кВт), норми викидів там не Євро 6, як ви розумієте: пердить, як «Запорожець» мого діда ЗАЗ 968М, він такого ж кольору, до речі, тіки випущений на 20 років пізніше (1979).
10 літрів спалює, одначе. З іншого боку, пробіг у нього має бути понад мільйон кілометрів (за умови 18’000 км/рік). Вміли ж колись у Німеччині машини робити, а. Дідусик, шо її водить, теж так вважає. А мені там, звісно, багато чого не вистачатиме. Тому просто милуюся зовні:
Рекламний ролик цього авта тих часів:
