Про довіру

Оплата за їжу в ресторації у кінці чи сплата за проїзд у таксі/автобусі в кінці поїздки — це не зовсім про довіру. І навіть оплата рахунків після користування послугами — це теж не зовсім про довіру. Ну, тобто, в країнах з дуже низьким рівнем довіри цього всього нема, але само по собі про довіру це не свідчить.

— Я б міг бути через дві години в Чехії! — казав мені один знайомий британець, вражений тим, що автосалон дав йому ключі від автомобіля і аркуш паперу, на якому написано, куди перерахувати гроші.

Міг би бути в Чехії, авжеж, а в Німеччині заарештували би всі твої рахунки і стягнули б з них всю суму разом з відсотками адвокатів/колекторів/судових виконавців. А якби там було недостатньо грошей, на тебе виписали б ордер на арешт, дійсний на терені всієї Європейської Унії. З чого б у таких умовах автосалону не довіряти тобі?

В усіх ситуаціях, коли існує імовірність отримати по голові, довіра є доволі ефемерною. Набагато ліпше людська чесність перевіряється в ситуаціях, коли по голові нема кому дати, коли гарантовано ніхто не слідкує за тобою і ніхто не покарає.

На жаль, мало є таких місць, але одними з них є поля у Німеччині, на яких ростуть фрукти, овочі чи квіти. Фермер вішає табличку з цінами і коробочку, в яку кидати гроші. Ситуація win-win: ви отримуєте свіжу їжу просто з поля, без націнки за її доставку до супермаркетів і ринків,, а фермер продає товар без узагалі жодних зусиль зі збору врожаю та його продажу.

Ось таке це виглядає. Тут росли, судячи з напису, квіти:


Але базується це на повній довірі, бо ніхто не дізнається, поклали ви гроші в коробочку, чи ні, і якщо поклали, то чи саме точну суму:


Гасло «тільки сплачені квіти приносять радість» — це єдине, шо тисне на совість. Не думаю, шо фермер веде якусь статистику типу «зрізано стільки квітів — надійшло стіки грошей», підрахунок, швидше за все, ведеться на око а ля «на полі приблизно стіки квітів — має надійти стіки грошей». Але цікаво подивитися, який все-таки тут відсоток сплати? Тобто, достатній, шоб не думати про заміну системи, це ясно.

Але, якщо так подумати, скільки людиногодин витрачається у світі тільки тому, шо люди один одному не можуть довіряти?

P.S. Світлини з міста Зоннеберґ, Тюринґія.

Німецько-німецький кордон: трабантова ностальгія в Зоннеберзі

Ювілейний день об’єднання Німеччини я провів у баварсько-тюринзькому прикордонні на півночі від Кобурґа. А саме, у містечках Зоннеберґ (Тюринґія, екс-ГДР) та Нойштадт бай Кобурґ (Баварія, Верхня Франконія). Метою було подивитися, як зараз мешкають розділені колись стіною міста та пошукати якісь артефакти від колишнього кордону (не знайшов).


Натрапив я на виставку трабантів. Це «шестисотий», об’єм двигуна 0,6 л, 16,92 кВт, 1962–1964 роки:




Це його наступник Trabant 601, випускався з 1964 року і до кінця ГДР, він найбільше асоціюється у всіх з трабантами.


А так виглядає під капотом. Шось якось мало деталей, нє? Зліва можна побачити два його нещасних циліндри. Це як мотоцикл, нє?


Я чучуть підохуїв від того факту, шо Трабант випускався у версії кабріолета:


Дизайн дуже грубий, як у консервної банки, але все одно — кабріолет, Христя!


Однак, чудес не буває: це був військовий автомобіль, ним зокрема користувалися прикордонники. Його нинішній власник (можливо, колишній прикордонник) розфарбував його так, шо навіть на гадку не спадає, шо насправді цей автомобіль виглядав ось так:


А от «Шкода» випускала кабріолети, без жартів:


Як їй узагалі вдалося випускати більш-менш нормальні автомобілі та продовжувати це діло досі? Ну, купівля Фольксваґеном, це зрозуміло, але він і Sachsenring розглядав для купівлі, тіки не захотів кінець кінцем.

В кожному випадку, хоч це все і не шедевр інженерії, це все одно історія.

Баварія прокладе підземний високовольтний кабель

У той час, як у інших розвинених країнах ше досі можна побачити дротові джунглі у містах, в Баварії буде зроблено перший крок до ліквідації надземних високовольтних ліній — у Верхній та Нижній Франконіях, після численних протестів мешканців, будуть прокладати підземний кабель з напругою 520 кіловольтів:

Навіщо це потрібно? Потреба у «електроавтобанах» виникла з моменту відмови Німеччини від ядерної енергії та заміні її на відновлювані джерела. Однак, більшість атомних станцій знаходиться на півдні, а вітер, козел альпійський, добре дме лише на півночі, де тепер багато вітряків крутяться. Отже, для компенсації треба збудувати можливість доставки електрики у значній кількості з Саксонії та Тюринґії до Баварії.

Але жителі півночі Баварії не раді були, шо повз їхні домівки, їхні поля та їхні ліси пройдуть високовольтні лінії. Почалися протести, в яких варіант «ну шо, може лишимо тоді АЕС у Швайнфурті?» не розглядався в принципі. І ось до чого це призвело:

Світлина: Bayerischer Rundfunk

Дорого це діло, звісно, та й кабелів відповідної напруги ще не існує, як виявилося: будуть шось апгрейдити-думати на підставі 320-кіловольтового кабелю, який часто застосовується для доставки електрики під водою (на малі острови тощо).

Але цікаві все-таки рішення придумує демократія, при всіх її мінусах, як не крути.