Ульмський собор (Ulmer Münster)

Ульмський собор будували на гроші мешканців з 1377 до 1890 року. На момент завершення будівництва у 1890 році це була найвища будівля у світі. З висотою 161,5 м Ульмський собор є вищий від Кьольнського на якісь 4 метри, а нині є найвищою церквою у світі.

Так само, як і в Кьольні, собор є найвищою спорудою в старому місті та є його головною домінантою:


Ульм приєднався свого часу до Реформації, а цей собор є найбільшою лютеранською церквою у Німеччині. Католики це б назвали «кафедральний собор» (Dom), але лютеранська церква влаштована більш демократично, у неї немає єпископів, а тому він називається мюнстером: так раніше називали будь-яку церкву, шо не належить жодній парафії, як правило, це була церква при монастирі. Але з часом слово «Münster» стало позначати будь-який великий собор, неважливо, католицький чи лютеранський, але оскільки католики вживають переважно слово Dom, то мюнстери — це переважно лютеранські церкви.

Про те, шо цей собор найвищий, я не знав. Про те, шо мені доведеться подолати 768 сходів без жодних поручнів у тісному коридорі, де двом людям тяжко розминутися, я не знав теж. Я зазвичай на церкви швидко піднімаюся. Але тут іду-іду, іду-іду, а церква все не закінчується і не закінчується:


Я зазвичай проти ґрат на вікнах, але чим вище піднімаєшся, тим страшніше стає (хоча зазвичай я висоти не боюсь):


А з висотою ґрати зникають. Особливість вежі цього собору, шо вікна зовсім не засклені:








Отак помалу піднімаєшся, тримаючись за стінки, бо більше нема за шо, і тут починають, якраз у той момент, коли ти піднявся до їх рівня, ЇБАШИТИ ДЗВОНИ! Я не обісрався, я не обісрався, я не обісрався. Але серце йокнуло.

Утім, зусилля цього варті, адже ви побачите у кінці таке:



На тому боці Дунаю — Новий Ульм, який, як ви бачите, сильно новий.





Собор навмисно зробили на 4 м вищим, щоб помірятися піською з католиками, але навіть якби він не був вищим, цей собор дає вам набагато ліпші краєвиди, ніж Кьольн.

Тато Дунай. Зліва від нього — Баварія, справа — Баден-Вюртемберґ:


Малі вежі:


Так виглядав Ульм у 1894 році, невдовзі після завершення будівництва:

public domain, Library of Congress/Wikipedia

Право не знати (Recht auf Nichtwissen)

Це дуже круте право, я прям дрочу на Німеччину за те, шо воно існує (хоча мені наразі воно непотрібне). Повна протилежність Совіцькому Союзу та країн Варшавського договору, де існують ще досі так звані профілактичні медичні огляди: людина є майном, її гідність нічого не варта, а от технічний огляд вона повинна проходити щодва роки, як автомобіль.

Це право полягає в тому, шо пацієнт має право не знати про його діагноз, якщо це незворотно негативно вплине на нормальний перебіг його життя. У першу чергу це право застосовується щодо хвороб, які не є виліковними. У Німеччині зокрема свідоме зараження вірусом ВІЛ  (зокрема через секс без презерватива) є злочином. Однак, злочином це вважається тільки тоді, коли людина пройшла тест і знає, шо вона є ВІЛ-позитивною. Ніхто, однак не має права змусити її такий тест пройти, бо це буде порушенням права не знати свій діагноз, яким би він не був.

Іншим, більш практичним прикладом застосування цього права є дослідження ДНК на наявність хвороби Гантінгтона. Це генетичне захворювання, яке вражає людину у віці 35–50 років. Воно не лікується, тому ніякого смисла знати, шо ти хворий, немає, а це знання може суттєво вплинути на настрій і загальний перебіг життя.