![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Це типу головний офіс для спілкування з клієнтами:
Але штаб-квартира знаходиться не тут. Найцікавіше тут те, шо вхід до Мерцедеса знаходиться під естакадою автобана:
Це одночасно вхід до штаб-квартири і до Унтертюркгаймської фабрики:
Тут же, під мостом, знаходиться триповерхова стоянка для співробітників та відвідувачів. Ймовірно, саме через неї вхід знаходиться в такому «несолідному» місці:
Німці, звісно, безпонтові і практичні люди, але я радше аж такого не бачив. Так це виглядає:
До речі, я писав, шо в Німеччині використовують спеціальний асфальт з порами для захисту від шумів. Так от, під мостом — абсолютна тиша, це працює.
Унтертюркгайм — це назва района Штутґарта, який починається, власне, за цим автобаном, фабрика названа на його честь. Назва зовсім ніяк не пов’язана з Туреччиною (die Türkei), тут йдеться (на діалекті, звісно) про вихідців з Тюринґії. У Баварії, до речі, теж є містечко Тюркгайм.
Даймлер–Бенц під час війни випускала авіамотори, тому американці зрівняли фабрику з землею. У 1945 році на місці фабрики з’явилось СТО, яке на початку ремонтувало американські авта:
Світлини: Daimler AG
У міжчасі з Даймлера були звільнені усі директори–члени НСДАП, але повернено Отто Гоппе, якого нацисти звільнили, бо в нього була жінка єврейка. Не сильно йому допомогло членство в Nationalsozialistisches Kraftfahrkorps (Націонал-соціалістичні моторні сили) — це була організація, підпорядкована НСДАП, що була чимось на кшалт нинішнього автомобільного клубу. Ну але звільнення допомогло уникнути денацифікації та повернутися на своє крісло.
З 1947 року фабрика в Унтертюркгаймі стала знову випускати автівки Мерцедес–Бенц. Сьогодні вона виглядає так:
Архітектор розуміє унилість коробок з пласким дахом, тому додав дуже багато зелені:
Газон на даху відразу робить його приємним, принаймні, коли згори дивитися:
За хуйової якості фотки дякуйте дизайнеру будівлі музею Мерцедес–Бенца, який обмалював вікна сраними чорними крапочками. Утім, можливо це якась функціональна фігня, яка зменшує потрапляння сонця, бо вікна, як водиться в цих дизайнерських будинках, не відчиняються.
Але штаб-квартира знаходиться не тут. Найцікавіше тут те, шо вхід до Мерцедеса знаходиться під естакадою автобана:
Це одночасно вхід до штаб-квартири і до Унтертюркгаймської фабрики:
Тут же, під мостом, знаходиться триповерхова стоянка для співробітників та відвідувачів. Ймовірно, саме через неї вхід знаходиться в такому «несолідному» місці:
Німці, звісно, безпонтові і практичні люди, але я радше аж такого не бачив. Так це виглядає:
До речі, я писав, шо в Німеччині використовують спеціальний асфальт з порами для захисту від шумів. Так от, під мостом — абсолютна тиша, це працює.
Унтертюркгайм — це назва района Штутґарта, який починається, власне, за цим автобаном, фабрика названа на його честь. Назва зовсім ніяк не пов’язана з Туреччиною (die Türkei), тут йдеться (на діалекті, звісно) про вихідців з Тюринґії. У Баварії, до речі, теж є містечко Тюркгайм.
Даймлер–Бенц під час війни випускала авіамотори, тому американці зрівняли фабрику з землею. У 1945 році на місці фабрики з’явилось СТО, яке на початку ремонтувало американські авта:
Світлини: Daimler AG
У міжчасі з Даймлера були звільнені усі директори–члени НСДАП, але повернено Отто Гоппе, якого нацисти звільнили, бо в нього була жінка єврейка. Не сильно йому допомогло членство в Nationalsozialistisches Kraftfahrkorps (Націонал-соціалістичні моторні сили) — це була організація, підпорядкована НСДАП, що була чимось на кшалт нинішнього автомобільного клубу. Ну але звільнення допомогло уникнути денацифікації та повернутися на своє крісло.
З 1947 року фабрика в Унтертюркгаймі стала знову випускати автівки Мерцедес–Бенц. Сьогодні вона виглядає так:
Архітектор розуміє унилість коробок з пласким дахом, тому додав дуже багато зелені:
Газон на даху відразу робить його приємним, принаймні, коли згори дивитися:
За хуйової якості фотки дякуйте дизайнеру будівлі музею Мерцедес–Бенца, який обмалював вікна сраними чорними крапочками. Утім, можливо це якась функціональна фігня, яка зменшує потрапляння сонця, бо вікна, як водиться в цих дизайнерських будинках, не відчиняються.
