Мануал зі спілкування з чиновниками світової бюрократії

Передмова
Надихнув на мене пост dali_bude про мудаків консульства Речі Посполитої №3 , які для отримання візи вимагали винятково і лише факс про підтвердження бронювання, а в більшості готелів факсу нема в принципі. Цей совок уже перемогли усередині Польщі, але оскільки в Україні податкові ше досі вимагають звіти лише і винятково на дискеті, то така абсурдна вимога як факс не викликає бажання середньостатистичного українця начистити підарасам-ужендасам їх тупорилі пики.

Коли я виїжджав із Польщі, я заповнив свою останню податкову декларацію, і тоді, у 2009 році, її приймали із винятковим лібералізмом: у електронному вигляді, але без жодного електронного підпису. Для доведення, шо її подав саме я, треба було вказати якесь число з декларації попереднього року: чи то загальну суму доходів, чи то ше шось таке тривіальне. Для порівняння, у Німеччині обов’язково потрібен або підпис, або електронний підпис (я ше не розібрався, як його зробити, і в мене його нема). Щоправда, декларацію можна подати без підпису, а поки на неї будуть дрочити у податковій, роздрукувати шось типу довідки, шо цю електронну декларацію подав саме я, та відіслати її паперовою поштою. Ну не суть, суть шо в Польщі громадяни довго виписували пиздюлі чиновникам, шо вони так обісралися, шо стали приймати декларації навіть без підписів.

У цьому мануалі я розповім, як правильно спілкуватися з чиновниками, а я трохи досвіду маю, бо мешкав у трьох країнах та відвідав 36, з них іноді доводилось спілкуватися і з чиновниками, зокрема з тими у посольствах, шоб отримати візи. Я абсолютно не warrior і намагаюся не йти на конфронтацію: це не моє. Але не йти на конфлікт зовсім не означає бути, як кажуть у кримінальному світі, терпилой — людиною, яка без заперечення робить усе, шо їй скажуть.

Крок 1. Вивчення законодавства
Незнання законів не звільняє з відповідальності, а знання — навпаки. Скільки разів я переконувався у правдивості цієї жартівливої приказки. Навіть якщо законодавство дуже не на вашу користь: наприклад, Іміграційний акт США, на підставі якого видають туристичні візи, доволі однозначно пише, шо кожен є нелегальним мігрантом, поки не буде доведено протилежне; навіть якщо законодавство по суті лишає за чиновником абсолютну свободу вимагати довільні документи, все одно це зовсім не означає, шо він може робити, шо хоче. Як правило, не тільки не може, а ще можуть існувати інструкції та судові прецеденти, шо доводять протилежне. Якщо ви знайдете пару прецедентів щодо випадків, схожий на ваш, ваша розмова буде зовсім іншою.

Ніколи не погрожуйте судом — це в очах чиновника то само, шо маленький песик, який гавкає від страху, але боїться вкусити. Але дайте йому зрозуміти, шо ви:
— знаєте законодавство;
— знайомі з судовими прецедентами щодо вашого випадку (на всяк випадок зазначу, шо похуй, прецедентне право у країні чи ні, суди все одно так чи інакше при винесенні рішення враховують попередні, тому це важливо).
Це уже в очах чиновника робить з вас великого дога, шо просто уважно дивиться і трохи під ніс злібно бурчить. Той може і розірвати, тому викликає страх. Іноді треба дати зрозуміти чиновнику, шо існує велика ймовірність отримати пизди від його начальника. Адже якщо діло дійде до суду, то постраждає саме начальник відповідної установи, а не чиновник нижнього рівня.

Крок 2. Вивчення психології чиновника
Не треба злитися на чиновника. Чиновник — це як компілятор мови C, або як команда Unix: якщо ви не підключите відповідні бібліотеки, ніхуя він не зробить.

— Порахувати sin 90°? Шо таке sin? Я не знаю, ідіть звідси.
— Так, стоп, чиновник, #include <math.h>.
— sin 90°? 1, звісно.
Чиновник зробить це з таким покер-фейсом, наче він вас тіки шо не посилав нахуй і не казав, шо порахувати сінус неможливо, бо він не знає, шо це таке. Якщо ви напишете ls, він виведе вам список файлів у поточній директорії. І нічого більше. Шо, ви хотіли дізнатися дату створення, логін власника і права? Ну, значить, гугліть мануал, ознайомтеся з флагом -l. ls -l виведе вам усю інфу. Ви ж не обурюєтеся на нього, шо ви забули вказати флаг -l? От і на чиновника не обурюйтесь, він так влаштований.

Якщо чиновник каже «ні», це лише означає, шо згідно з поданим вами пакетом документів і усними поясненнями він мусить прийняти негативне рішення. Але це зовсім не означає, шо нема прихованої бібліотеки, яку ви забули під’єднати...

Тут мушу відіслати ще раз до Кроку 1: вивчення законодавства домопоже знати про такі бібліотеки. Хоча це не усе: треба не просто знати текст закону, а й розуміти його логіку та принцип застосування, тому, можливо, вам знадобиться консультація фахівця або просто знайомого, випадок якого може наштовхнути на думку.

Крок 3. Як боротися з хуйнею? Cost/benefit analysis
Отже, чиновник сказав, шоб ви принесли «хуєту на дискеті», ви знаєте, шо це або необов’язково, або незаконно. Та ше й на дискеті не мають права у вас прохати. Шо робити?

Тут треба бути прагматиком і оцінити, наскільки боротьба займе більше часу і грошей, ніж просте виконання того, шо він каже. Якщо ви борець за справедливість, то прапор вам у руки, нашо взагалі читати мій пост? Вперед. Але зовсім це не означає, шо треба виконувати усе, шо чиновник скаже.

З мого досвіду: десь 30% абсурдних вимог чиновника я виконував, бо боротися — собі дорожче, але 70% я наставляв «роги» і отримував перемогу, жодного разу діло не доходило до суду чи чогось такого. Ви не повірите, наскільки легко досягти свого, просто вступивши з чиновником у дискусію, просто не погодившись із ним. Просто сказати, шо ні, ця довідка про наявність у вас макаронної хуйні не потрібна, і чиновник вже робить крок назад і погоджується: і справді, не потрібна.

Для цього треба:
— знати законодавство;
— спробувати усвідомити його логіку: нахуя саме такі документи вимагаються, саме у такій формі?
— м’яко пояснювати чиновнику, шо мета (мета бюрократії, яка б абсурдна вона не була) досягається іншимим, більш зручними для вас, засобами.

Універсальне правило: напишіть відмову у письмовому вигляді
Ввічливе, але просте прохання: напишіть відмову у письмовому вигляді. Чиновники від такої фрази починяють срати цеглою (навіть якщо вони праві), бо письмова відмова — це не то само, шо усна. Це шось, шо можна юзати для апеляції в суді, чого чиновники бояться.

Якщо чиновник правий (буває і так, шо люди переоцінюють своє знання законодавства), він все напише без зайвих питань. Якщо ж він розуміє, шо його вимога або абсурдна, або незаконна, або це прохання, замасковане під вимогу: чиновники люблять таке; то він подумає, чи не погодитись з вами.

Приклади? Є трохи в мене
Одним з джерел бюрократичного абсурду є реєстрація (прописка) у Німеччині. Для цього потрібен тіки один документ — ваш паспорт. Однак, багато чиновників у деяких містах починає залупатися і прохати інші документи, зокрема контракт на оренду квартири. Посилати їх нахуй — це ваш обов’язок, бо, як кажуть наші друзі за океаном, якщо ви не exersice your rights, блять, то  уряд забере ваші права. У мене, утім, не прохали ніхуя, я це з форумів знаю. Але знайте: якщо ви плануєте десь мешкати, то ви зобов’язані зареєструватися. Якщо у вас ще немає свого житла (мешкаєте в знайомих, друзів чи готелі), то вкажіть адресу, де ви мешкаєте. Інакше ці підараси зроблять з вас злочинця, а цього допустити не можна.

Keine Strafe ohne Gesetz — німецька версія «Void for vagueness»

Я колись писав про фундаментальний принцип американського кримінального (та й не тільки його) права — void for vagueness. Воно робить будь-який закон недійсним, якщо він передбачає покарання, але не формулює, шо конкретно треба зробити, шоб бути покараним.

Так, сумнозвісна стаття кирилічних кримінальних кодексів «Хуліганство» — це типовий приклад законодавства, шо не може бути дійсним у США:
«
Стаття 296. Хуліганство
1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, -

карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років.
»

Набір слів, який не несе жодної змістовної одиниці і по суті залишає право визначати за ментом, шо є «грубим порушенням громадського порядку», а шо ні. Так от, німецький аналог принципу «Void for vagueness» звучить як «Не може бути покарання без закону» (Keine Strafe ohne Gesetz). Цей принцип сформульований у першій статті Кримінального кодексу ФРН:
«
§1
Keine Strafe ohne Gesetz
Eine Tat kann nur bestraft werden, wenn die Strafbarkeit gesetzlich bestimmt war, bevor die Tat begangen wurde.
(За вчинений злочин можна покарати лише, коли його каральність [кримінальна відповідальність — noddeat] була визначена до початку цього злочину.)
»

Назва ця є перекладом з латини: Nullum crimen, nulla poena sine lege (це не злочин, якщо за вчинок не передбачено покарання законом). Ви тут скажете, шо цей принцип відмінний від американського і не забороняє додавати в кримінальний кодекс статті з рендомним набором символів, власне, для того, шоб можна було посадити будь-яку людину за будь-який вчинок. Але ні.

Цей принцип був сформульований професором права Паулем Йоганном Ансельмом фон Фоєрбах, що є автором першого кримінального кодексу Королівства Баварія 1813 року та одним з батьків-засновників сучасного німецького кримінального права у його нинішньому вигляді. Повністю принцип звучить як «Nulla poena sine lege scripta, praevia, certa et stricta»:
— заборонено карати без письмового закону (nulla poena sine lege scripta);
— заборонено карати, якщо цей закон не діяв до моменту вчинення злочину (nulla poena sine lege preavia);
— заборонено карати, якщо закон чітко не визначає, шо карається і за шо (nulla poena sine lege certa). Це, власне, і є аналог void for vagueness;
— заборонено карати «за аналогією» (nulla poena sine lege stricta).

Це було сформульовано у 1801 році. 1801 рік, Христя!! В цьому аспекті 1918 рік і справді відкинув нас на століття назад, і нема з цього виходу.

Чи знаєте ви, що...

На початку ери автомобілізації люди не мирилися зі зростанням смертності від ДТП. Тому в 1909 році Німецька Імперія впровадила обмеження швидкості 15 км/год у населених пунктах, знизивши швидкість автомобілів до швидкості коней.