Ліхтенштейн-Форарльберґ: їзда серпантинами

Ох, як я натренувався цього разу! Навмисно зробив місце ночівлі у долині так, шоб кожного дня фігачити серпантинами. Особливо весело на сліпому повороті розминатися з автобусом або їхати по дорозі, яка в принципі не розрахована на більш, ніж одну машину. Періодично там зустрічаються кишені, де можна зупинитися і розминутися, сліпі повороти теж зазвичай розширюють, але не всі. Я їхав і собі згадував відео з Непалу та Індії, які я передивився: там (у Гімалаях) дороги такі самі, тільки ґрунтові. Знак «ризик падіння каміння» там не має сенсу, бо дорога з каміння і складається. У Ліхтештейні наїхав колесом на камінці, шо лежали на сліпому повороті. Оскільки їхав повільно, колесу нічого не сталося.

Перед цим читав літературку, як правильно їхати. Поради були такі:
— їхати вниз на тій самій передачі, шо їхав угору. Тоді гальмування мотором буде працювати оптимально, а гальмувати ногою доведеться по мінімуму;
— на відміну від рівнинного водіння, гори вимагають 2-4 тищі оборотів. Не треба боятися, шо двигун сильно реве. Не можна допускати, шоб оборотів було менше 2000. Альтернативно, перемикатися на більшу передачу треба на 10–20 км/год пізніше, ніж ви звикли на рівнині.

Серпантини діляться на загал на ті, шо треба їхати на 3 передачі, ті, шо треба їхати на 2 та ті, які вимагають частого перемикання на 1 (повороти на 180° з різким набором висоти). В автошколі я практикував тільки перше і то, ті підйоми, на яких ми їздили, я зараз і на 4 передачі нормально проходжу.

Вибір передачі підкаже швидкість (якщо доводиться багато гальмувати — треба понизити передачу), власний комфорт і (шо дуже важливо) градус повороту. Ось такий поворот вимагає першої передачі, на другій ви його не проїдете:


Я пробував, якщо що. Нахил дороги такий, шо машина на 2 передачі розганялася до 50 км/год, шоб вписатися, доводилося гальмувати. А знаєте, шо буває, коли ви гальмуєте і одночасно сильно крутите кермо? Правильно, машина іде в дріфт. На Нюрбурґрінзі люди платять бабки, шоб покататися-подріфтувати на трасі Формули 1, а тут сервіс безкоштовний, тільки якщо ви злітаєте з дороги, ви прокидаєтеся уже в лікарні, а ваш автомобіль — на сміттєзвалищі.

Нагадаю, шо пониження передачі ідентично до гальмування, особливо різке пониження на першу. Я висрав цегляний завод після дріфтування і став їхати перманентно на першій:

Це погано для двигуна, так, але тільки 15 км треба було так проїхати і один раз, обороти намагався тримати на 3000, це було аналогічно швидкості 30 км/год. Зате повний комфорт їзди та peace of mind, шо знову не впишуся в поворот. «Правильно», звісно, тре було їхати на другій, перемикаючись на першу перед поворотом, але я засцяв.

До речі, тут рекомендую юзати навігатор: він буде показувати градус повороту задалегідь, шоб можна було підготувати швидкість і передачу. Поворот на 180° (коли далі їдеш у протилежний бік тому, як ти їхав до цього, але нижче) треба проходити на 20 км/год, як велосипедист. Ну, загалом я зі швидкістю велосипеда і їхав, велосипедист би швидше за мене спустився. Підніматися, правда, на велосипеді — справа для дуже тренованих.

Форарльберґ. Тут повороти не сильно круті, їхав на другій перманентно:

Існує міф, шо автоматична коробка передач не годиться для гір, бо автомат перемикає передачі за рівнинним режимом, що не годиться. На більшості автоматів існує, однак, «спортивний режим» (перемикач S), який робить саме те, шо нам треба: вмикає високі передачі на вищих оборотах, ніж зазвичай. Альтернативно можна юзати режим D1: він, як правило, обмежується найнижчими передачами (хоча ви не можете вибрати строго першу чи строго другу) і розрахований саме на гори.

Невдалий аншлюс

Всі знають, шо Австрія у 1938 році дуже радо вітала приєднання до Німеччини, а мешканці Південного Тіроля не дуже були раді опинитися в Італії, особливо фашистській.

Існує, однак, ще один маловідомий факт про невдалий аншлюс Форарльберґа. У 1919 році там відбувся референдум про приєднання до Швейцарії (точніше, про проведення переговорів зі швейцарським федеральним урядом щодо приєднання). На відміну від усіх наступних референдумів, цей був справжньою народною ініціативою, до якої Швейцарія не мала жодного стосунку. 81% мешканців проголосували «за».

Однак, переговори про аншлюс не відбулися: Форарльберґ був населений католиками, та ще й німецькомовними, його приєднання порушило би хиткий вибудований за роки баланс між релігійними та мовними групами. Зараз це, напевно, не було би big deal, а тоді це було реальною проблемою.

Індус, індієць, індіанець

Індус — це людина, що сповідує індуїзм. У той час як це найбільша релігія в Індії, там теж представлені усі інші світові релігії, зокрема й ті, які походять з неї — буддизм та сикхізм. Буддисти, наприклад, індусами не є, не кажучи про католиків чи мусульман.

Громадянин Індії є індійцем. Називати індійців індусами то трохи як українців православними називати: греко-католики можуть і образитися.

Корінні мешканці Америки є індіанцями. В англійській мові немає розрізнення між індійцем та індіанцем. Індіанців все більше називають корінними американцями (Native American), у Канаді — першими націями (First Nations), а тому слово Indian по дефолту означає індійців чи американців, шо походять з Індії. American Indian — це, відповідно, американець індійського походження, а аж ніяк не американський індіанець. І хоча сам термін Indian на позначення індіанців усе ще вживається, вам краще його уникати, інакше буде непорозуміння.