Бад Райхенхаль (Bad Reichenhall)

На цьому етапі варто згадати закон Ґодвіна, бо, здається, жодного ще разу в моїх постах про Баварію не згадувався Гітлер. Так от, Гітлер дуже любив Берхтесґаденський край і навіть нафігачив собі дачу на вершині однієї гори, що не могло не вплинути на місцеву інфраструктуру. У цьому місті з населенням 17 тисяч людей є підземні пішохідні переходи:


Тут слід зазначити, шо хоч ця вулиця хоч і є головною, ніякий транзитний рух через неї не йде, бо для цього є дорога №20, яка оминає місто. Утім, навіть на федеральних трасах ніхто не будує підземних переходів, якщо дуже треба, то піднімають саму трасу трохи вище й роблять для пішоходів тунель. Бо інакше було б дискримінацією людей, яким тяжко (або неможливо) підніматися-спускатися. Але в тоталітаризмі на такі дрібниці всім насрати, а іншим появу цього переходу я не можу нічим пояснити.

Утім, зараз заборонено будувати підземні переходи, не продублювавши їх надземними, зручними для людей на візку, тому підземний перехід продубльований світлофорним переходом з острівцем безпеки — все, як має бути:


У той час, як я там був, людей було мало (хоча коли їх багато?), але я трохи постояв, шоб зібрати статистику, скільки людей обере підземний перехід за наявності надземного (але з необхідністю стояти на світлофорі). Нуль. Я, утім, скористався, просто шоб подивитися його всередині й можливо був єдиним відвідувачем цього переходу за весь день. Він, утім, освітлений і чистий.

Я не знаю, чи бруківка на пандусі — це хороша ідея, але виглядає дуже красиво:


Бад Райхенгаль має статус оздоровчого пункту — «кур-орту» (я навмисно написав так, бо в німецькій мові це слово читається саме як «кур-орт», а не «курорт»), який в Німеччині надається урядами штатів і притягує до міста бабло: відвідання курортів у деяких випадках може оплачуватися страховими касами. Так от, місто так пишається статусом курорту, шо слово «кур» (однокорінне англійському cure, до речі) зустрічається на кожному кроці:




Взагалі, клімат тут трохи як в курортах мінеральних вод, і тут теж, здається, якісь джерела є:


Ясен перець, Курштрасе тут є:


«Дихальний пункт Бад Райхенхаль. Місце для некуріння»:


Такі таблички на всій головній вулиці, дуже крута ідея.

Я більшість не сфоткав, але там атмосфера Трускавця, Криніци, Маріанських Лазень. Я навіть не можу сформулювати, чим мені такі місця не подобаються. Ну ніби приходять люди, п’ють водичку, сідають в парку на лежаки і дихають повітрям. Тихо, спокійно. І все одно хочеться звалити якнайшвидше.

Чому водії себе поводять як бидло?

На сафарі у Африку часто везуть на даху великого пікапа: тебе не відділяє ніякий бар’єр, можна все пофоткати. Дикі звірі навіть не думають напасти на пікап з людьми, бо сприймають його як одну велику тварину, яка, швидше за все, небезпечна. Тигру чи леву не спадає на думку, шо можна застрибнути на машину і добре пообідати, тому таке сафарі абсолютно безпечне.

Людина, як не крути — це теж тварина, і в неї теж є інстинкти. Ця її риса найбільше проявляється на дорозі: у країнах, де правила дорожнього руху відсутні або слабо контролюються, розмір транспортного засобу автоматично вмикає такі самі інстинкти, як у джунглях. Великий = сильний і небезпечний. Велосипедисти почувають себе сильнішими від пішоходів, автомобілісти почувають себе сильнішими від пішоходів і велосипедистів, фури вважають себе слонами.

Всі дії учасників руху спираються на чисті інстинкти: автомобілісти на вузькій вуличці часто паркуються на тротуарі, хоча на дорозі теж є місце: вони підсвідомо бояться опору з боку рівних собі тварин (автомобілів), тому, обираючи, кому спричинити незручності: пішоходу, який не зможе протиснутися, чи автомобілісту, якому доведеться виїжджати на зустрічну смугу для об’їзду, не вагаючись оберуть першого: пішохід менший і незахищений, а, отже, слабший.

Так само автомобіліст не завдяє собі труду подивитися у дзеркало при повороті ліворуч, бо мотоцикліст, який там може їхати, — менша тварина, слабша, а, отже, не варта того, шоб на неї зважати.

Ось ілюстрація цього водіння в стилі сафарі (на відео сцена насилля!):

Тут працюють чисті інстинкти: якби у водія була можливість подумати перед тим, як зробити вибір, він би не став збивати пішохода. Але часу (і, швидше за все, знаряддя теж) думати не було, тому обираючи, збити пішохода чи впилятися у автівку, водій не вагається, крутить кермо ліворуч і збиває пішохода, що взагалі знаходився на протилежному боці вулиці. Бо слабша тварина не з’їсть тебе на обід.

Дискутуючи на тему безпеки дорожнього руху, не слід випромінювати ненависть: ви ж не ненавидите ведмедя у лісі? Констатація факту, шо люди поводять себе, як звірі, теж нічого не змінить: людина є твариною, треба просто брати це до уваги, а не дивуватися цьому.

Звірі не нападають на людей, коли вони їдуть на пікапі. Отже, аби змінити поведінку людей у дорожньому русі, треба зробити так, шоб 80-річна бабуся з паличкою асоціювалася з party van-ом, який в разі чого приїде її захищати.