Агіа Румелі (Αγιά Ρουμέλη)

Уявіть собі село, яке з усіх боків оточене високими горами, і не має жодної дороги, що б зв’язувала його з навколишнім світом, куди потрапити можна вузькою стежкою на віслюку або пішки, подолавши 19 км. Разом з тим у цьому селі є мобільний зв’язок та інтернет, адже знаходиться воно у Європейській Унії:


Саме село знаходиться внизу на цій мапі і складається з двох вулиць. Вгору ви бачите іде дорога, яка закінчується на Ущелині Самарія, далі починаються гори. Вздовж цієї дороги знаходяться пасовиська з козами та вівцями. Вівців годують апельсинами, запах стоїть відповідний:


Іше біля пасовиськ знаходиться хата «рай мізантропа»:


Ось ця біла пляма в горі — це ця хата:


Паркани тут від кіз та овець, бо злочинності тут в принципі не може бути, як ви розумієте. Пройдемось тепер у село. Перше, шо дивує — це машини. Тут не тільки немає куди на машині поїхати, а навіть немає заправки:


Про букінг тут, ясен перець, ніхто не чув, ти просто заходиш у будь-яку кнайпу і питаєш, чи знають вони, де можна переночувати. Власник кнайпи кудись дзвонить, і до тебе під’їжджає пані на пікапі.
— Зараз я вас відвезу.
— Відвезете??
Село складається з двох вулиць, але пані на повному серйозні бере і відвозить нас на сусідню вулицю.

Будинки тут завеликі як на село, де влітку мешкає 98 людей, а взимку — близько 15. А все через туристів, що приходять з ущелини і тут ночують (бо більше нема де):


Капличка є:


І пляж, без пляжного типу туристів:


Хоча якби мені хотілося цілий тиждень ніхуя не робити, тіки купатися і жерти, важко знайти ліпше місце. Галька, вода, в якій дно видно навіть на глибині, і небагато людей. А в їдальнях місцевих хавчик, добутий в цьому ж селі.

Таємниця автомобілізації місцевого населення розкривається просто: тут їздить паром до навколишніх сіл, які теж знаходяться на березі моря, але які вже зв’язані з рештою острова дорогами:


Лівий паром їде до Палеохори через село Сугіа, правий — до села Хора Сфакіон:


Два пароми відправляються одночасно:


Дехто везе на велику землю сіно:


Так виглядає Агіа Румелі з моря. На цій фотці зображено все село:


Навколо — ось такий берег. Це посерйозніше, ніж Мальта і Лампедуза:






Проїжджаємо пляж. Іще один рай мізантропа: сюди навіть пішки не можна дійти:




Зненацька висаджуємося посеред нічого:


І відпливаємо. І там аж дві машини знаходяться:


Дивовижне все-таки місце.

Критська їзда

Взагалі скрізь на Середземному морі їздять дуже хуйово. Річ тут не у спеціальному радіусі кривизни рук, а в тому, шо у них завжди сонячно, завжди сухо, а тому досвід їзди у хрінових умовах у них нульовий: вони навіть шо таке аквапланування не знають, не кажучи про шось серйозніше типу снігу. В Ізраїлі от теж сніг — це національна катастрофа, але дощі в них хуярять раз на рік стіною протягом місяця, тому досвід їзди у неідеальних для водіння умовах у них є, тому ізраїльтяни водять трохи ліпше.

На Криті неідеальної погоди не буває ну майже ніколи, а тому критяни, напевно, є найгіршими водіями усього Середземномор’я. В перші два дні у мене виникло бажання орендувати якесь відро, благо маленьких контор для цього діла там не один десяток, і ціни приємні. Але з кожним днем це бажання знижувалося, аж поки я не сказав собі: «Нє-нє-нє».

Набравши Driving in Crete в гуглі, ви отримаєте повне уявлення про те, шо це таке:
«
Stop sign: slow down, look around a bit, there is a junction
Orange traffic light: drive a little faster, otherwise you'll have to stop
Red traffic light: cross very carefully
Do not overtake sign: be careful when overtaking
Double white lines: do not position your vehicle entirely to the left of the lines when overtaking. Watch for oncoming cars.
Seat belts are compulsory and you can sometimes see Cretans wearing them
Helmets are required if you ride a moped or a motorbike - especially in cold and rainy weather
»

Мій досвід: насправді все не так драматично. На світлофорі зупиняються всі, крім поліції. Поліція вмикає сирену і мигалку, проїжджає світлофор на червоний, вимикає сирену і пропускає мене на пішохідному переході. І блимає фарами, бо я звик до того, шо поліцію з мигалкою треба пропускати, і тому стою в ахуї.

Більше ніхто на пішохідному переході пішоходів не пропускає, тому, аби перейти дорогу, треба мати трохи сміливості. На Сицилії машини зупиняються, якщо ти зробив один крок на переході, на Криті вони зупиняються тільки, якщо не можуть тебе об’їхати. Дехто може продовжити їхати по переходу в твоєму напрямку, аж поки не лишиться 5 сантиметрів.

Це все не тому, шо критяни злобні і ненавидять пішоходів (тут же, зрештою, машини є у всіх), просто не видають тут за таке пиздюлів у автошколі.

На особливості критянського водіння впливають також:
— криві руки у дорожніх служб. Я так і не зрозумів, за яким принципом вони малюють подвійну суцільну, таке враження, шо просто взяли фарбу і в рендомних місцях її нанесли. Тому не дивно, шо її всі ігнорують. Знак «Stop» я теж не зрозумів, за яким принципом розташовують, але його набагато більше, ніж знаків «дати дорогу». Тому теж не дивно, шо критяни ніколи не зупиняються на стопі та сприймають його як знак «дати дорогу»;
— багато машин. На певних перехрестях якщо нахабно не виїхати, ніхто не зупиниться, можна до вечора стояти.

Немає стоп-лінії, ааааа!


Автобуси в горах їдуть посередині вузької дороги. Якщо назустріч хтось їде, вони незадовго до зіткнення беруть трохи праворуч. Я би дуже не хотів їхати назустріч автобусу.

Один раз скористався таксівкою. Я дуже уважно слідкував за водієм, шоб дізнатися, включить він хоч раз за всю поїздку поворотник чи ні. Не увімкнув.

Ремені безпеки і шоломи, ясен перець, — для лохів. Іноді можна побачити картину, як мотоцикліст у шоломі, а його пасажирка — ні. Або дама вже за кермом мотоцикла з маленьким песиком під пахвою. Я навіть не хочу знати, як вона справується у тому хаосі з песиком, хоч не сумніваюсь, шо дуже добре.

Одна хороша фіча на критянських «автобанах»: повільні автівки зобов’язані їхати по узбіччю або з’їжджати на узбіччя, щоб дати автівці ззаду здійснити обгон. Note, що узбіччя — це не як узбіччя, до яких ви звикли, їх ширина може змінюватися, а іноді узбіччя може зникнути взагалі. Тому бути повільною автівкою — це загалом погана ідея на Криті.

Європейська Унія сказала Греції, шо в неї шось задохуя аварій трапляється, треба шось зробити з цим. Греція зробила: встановили камери з радарами на трасах і відповідні попередження. На Криті більшість із цих камер ніколи не були під’єднані до електричної мережі.