Ущелина Самарія (Φαράγγι Σαμαριάς/Samaria Gorge)

Національний парк Ущелина Самарія знаходиться на півдні Криту. Це дуже туристичне місце, але сюди приїжджають лише ті, хто зможуть пройти 19 км пішки між Омалосом і Агіа Румелі:


Автобус із Хані привозить до Омалоса, початку маршруту. Тут нічого нема, крім їдальні та виду на гори, через які ви будете йти:




За прохід беруть гроші. За це ви отримуєте стежку (на початку), вздовж якої тягнеться пожежний шланг:


Періодично трапляються крани та додаткові шланги. Лісові пожежі у Греції — це не жарт, а з’їбатися тут реально нема куди, саме тому такі заходи безпеки:




Пожежний шланг реально допомагає орієнтуватися, бо не завжди очевидно, куди йти:


Іше кожні десь хвилин 30-40 лавочки і фонтанчики з питною водою: коротше, з таким комфортом я ще ніколи не подорожував у горах. Реально те, шо треба, і разом з тим ніяких кіосків з шаурмою.

І хоча загалом більшість туристів, шо тут ходять, освічені і культурні люди, періодично трапляються якісь козли:


Дуже це незвичне місце. По-перше, шо тут росте ліс, а тому немає спеки:


Не те, шоб у решті острова була пустеля, але дерев набагато менше, ніж тут.


По-друге, це шо замість того, шоб підніматися на гору, як це зазвичай буває, ти по суті ідеш між горами. Коли починається ущелина, ти ідеш по суті між двома високими стінами, як у Гонконзі якомусь:


Здається, шо між горами якісь 10 метрів йти:


А насправді дві години хуяриш і кінця не видно:


Тут була річка, яка і утворила цю ущелину. Десь як каньйон річки Колорадо, тіки річка висохла:


Красиво загалом:


Тіки фотоапарат не любить контрасту між сонячним небом і темною горою, а тому шо б я не крутив, фотки виходять гавно:


По дорозі ми бачили рейнджерів на віслюках. Реально, крім цієї стежки, більше нема маршрутів назовні, тому якщо ти зламаєш тут ногу, тебе будуть на віслюку везти в цивілізацію.

Остання миля:


За цими горами починається село Агіа Румелі, що було нашою кінцевою точкою:

Солодка вата

Зацикленість на другій світовій — це патологія всіх країн, які у ній вийшли переможцями. Ну, тобто, звісно, історію треба пам’ятати, шоб такого більше не повторилося, але з історією ця патологія часто не має нічого спільного. Німеччині в певному сенсі пощастило: оскільки програшем пишатися не прийнято, німці не сприймають цю війну як комп’ютерну іграшку, де можна «виграти» чи «програти», тому можна сконцентруватися на цій трагедії та осмислити її з точки зору людських цінностей, викладених у повоєнній Декларації про права людини.

Слово «нацист» або «фашист» у Німеччині є дуже сильною образою, це приблизно як назвати людину підарасом, бо нацисти і є підарасами, що розв’язали війну, убили багато людей та лишили країну в руїнах. Відповідно, смішна, на думку переможців війни, фотографія з прем’єр-міністром Ізраїля та федеральною канцлеркою, не є смішною в німецькій культурі.

§185 Карного кодексу передбачає покарання за зневагу у вигляді штрафу або позбавлення волі на термін до одного року, а образа честі та гідності людини не захищається свободою слова. Ця стаття застосовується лише на внесок ображеної людини, тому якщо звичайна людина може на це забити, то якщо ви кинете «от фашисти!» поліцейському, що виписав штраф за перевищення швидкості, на вас заведуть кримінальну справу, що зазвичай закінчиться дво- або тризначною сумою штрафу.

«Нацистом» загалом називають лише членів партії з 1933 до 1945 року, всі інші організації, що з’явилися після цього, навіть якщо вони не приховують своїх симпатій до широких проспектів і унилих бетонних будівель (настільки, наскільки це можна робити, не порушуючи заборону пропаганди злочинів нацизму). Цих людей називають правими популістами (Rechtspopulisten), або правими екстремістами (Rechtsextremisten).

До останніх зараховують ті з них, що не просто мають відповідні погляди, а готові застосовувати насилля, або застосовують його. Партію NDP зараховують до правоекстремістських, хоч вона і відмежовується від насилля. Коли федеральний президент, виступаючи перед студентами, сказав щось типу «треба виходити на вулиці й видавлювати цих клопів», партія дуже образилася і подала до суду. Який ствердив, шо президенту належить загалом бути трохи більш нейтральним, але закону він не порушив.

Якби ж президент вжив слово «нацисти», він би однозначно був змушений сплатити чотиризначний штраф. «Нацист» — це не слово, яким можна отак розкидатися, у нацистів є конкретний track record, зафіксований у вироку Нюрнберзького трибуналу, тому якщо ви вживаєте це слово, ви повинні мати докази, що ця людина здійснила злочини проти людяності, порівняні з тими, що здійснили нацисти.
«
Не думаю, що її хвилює, що про неї думають українці... Але величезна кількість "Danke Frau Ribbentrop!" може потрапити у німецькі та світові медіа, наприклад, завтра у новини.
І суть не у тому, що це не сподобається самій фрау, а у тому, що це може сподобатися німецьким виборцям, звичайним бюргерам. А ось до їхньої думки і сама фрау і її ХДС дуже чутливі...
», — пише український ватник, Політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва.

Тоїсть, людина вважає, що порівняння когось із воєнним злочинцем, засудженим до смерті через повішання, має «сподобатися німецьким виборцям». Для того, шоб дійти такого висновку, недостатньо мати в голові вату. Це уже солодка вата.