Нижня Саксонія: підсумок

Отож, всі фотозвіти про Нижню Саксонію:
Вокзал Хундертвасера в Ьульцені
Люнебурґ (і частина 2)
Вольфсбурґ (замок і Фолькваґен)
Музей автомобілів Фольксваґена
Лєер (2012 рік)

Іще під час відвідання маленького Лєера мені стало зрозуміло, що Нижня Саксонія — другий найгарніший регіон Німеччини. Після Баварії, звісно, хоча оскільки вони по-різному красиві, можна поставити обидва штати на перше місце, якщо хочете. Парадоксальним чином Нижня Саксонія це теж другий після Баварії найбільший штат Німецької федерації.

Слова «верхній» і «нижній» у німецькій мові завжди стосуються висоти певної території над рівнем моря. Наприклад, Верхня Баварія є найвищим регіоном країни, до неї входять усі баварські Альпи, наприклад. А Нижня Баварія — відносно пласка. З іншими регіонами не все так просто: не кожен з них має свій відповідник-антонім. Наприклад, Нижня Саксонія є, а Верхньої немає, зате є Саксонія-Ангальт і просто Саксонія. У останній такі-сякі гори є, вона б повинна називатися Верхньою, і вона колись так називалася, але потім стала частиною новоутвореного Королівстсва Саксонія, нині однойменний штат.

Усі три Саксонії названі, природно, на честь племені саксів і відображають його міграцію у різний час:

Цікаво, однак, шо Німеччину ніхто не називає Саксонією, а от Нідерланди Голандією (дві провінції з цією назвою) — так.

У першій половині 19 століття територія Нижньої Саксонії належала Королівству Гановер, потім це все стало Прусією. Утім, Ваймарська республіка взагалі це було об’єднання Баварії і Прусії, по суті. Нижню ж Саксонію яко штат німецької федерації утворили британці 9 грудня 1946 року за допомогою Наказу №55 (клікабельно):


Цей наказ, як ви бачите з його тексту, почав діяти «заднім числом» з 1 листопада 1946 року. Перший парламент і уряд призначався британським військовим урядом, потім то все пішло на самоврядування.

Крім всього іншого, Нижня Саксонія містить шахти, в яких колись добували сіль або руду, а зараз ховають радіоактивні відходи.

Дженніфер Тееґе: «Мій дідусь застрелив би мене»

У далекому минулому, чи то в 50-х, чи то в 60-х роках 20 століття одна німкеня мала роман із студентом із Нігерії. У неї народилася дитина, яку вона віддала у дитячий будинок. Дитину цю на ім’я Дженніфер взяла до себе прийомна родина, а з мамою вона підтримувала епізодичний контакт, вона нічого не розповідала їй про своє минуле. І от у віці 38 років вона дізнається, що її мама — дочка Амона Ґьота, який був начальником концентраційного табору Краків Плашув, а у світі відомий завдяки фільму «Список Шіндлера», де показано, як він стріляв з балкона своєї вілли по в’язнях концтабору. У 1946 році Вищий Національний Трибунал у Польщі визнав його винним у воєнних злочинах і засудив до смерті через повішання.

Ахуй, що природно виник внаслідок усвідомлення цього факту, доповнювався у Дженніфер тим, що якби її дідусь дізнався про її існування, він би її застрелив, і її мати теж, за «зраду раси»:

Джерело: Deutsche Welle

Ця історія нагадує нам про питання, як ставитися нащадкам до того, що їх предки були воєнними злочинцями? Відповідальності ти ніби за це не несеш, але все одно на душі лишається певний тягар. В країнах СНД це все вирішено доволі просто: «всі німці, зокрема людина на фотографії, — нацисти».

Для людей, що сповідують ці погляди, історія ніби зупинилася на 1945 році, а нічого, шо сталося потім, не відбулося. Вони справді вірять в те, що всі німці — приховані нацисти, які про це не говорять з міркувань толерантності. Цікаво, шо таку хуйню може нести і людина, що відвідала багато країн і Німеччину зокрема. Довелось розфрендити, бо засмутився я сильно, читаючи це:

(нікнейм автора приховано з міркувань небажання зробити з цього кидання какашками)

Однак, історія Дженніфер Тееґе ілюструє те, що німці не були нацистами навіть тоді, коли цей нацизм був панівною ідеологією. Тому що будь-який тоталітаризм працює за простою схемою:
1. Невеличка група людей захоплює владу,,
2. Монополізує подачу інформації і під страхом репресій нав’язує всім людям певну ідеологію,,
3. Хто протестує сильно, опиняється в таборі,,
4. Решта або мовчить, або робить вигляд, що поділяє цю ідеологію.

Ця схема працює рівно до того моменту, коли режим достатньо сильний. Як тільки він закінчується, люди миттєво припиняють сповідувати нав’язану їм ідеологію.

Шо і сталося: Дженніфер народилася вже після того, як її дідуся повісили в Кракові.