Приїхали

Країнам Шенґена дозволять повертати контроль на кордонах на максимум два роки, якщо існуватиме загроза великого напливу нелегальних мігрантів. Ми уже знаємо, шо це означає: Франція і Німеччина ніби кажуть Греції та Італії — «ви обрали жити біля Африки, от і їбіться самі зі своїми біженцями, а ми їх будемо до вас завертати».

Італія не дурна, вона уже видавала частині біженців 500 єврів і піврічну візу з проханням «їдьте в Німеччину, чуваки», і якщо контроль повернуть, вона ймовірно продовжить цю практику.

Цікаво, скільки має пройти років такого «футболу», аби прийти до єдиного правильного (в нинішніх умовах) рішення — переведення справи біженців під компетенцію Унії, розселення їх по всій Унії у квотах, пропорційних до населення країн-членів. Все одно, блять, якщо людині зараз відмовляють у азилі, то відмова поширюється на всю Унію і Швейцарію, натомість якщо вона цей азил отримує, то в ліпшому випадку вона може тіки по країні переміщуватися. В гіршому — перебувати тільки в межах штату, як у Німеччині.

Електронно-механічний замок

Так сталося, шо усі місця, де я працював науково, знаходилися так чи інакше в дупі міста, була чи то Феофанія в Києві, Броновіце Мале у Кракові чи, останні два роки — офіс посеред кукурудзи і пшениці, що біля автобанового з’їзду Bayreuth Süd. Цікаво, шо сам офіс був адміністративно частиною міста Байройта, а кукурудза навколо нього — уже ні. Так от, ми переїхали, на університетський кампус, в центр міста, у щойнозбудований новий корпус, нарешті, я так задоволений, що в цьому реченні більше, ком, ніж їх вимагає правопис, от.

Так от, в старому офісі у мене був чіп для входу в будинок і православний механічний ключ для кімнати. Тут дали отаку хуйню з кнопочкою:


Це диво німецької інженерії має таку ж товщину, як моя Нокія, таке враження, що там цілий комп’ютер з лінуксом на борту. Посередині у нього кнопочку, яку треба натиснути на відстані приблизно 10-15 см від дверей. Ну, електронний замок, і шо, скажете ви? А от і ні, замок — ще одне диво німецької інженерії, і він механічний. Те, шо робить електроніка — це з’єднує або від’єднує ручку з замком. Ось так він виглядає:


По дефолту ручка не з’єднана з замком, її можна крутити в усі боки. І тільки після радіосигнала з транспондера (так називається ця хуйня) вона секунд на 10 з’єднується, і замок можна відчинити/зачинити. Так це працює:

Why so complicated? Because this is Germany, fuck you! Утім, я вже надрочився. Транспондер можна покласти в ту саму маленьку кишеню джинсів, призначення якої було для мене загадкою все життя:


Потім алгоритм такий: підходиш до дверей, натискаєш пальцем на джинси і швидко відчиняєш/зачиняєш двері. Як ви побачили з того відео, двері без ключа не відчиняються зсередини, бо (як сказали «адміни») в нас є вікно і телефон, можна в разі чого стрибнути з третього поверху. В технічній кімнаті, де знаходиться принтер і сервак, вікна немає, тому там поставили більш дорогий замок, який відчиняється зсередини без ключа.

Методом наукового тику виявилось, що транспондер відчиняє взагалі всі двері на кафедрі, утім це не баг, а фіча, ну і вхідні двері в корпус, звісно. В нас немає вахтерів чи якоїсь іншої охорони, тому в неробочий час/під час канікулів будинок просто зачиняється.