![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Міграційні справи у Байройті
Jun. 2nd, 2013 05:17 pmБайройт знову «прославився» в німецьких новинах, на цей раз йдеться про Відділ у справах іноземців (Ausländeramt). Взагалі, мій досвід спілкування з ним є абсолютно позитивним: по-перше, немає черг, немає такої хуйні, як у всяких Берлінах-Франкфуртах-Мюнхенах, що треба за три місяці на прийом записуватися. По-друге, студенти та працівники університету обслуговуються в одній кімнаті з EU-бюрґерами, тобто ними займається спеціально виділена людина, і ця людина добре володіє англійською. Ну, тоді як в усяких Швеціях-Нідерландах це є нормою, в Німеччині ні: беамтер може послати тебе нахуй і прохати прийти з перекладачем. По-третє, анкету заповнюєш в присутності беамтера, якщо щось неясно, відразу можна в нього спитати.
З Польщею так взагалі жодного порівняння: анкета на 10 сторінках, яку треба подати заповненою у п’яти екземплярах, ксерокопія всіх (!) сторінок паспорта, запити в КГБ і приїзд дільничного мєнта, махінації з пропискою, яку дають тільки на рік, треба щороку подовжувати, місяць неможливості подорожувати, бо тупорила Варшава не може надрукувати карту побиту вчасно — це все зараз згадується як страшний сон. Тут на початку було трохи паперократії, але при подовженні дозволу на перебування єдине, шо треба було принести — це контракт. Ну і ше довідку про те, шо я медично застрахований. Кілька кліків мишкою — і чекаєш, поки сраний Берлін надрукує сраний пластик. Якщо не дочекався, а треба кудись поїхати, нема проблем — Ауслєндерамт зробить «фіктивне посвідчення» (воно так називається офіційно — Fiktionsbescheinigung), за яким і можна виїхати з країни (та повернутися назад).
Понадто, блять, не всі це знають, але в надзвичайних випадках іноземець може отримати тимчасовий німецький паспорт! Цей документ називається Notreiseausweis і його дають всім, хто є громадянином Європейської Унії або легальним її мешканцем (має дозвіл на перебування), проїбав/пропив/забув удома паспорт, а їхати дуже треба. Для цього треба звернутися до відділку федеральної поліції (Bundespolizei), які знаходяться в усіх міжнародних аеропортах країни, а також на вокзалах великих (і не тільки) міст, і переконати мєнтів, що ви і справді є Тарас Бульба, громадянин України, дата народження 31 лютого 1984 року, село Рокитне Київської області, а мешкаєте ви зараз в Швандорфі на Банхофштрасе 34. Ну, тобто закон просто пише, шо для отримання паспорта треба, шоб «особу було встановлено», але не уточнює, як. Якщо мєнти вам повірять, або у вас будуть якісь додаткові документи, то ви на місяць (а рівно стільки діятиме тимчасовий паспорт) станете повноцінним німцем, хе-хе.
Так, шось я відійшов від теми. А, так от, беамтери Ауслєндерамта в Байройті на загальнонімецькому фоні мудаками не є. Але, вони дуже анально дотримуються законів і цим створюють проблеми іноземним студентам і працівникам уні, шо дуже б’є по його репутації за кордоном. Найбільше всього іноземців приїздить сюди вивчати германістику, що в принципі логічно. Заїбавшись воювати з Ауслєндерамтом, професор міжкультурної германістики Бернд Мюллер-Жакі опублікував дослідження, з якого випливає, що погане трактування міжнародних студентів Ауслєндерамтом носить системний характер. Це дослідження надрукував впливовий у Німеччині мюнхенський часопис «Зюддойче Цайтунґ».
Особливість федеративного устрою Німеччини полягає в тому, що федеральні закони (зокрема Закон про перебування іноземців) навмисно роблять гнучкими, щоб чиновники на місцях могли приймати рішення, виходячи з особливостей конкретної ситуації, і могли піти назустріч людині, не порушуючи закону. Однак, байройтські беамтери назустріч майже ніколи не йдуть, анально дотримуючись літери закону. У Німеччині рішення беамтера є остаточним і якщо воно тебе не влаштовує, то далі тіки адвокат і суд. Що коштує грошей і часу, якого у випадку іноземних студентів немає: якщо тобі не подовжили візу і треба виїхати протягом тижня, то як ти зможеш рік судитися?
В статті наводиться приклад студентки з Китаю, яка через рік навчання захотіла поміняти фах, і беамтери сказали, щоб вона виїхала в КНР, отримала нову візу і приїхала назад. Мінус півроку часу і купа грошей на рівному місці. Або одній українській студентці не подовжили візу, яка закінчувалась на день перед захистом маґістерського диплома. Це все, правда, відбувалося до прийняття «блакитного» закону, що нині дозволяє випускникам німецьких вишів знаходитися в країні ще рік для пошуку роботи.
Обербургомистерка міста (а саме їй формально підпорядковуються всі міські установи) вже відреагувала, що амти будуть покращувати (так-так, в німецькій мові є таке слово і воно вживається бюрократами дуже часто) культуру гостинності (Wilkommenskultur, бгг) для іноземців в межах якогось бюрократичного проекту «Гостинні установи». Утім, я впевненний, що це не порожні слова: зрештою, нещодавно бюрократи навіть почали приходити раз на тиждень до кампусу і давати поради з приводу документів, це вже прогрес.
З Польщею так взагалі жодного порівняння: анкета на 10 сторінках, яку треба подати заповненою у п’яти екземплярах, ксерокопія всіх (!) сторінок паспорта, запити в КГБ і приїзд дільничного мєнта, махінації з пропискою, яку дають тільки на рік, треба щороку подовжувати, місяць неможливості подорожувати, бо тупорила Варшава не може надрукувати карту побиту вчасно — це все зараз згадується як страшний сон. Тут на початку було трохи паперократії, але при подовженні дозволу на перебування єдине, шо треба було принести — це контракт. Ну і ше довідку про те, шо я медично застрахований. Кілька кліків мишкою — і чекаєш, поки сраний Берлін надрукує сраний пластик. Якщо не дочекався, а треба кудись поїхати, нема проблем — Ауслєндерамт зробить «фіктивне посвідчення» (воно так називається офіційно — Fiktionsbescheinigung), за яким і можна виїхати з країни (та повернутися назад).
Понадто, блять, не всі це знають, але в надзвичайних випадках іноземець може отримати тимчасовий німецький паспорт! Цей документ називається Notreiseausweis і його дають всім, хто є громадянином Європейської Унії або легальним її мешканцем (має дозвіл на перебування), проїбав/пропив/забув удома паспорт, а їхати дуже треба. Для цього треба звернутися до відділку федеральної поліції (Bundespolizei), які знаходяться в усіх міжнародних аеропортах країни, а також на вокзалах великих (і не тільки) міст, і переконати мєнтів, що ви і справді є Тарас Бульба, громадянин України, дата народження 31 лютого 1984 року, село Рокитне Київської області, а мешкаєте ви зараз в Швандорфі на Банхофштрасе 34. Ну, тобто закон просто пише, шо для отримання паспорта треба, шоб «особу було встановлено», але не уточнює, як. Якщо мєнти вам повірять, або у вас будуть якісь додаткові документи, то ви на місяць (а рівно стільки діятиме тимчасовий паспорт) станете повноцінним німцем, хе-хе.
Так, шось я відійшов від теми. А, так от, беамтери Ауслєндерамта в Байройті на загальнонімецькому фоні мудаками не є. Але, вони дуже анально дотримуються законів і цим створюють проблеми іноземним студентам і працівникам уні, шо дуже б’є по його репутації за кордоном. Найбільше всього іноземців приїздить сюди вивчати германістику, що в принципі логічно. Заїбавшись воювати з Ауслєндерамтом, професор міжкультурної германістики Бернд Мюллер-Жакі опублікував дослідження, з якого випливає, що погане трактування міжнародних студентів Ауслєндерамтом носить системний характер. Це дослідження надрукував впливовий у Німеччині мюнхенський часопис «Зюддойче Цайтунґ».
Особливість федеративного устрою Німеччини полягає в тому, що федеральні закони (зокрема Закон про перебування іноземців) навмисно роблять гнучкими, щоб чиновники на місцях могли приймати рішення, виходячи з особливостей конкретної ситуації, і могли піти назустріч людині, не порушуючи закону. Однак, байройтські беамтери назустріч майже ніколи не йдуть, анально дотримуючись літери закону. У Німеччині рішення беамтера є остаточним і якщо воно тебе не влаштовує, то далі тіки адвокат і суд. Що коштує грошей і часу, якого у випадку іноземних студентів немає: якщо тобі не подовжили візу і треба виїхати протягом тижня, то як ти зможеш рік судитися?
В статті наводиться приклад студентки з Китаю, яка через рік навчання захотіла поміняти фах, і беамтери сказали, щоб вона виїхала в КНР, отримала нову візу і приїхала назад. Мінус півроку часу і купа грошей на рівному місці. Або одній українській студентці не подовжили візу, яка закінчувалась на день перед захистом маґістерського диплома. Це все, правда, відбувалося до прийняття «блакитного» закону, що нині дозволяє випускникам німецьких вишів знаходитися в країні ще рік для пошуку роботи.
Обербургомистерка міста (а саме їй формально підпорядковуються всі міські установи) вже відреагувала, що амти будуть покращувати (так-так, в німецькій мові є таке слово і воно вживається бюрократами дуже часто) культуру гостинності (Wilkommenskultur, бгг) для іноземців в межах якогось бюрократичного проекту «Гостинні установи». Утім, я впевненний, що це не порожні слова: зрештою, нещодавно бюрократи навіть почали приходити раз на тиждень до кампусу і давати поради з приводу документів, це вже прогрес.
