![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Кімната №600 стала доступною для відвідувачів лише у 2000 році, а музей-меморіал у будівлі суду відкрився зовсім нещодавно, в кінці 2010 року. Стільки часу зайняло німцям усвідомити те, що відбулося, і почати про це говорити більш відкрито.
Ось що пише про це Дойче Веллє в листопаді 2010:
«
Benjamin Ferencz, a former US prosecutor in the war crimes trials, and one of the few people participants still alive to have taken part in the trials, returned to Nuremberg at the age of 90 to speak at the opening of the museum on the anniversary of the world's first war crimes trial.
Speaking at the inauguration of the new museum, Ferencz said, "When I left Germany for the first time after World War II and left Nuremberg, my biggest regret was that I never heard from any German saying 'I'm sorry.' I would never have believed that I would come back 60 years later and would hear a completely different voice and a different plan in the same country."
»
Експонатів у музеї не надто багато. Лавка, на якій сиділи Ґьорінґ, Рібентроп та інші відповідачі:
Перепустка Віллі Брандта, мера Берліна і федерального канцлера у 60–70-х роках. Він був акредитований на нюрнберзькому процесі від якоїсь скандинавської газети:
Скринька американської військової пошти, в таких скриньках надсилалися зібрані для процесів документи:
Американці дуже хотіли, шоб це був справжній суд, а не шоу переможців, з адвокатами, свідками, презумпцією невинності й можливістю бути виправданим. Тому, вони переживали щодо збору необхідних доказів. Однак, з цим не виявилось проблем: нацисти все старанно документували, проблемою було радше встигнути за той короткий термін всі ці документи вивчити.
Отож, все інше в музеї — це фотки, тексти і ролики, які присвячені саме суду і того, як він відбувався. Ну ніби нічого такого, чого б не було у відкритих джерелах, а тим не менш я був під враженням:
Експозиція веде нас по всіх етапах процесу, починаючи з найголовнішого — ( нахуя, власне, потрібно було цей суд проводити? )
Підсумок
Звичайно, багато є критики того суду, але оскільки судили представники сталінського права судів-трійок, романського права і англійського common law, то погодьтеся, що ця ядерна суміш вийшла в світлі права і взагалі історії дуже непоганою, в мене реально великий виник респект до американців після перебування в цьому музеї, як вони все-таки старанно організували цей суд, наскільки це в тих умовах було можливо. А тоді в принципі і був найліпший час провести його, бо ще свіжі були трупи в концтаборах і купа збереглося документів, і пам’ять людей була ще свіжа.
На фоні такого суду особливою дикістю виглядають спроби нинішніх американських законодавців, зокрема тих з Монархічної партії, забрати право на суд у терористів, я кажу не тільки про Patriot Act і Ґуантанамо, а й про останню спробу забрати права Міранди в бостонського убивці. Словом, Америка вже не та, що раніше, хоч раніше їй доводилось стикатися з набагато страшнішими злочинами, здавалося б.
Нюрнберзький суд створив прецедент, який показав світу, що війна є злочином, і що за воєнні злочини будь-яку людину, включно з вищим керівництвом країни, можуть судити перед міжнародним трибуналом.
Ось що пише про це Дойче Веллє в листопаді 2010:
«
Benjamin Ferencz, a former US prosecutor in the war crimes trials, and one of the few people participants still alive to have taken part in the trials, returned to Nuremberg at the age of 90 to speak at the opening of the museum on the anniversary of the world's first war crimes trial.
Speaking at the inauguration of the new museum, Ferencz said, "When I left Germany for the first time after World War II and left Nuremberg, my biggest regret was that I never heard from any German saying 'I'm sorry.' I would never have believed that I would come back 60 years later and would hear a completely different voice and a different plan in the same country."
»
Експонатів у музеї не надто багато. Лавка, на якій сиділи Ґьорінґ, Рібентроп та інші відповідачі:
Перепустка Віллі Брандта, мера Берліна і федерального канцлера у 60–70-х роках. Він був акредитований на нюрнберзькому процесі від якоїсь скандинавської газети:
Скринька американської військової пошти, в таких скриньках надсилалися зібрані для процесів документи:
Американці дуже хотіли, шоб це був справжній суд, а не шоу переможців, з адвокатами, свідками, презумпцією невинності й можливістю бути виправданим. Тому, вони переживали щодо збору необхідних доказів. Однак, з цим не виявилось проблем: нацисти все старанно документували, проблемою було радше встигнути за той короткий термін всі ці документи вивчити.
Отож, все інше в музеї — це фотки, тексти і ролики, які присвячені саме суду і того, як він відбувався. Ну ніби нічого такого, чого б не було у відкритих джерелах, а тим не менш я був під враженням:
Експозиція веде нас по всіх етапах процесу, починаючи з найголовнішого — ( нахуя, власне, потрібно було цей суд проводити? )
Підсумок
Звичайно, багато є критики того суду, але оскільки судили представники сталінського права судів-трійок, романського права і англійського common law, то погодьтеся, що ця ядерна суміш вийшла в світлі права і взагалі історії дуже непоганою, в мене реально великий виник респект до американців після перебування в цьому музеї, як вони все-таки старанно організували цей суд, наскільки це в тих умовах було можливо. А тоді в принципі і був найліпший час провести його, бо ще свіжі були трупи в концтаборах і купа збереглося документів, і пам’ять людей була ще свіжа.
На фоні такого суду особливою дикістю виглядають спроби нинішніх американських законодавців, зокрема тих з Монархічної партії, забрати право на суд у терористів, я кажу не тільки про Patriot Act і Ґуантанамо, а й про останню спробу забрати права Міранди в бостонського убивці. Словом, Америка вже не та, що раніше, хоч раніше їй доводилось стикатися з набагато страшнішими злочинами, здавалося б.
Нюрнберзький суд створив прецедент, який показав світу, що війна є злочином, і що за воєнні злочини будь-яку людину, включно з вищим керівництвом країни, можуть судити перед міжнародним трибуналом.
