Campione d'Italia II: Campione

Кампіоне схоже на Бюсінґен тим, що до материнської Італії тут всього кілометр. На цьому схожість закінчується: потрапити до Італії по прямій неможливо, бо високі гори. До найближчого італійського міста їхати 14 кілометрів. Питання відтак виникає, якого хрону це місто захотіло бути в Італії?


Поселення тут заснували в першому столітті римляни для захисту від гельветів. У 777 році Тото да Кампіоне, що володів цією землею, передав її міланському архієпископу. Анклавом це місто стало в 1861 році, коли італійці передали швейцарцям половину озера Луґано і землю на захід від нього. На той час Швейцарія була доволі бідною країною, а її південь найбіднішою, і в кампіонців не було жодної мотивації приєднуватися до конфедерації.

Однак, у 30-х роках у Італії до влади прийшли фашисти. Вони вирішили покращити життя мешканців і перейменували Кампіоне на Кампіоне д’Італія, типу щоб підкреслити його італійськість. І побудували оцю арку на кордоні:




Я, звичайно, здивувався, коли побачив цю пафосну конструкцію, але навіть не подумав, що її збудував Мусоліні. Ну а хто ж ще:


Ну, але це ще раз ілюструє, наскільки однакові симптоми хвороби у всіх тоталітаризмів. Швейцарці називають місто просто Кампіоне, без додатку «Італія».

Місто — вертикальне:








Як туди потрапляють крани?


З італійського тут тіки таблички:








І мєнти (хоч я їх не бачив). Як і в Бюсінґені, тут два поштові індекси: швейцарський та італійськиій. Телефонна мережа, однак, швейцарська, і автомобільні номери тут теж швейцарські, кантону Тічіно, і франки є основною валютою. Відтак, Кампіоне більше інтеґрована в Швейцарію, ніж Бюсінґен: зокрема, кампіонці не платять європейське ПДВ (VAT). Ну і також Кампіоне є швейцарською митною територією.

Тут загалом, нічого особливого, але затишно:








Озеро Луґано:


Час повертатися на його протилежний бік і їхати далі. Поки я роздумував над тим, як звідси звалити, до мене підійшов мужик і запропонував змітфаритись у Луґано за 5 швейцарських тугриків. Враховуючи, що автобус чи паром, які їздять невідомо коли, коштував би вдвічі дорожче, я погодився. Мужик виявився курдом, з усіх чотирьох мов, які він знав, спільною для нас обох виявилася німецька. Ніколи не думав, шо німецькою можна розмовляти за межами німецькомовного регіону, та ще й з іноземцями, які в цьому регіоні ніколи не мешкали. Щось я спитав його про те, як довго він живе в Швейцарії. Мужик здивовано відповів, що він не в Швейцарії живе, а в Італії. Задумався над тим, як можна жити десь 20 років і не знати, в якій країні ти знаходишся. А може це просто знак про те, що кордони і стіни, вони у нас в голові, а люди, які про них не підозрюють, насправді вільні? Ну тобто, чувак цей їздить у Цюрих і Мілан, володіє німецькою та італійською, і не заморочується про ніякі юрисдикції, на відміну від нас.