noddeat

Китаїв є чотири:
1. Республіка Китай, також відома як Тайвань. Там я не був, хоч думаю, що особливої різниці з континентальним Китаєм немає.
2. САР Гонконг, також відомий як Гонконг.
3. САР Макау, також відоме як Макау.
4. Китайська Народна Республіка, також відома як Китай, або Континентальний Китай (Mainland China). Колись мені треба було надіслати в КНР гроші якнайшвидше. В Німеччині Вестерн Юніоном займається пошта. Отже, пішов я туди, питають, яка країна, я кажу «Хіна» (Китай). Тітонька пробиває по базі, а там дефолтом підставляється China (Taiwan), а нижче стоїть China, Volksrepublik. Нє-нє-нє, мені тре Фольксрепублік!

Із цих чотирьох Китаїв я був у трьох, хоч цілком собі усвідомлюю, що відвідав лише незначну частину континенту, а побачене не репрезентує повного різноманіття цієї країни. Однак, якесь враження лишилося.

1. Інфраструктура
У мене є колега з півночі Китаю. Якось я спитав його, чи не хоче він поїхати з нами в музей парових локомотивів. Він здивувався і спитав, чи у мене в дитинстві не було парових потягів? Звісно, не було, тільки електрички і дизелі. А в нього були, я точно не знаю, скіки йому років, але дитинство було десь на початку 90-х. І тому в музей зі мною він не пішов. Думаю, цей факт добре ілюструє те, як Китай змінився за останні 20-30 років.

2. Готелі
У китайських готелях чекін о 14 годині, на 2 години пізніше, ніж я звик. Вони загалом запозичили систему гостинності з США/Європи, з невеликим модифікаціями, ближче до США. Перше, це недовіра до клієнта. Ти вважаєшся по дефолту злочинцем, тому при поселенні вимагають або кредитку, або депозит у кеші. Після чекауту дзвонять прибиральниці, вона все ретельно перевіряє, і тільки тоді тебе відпускають. Щоправда, в Штатах теж вимагають кредитку, там я кешем платити не пробував. Ну, може для когось це не страшно, я просто звик до європейського рівня довіри, коли тобі дають ключі, а оплата в кінці, і коли ти кажеш, що з мінібару нічого не брав, тобі вірять на слово.

Чай зате є в будь-якому готелі (електрочайник і пакетики), з інтернетом по-різному, але я просто не ночую в готелях, де безкоштовного вайфаю нема, благо тепер це можна знати заздалегідью.

Різниця в цінах між Гонконгом і Китаєм (порівнюючи з дорогим Шанхаєм, наприклад) величезна. У Шанхаї з 50-60 єврами можна помажорствувати в екзекутів, блять, сьюті, у Гонконзі за ці ж гроші — кімната розміром з туалет. Утім, у Гонконзі взагалі це маленьке, треба просто це прийняти як факт, і зі збільшенням ціни розмір кімнати не сильно зростає. Про хостели я нічого не знаю, але апроксимуючи, там швидше за все буде шось на кшалт купе в потязі Укрзалізниці за ціною квитка на TGV.

3. Жратва
На Китайщині дуже популярна вулична їжа, її багато. У Гонконзі санітарні вимоги до їжі вищі, ніж у Китаї, де повний free market, всі сили уряду ідуть на боротьбу з дисидентами і Великий Фаєрвол. Ну, але і ціни теж відрізняються, відповідно. Про вуличну жратву можу сказати одну річ: якщо вона на вигляд подобається вам, беріть. Смак може бути дивовижний, але якщо вона смачно виглядає і пахне, то і смакувати буде, і навпаки. Смажене м’ясо краще, однак, не брати, олію китайці протягом дня (добре якщо одного) не змінюють, це відчувається. Якщо в якесь місце є велика черга, там швидше за все шось смачне. Однак, ви повинні мати на увазі, шо смаки ваші і натовпу все ж можуть різнитися: я от не дуже розумію київську перепічку, наприклад.

Інше, менш очевидне місце, де можна дістати смачну їжу — це пекарні. Магазинів з випічкою дуже багато, як у Європі, а продаються там дуже дивовижні на смак речі, як солоні (з сирами, шинкою, овочами тощо), так і солодкі. Дуже рекомендую. Я керувався суто зовнішнім виглядом, і не прогадав.

Ресторації: тут бажано знати місця. Про Китай треба знати, що пафосність інтер’єрів і якість/смак їжі тут не корелюють. Взагалі, жодного зв’язку. В стрьомному місці може бути охуєнна їжа, в пафосному — говенна. І навпаки. Ітак, є кілька варіантів. Один із них — це все, що містить слово «dim sum». Якщо вам знайоме слово tapas, то це шось на кшалт, але трохи інше. Отже, ніштяки в тісті. Наприклад, пельмені, їх дивовижно багато. Але не тільки. Це варіант, якщо ви не сильно голодні, але хотіли б поїсти.

Другий варіант це повноцінна китайська ресторація. Ґуґл допоможе знайти місця. Отже, там спершу приносять чай. Точніше, спершу питають, який чай, їх два: правильний — пуер, і всі інші. Звісно, треба брати пуер. Пити чай не треба, його вам принесли, щоб ви помили у ньому весь посуд: палички, чашку, тарілки, усе. Типу дезінфекція, а першу заварку китайці виливають, тому двох зайців одним пострілом. Чай потім зливається в миску, її забирають, і заливають чай водою знову. Китайський чай заливається водою багато разів, і за цей час змінює смак. Чаю вистачить вам так, шо будете всю ніч ше в туалет бігати (ха-ха). Альзо, я не фанат, мені більше імпонує турецький спосіб варіння чаю. Кава в країні є, але не в китайській ресторації, забудьте. Якщо хочеться бахнути еспресо з тістечком, є всякі Старбакси, Коста Кофі і тому подібне. Є пиво. Колись німці збудували завод у Китаї, а з того часу його модернізували. Tsing Tao називається місцеве пиво. Пілс, так, але непоганий, наскільки взагалі пілси можуть бути непоганими. Ах, головне, їжа. Суп — це завжди страва на три і більше людини. Його приносять повну каструлю. Супів багато різних, зокрема грибні рулять. Ні, не їдять його паличками, є ложка, хоч і дивної форми. Ну хіба шо як в супі є великі шматки чогось, їх можуть дістати паличками. До всієї іншої їжі тіки палички. Вони мені здалися легшими в користуванні, ніж японські. Словом, нормас. Про саму їжу можу сказати тіки шо вона неймовірно різноманітна, і це різноманіття включає в себе те, до чого ми звикли у Європі — овочі, гриби, свинина, яловичина, рис. Вегетаріанці і несвининоїди для себе знайдуть багато цікавого теж. Екзотики теж вистачає, від устриць до м’яса крокодила і черепах, але я особисто морську їжу не їм (крім креветок і риби), тому це лишилось поза моєю увагою. Ну а їсти черепаху це взагалі поза межами добра і зла :( Собак не бачив у меню, альзо китайці їх їдять, і на відміну від Кореї, це поки шо не вважається чимось соромним. Ну, але це стосується тіки місць, де немає іноземців узагалі, і меню лише китайською.

Національні кухні: в Гонконзі охуєнна японська жрачка, цБ суші. Unlimited чай з зеленого порошку, ніби на базі борошна. Офігенний на смак, я таке навіть без цукру можу пити. У Шенжені охуєнна є індійська жрачка. Нічого іншого не пробував.

А, меню з картинками завжди, тому вибір зробити простіше. Англійський переклад не завжди відповідає реальності.

4. Як вижити без мови
Я знаю тіки чотири слова:
ні хао — вітаю/добридень
сє́сє — дякую
джиґа — це
йо ма — є

Це уже дохуя. Наприклад, в ресторації можна тикнути в меню і спитати: «А джиґа йо ма?» («є у вас це?») В Гонконзі англійську знає більшість народу, в КНР як пощастить. Ну, мову жестів можна юзати. Навігація як правильно дублюється або англійською, або пхініном (китайська латинка). Деякі заклади мають подвійну назву: китайською та англійською, і ці назви різні, а місцеве населення знає тіки китайську назву. Тому, якщо ви боїтеся, що не знайдете дорогу додому, є сенс перемалювати/роздрукувати назву і адресу вашого житла ієрогліфами.

В усіх метрополітенах, яких я катався, станції продубльовні латинкою, орієнтуватися дуже легко.

Можна, взяти з собою офлайновий словник або роздруківку стандартних фраз. Важливо, щоб це все було в письмовому вигляді: навіть якщо ви вивчали китайську, не думайте, що вашу вимову люди зрозуміють. Якщо ви розмовляли колись англійською з китайцем, що погано її знає, ви маєте приблизне уявлення, як люди розуміють вашу китайську. А ще є діалекти і купа людей, що не знають мандаринську. Тому — тіки письмо.

5. Безпека
В Китаї безпечно, єдине, що вам загрожує — це кишенькові злодії, за речами треба слідкувати, як і в кожному великому місті у світі. Буває, що діставатимуть різноманітні впарювачі: наприклад, у Шенжені біля радіоринку завжди якісь чуваки тусуються, що продають «мобай фон вері чіп». В усіх туристичних містах є якісь мудаки, що впарюють друковані фотографії з вами на фоні. Покер фейс іноді домомагає, іноді треба слати нахуй більш агресивно.

У Шанхаї був ще один спосіб розводу, на який я початково навіть повівся: якась пара попрохала їх сфотографувати. Потім вони гарною англійською зав’язали типу small talk, казали, шо вони китайські туристи з півночі, блаблабла. Потім так ненав’язливо спитали, чи я був на чайній церемонії, і запропонували сходити в найближчу ресторацію спробувати. Ну, я ввічливо відмовився, вони ще раз стали більш активно цю ресторацію впарювати, уже навіть не намагаючись грати туристів, довелося ввічливо попрощатися.

Я потім уже всіх в Шанхаї слав нахуй, хто прохав їх сфоткати: шо робити, не хотілося знову на скамерів натрапити. Ну, ви же знаєте, що би було далі? Далі після чайної церемонії вам би ви виставили рахунок, що, кхе-кхе, сильно перевищує ринкову ціну, і міцні хлопці б запропонували вам його оплатити. Такий скам не є винаходом Китаю, він трапляється і в Європі. Лідером тут є Латвія, де при владі знаходяться неоліберальні боти, для яких священні «економічні свободи» важливіші за здоровий глузд, і тому навіть амбасада США має спеціальну сторінку, де знаходиться список барів у Ризі, що займаються таким шахрайством. Ну тіки там не на чай запрошують, а пивка попити, і пивко може коштувати пару сотень єврів. Чув теж шось таке про Афіни, але там масштаби значно менші, я особисто не стикався. У Польщі такою хуйнею займаються таксисти (точніше, przewóz osób — нерегульоване таксі, що не може називатися «таксі»), але останніми роками таксисти, що брали 90 злотих за кілометр, попрогравали суди, цього явища поменшало.

Ну це я все написав, щоб ви не думали, що Китай в плані шахрайства чимось відрізняється від інших країн, просто борються з ним слабо, а мудаків тут не більше, ніж де-інде. Зате нема насильницької злочинності: ніяких гопів, грабіжників тощо.

З мєнтами теж ніяких проблем. Ну, тобто ніякого натяку на справедливий суд тут немає, звісно, і система розслідування злочинів базується, як і в СНД, на де факто презумпції вини, іноземців ніхто не чіпає просто так. З фотографуванням теж жодних проблем, хоча здавалося б, в країні з Великим Фаєрволом вокзали і метро мали б бути «військовими об’єктами». Ніхуя, це суто наша фіча.

6. Перенаселення
У китайських метрополітенах менше людей, ніж у Києві, що пов’язано з більшою кількістю ліній і станцій. Ну, тобто навіть в години пік людей хоч і багато, але навіть близько немає ефекту шпротів. То само стосується автобусів: благо, картонних коробок на колесах немає (ну, крім Гонконга). Багато людей користуються безконтактними картками, простих людей, а не якихось ґіків. Я скіки приїжджаю, стіки дивуюся тому, що багато моїх знайомих все ще купує жетончики.

Взагалі, перенаселення — це інфраструктурна проблема, а не демографічна. Китай зараз проходить ті етапи, які інші країни проходили в минулому, і зараз це урбанізація: величезна інфраструктурна і економічна різниця між містом і селом призвела до неймовірної експансії населення міст. Це створює хибне враження про перенаселеність Китаю, хоч густина населення в нього 141 на квадратний кілометр, це вдвічі менше, ніж у Німеччині (230), не кажучи вже про Нідерланди (497). З часом люди почнуть переміщуватися назад в маленькі містечка і села (благо, кількість роботи, яку можна робити в будь-якому місці, де є електрика і інтернет, зростає), і країна буде заселена більш рівномірно.

Разом з тим, Гонконг — це приклад альтернативного способу розвитку суспільства. Хмарочоси почали будувати в доінтернетну епоху, коли єдиним способом зв’язку був телефон, з ручним з’єднанням телефоністками. Це дозволило зекономити на інфраструктурі і пришвидшити комунікацію з людьми. Зараз маємо інтернет з його можливостями, а інфраструктурна різниця між містом і селом в розвинених країнах стирається, власне, вона зникне, коли буде всезагальне покриття 4G/LTE. Тому, майбутнє — це деурбанізація, розселення людей по всій території країни рівномірно. Я говорю про довгострокове майбутнє, в перспективі 100 років, скажімо.

На цьому казці кінець, хто читав — молодець. Хто не читав — ~~лох~~ теж молодець.

5. Шанхай:
А.) Загалом: метро, місто, будинки шікумен
Б.) Райони: старе місто, The Bund, Пудонг, Французька концесія
В.) Демонстраційна лінія потягу на магнітній подушці «маглев»

4. Ґуанчжоу:
А.) місто, транспорт, Peasant Movement Institute
Б.) Швидка залізниця у Китаї: лінія Шенжень—Ґуанчжоу

3. Шенжень:
А.) Про візи на Китайщині, кордон з Гонконгом
Б.) Метро, деталі, OCT та монорейка
В.) Старе місто Сінань, сучасне місто, гора Вутонг

2. Макау: деталі, місто

1. Гонконг
А.) Центр: Вступ, центр, парки, Мон Кок
Б.) Транспорт: надземний транспорт і деталі, метро ч. 1, метро ч. 2
В.) Нові Території: острів Лантау, природа і залишки рибацьких сіл, Тай По та інші території на півночі