Neuenmarkt I: Німецький музей парових локомотивів (Deutsches Dampflokomotiv-Museum)

Станція Ноєнмаркт—Вірзберґ, спільна для розташованих поруч містечок Ноєнмаркт та Вірзберґ:




Проїжджав я цю станцію багато разів. І щоразу бачив з вікна потяга паротяг із пивними вагонами:


Настав час відвідати цей музей:

Зліва — вокзал і платформи, справа — музей парових локомотивів та його експонати



Перше, що ви бачите при вході, це вагон-ресторан. В ньому, як це не дивно, знаходиться кнайпа:




Вузькоколійка:


Ширина колії — 600 см:

Зверніть увагу, що шпали металеві.

Вагон бізнес-класу з терасою:


Другий клас:


Один з вагонів — для тютюнових наркоманів:


Загалом, експозиція в музеї доволі скромна, але цей музей приваблює відвідувачів тим, що потяги тут їздять. Ось локомотив вузькоколійки розкочегарюється:


Запах просто фантастичний:


В русі:

А це «дорослий» експонат:


Повоєнне виробництво, Рейнландія—Пфальц:


А їздив він у Бадені—Вюртемберзі. Приписаний до депо Крайльсгайма (Bahnbetriebswerk Crailsheim), дирекція залізниці в Штутґарті (Bahndirektion Stuttgart):


Депо:


Ще один апарат:


Він працював іще за Ваймарської республіки, у Тюринґії:


Табличка із серії «тільки в Німеччині»:

Вода не питна!

Еее, я не дуже знаю про призначення цього апарату. Ремонт чи будівництво колії, ймовірно:


А це — апарат, що прибирає сніг з колії:




Паротяги, як підказує капітан, працюють на воді. Вона подається на станціях з цього крану:


Тупик:


Шпали в музеї або дерев’яні, або металеві:


Якщо з деревом все зрозуміло, то ніхто не міг пояснити, чому шпали були металеві. Зараз роблять лише з бетону, ну але зрозуміло, шо на той час він був дорогий. Чому ж тоді не дерево?


Про саме місто Ноєнмаркт нема шо особливо розповісти. Тут підвищена концентрація сонячних панелей на дахах:


І магазин, де продається лише техніка Зіменса:

Online backup

Настав той момент, коли я зрозумів, що бекапити інфу з мого компа на зовнішні диски, які фізично знаходяться в тій самій квартирі, що й основний комп, не є добре: пожежа або злодій можуть зробити бекапи безсенсовними. Та й необхідність періодично вставляти диск у комп і запускати rsync, чесно кажучи, підзаїбала. Отже, онлайн-бекапи.

1. Dropbox. Дуже зручна штука: накидав у теку символічних посилань, і вони відразу завантажуються на сервак. От тільки швидкість аплоаду в мене якась низька (150 Кб/сек).

Як онлайновий бекап не підійде: мені треба (мінімум) 200+ ґіґ місця, що вийде у понад 200 баксів на рік (за цю суму пропонують 100 ґіґ). Системи версій теж немає: як видалив файл, то він і на дропбоксі видаляється. Булшіт.

update: ні, не видаляється, система версій є, на 30 днів. За додаткову платню — надовше.

2. Diino. Шведська контора, серваки у Швеції, аплоад з максимальною швидкістю мого провайдера. За 50 баксів на рік — безлімітне місце на бекап + 100 ґіґ «storage» для онлайнового sharing-а. Зараз його тестую. Системи версій немає, але при видаленні файл лишається.

Мінус: клієнт на Java-і.

3. Crashplan. Штатівська контора, стверджує, що робить бекапи для Ґуґла, CISCO та NASA. Ціни такі, як у Дііно: 50 баксів на рік за безліміт. Але можна юзати лише на одному компі (зараз це ок для мене, але в майбутньому хотілося б мати єдиний бекап для всіх лептопів). З іншого боку, у них є система версій для файлів (блін, хочу таке мати на рівні файлової системи).

Мінуси: дані будуть передані ФБР на вимогу, клієнт теж на Java-і.

4. iBackup. Власне, це єдина контора, яка пропонує для користувачів лінукса бекап з консолі (власний скрипт). 100 баксів на рік за 100 ґіґ, 200 баксів за 200 ґіґ і так далі. 

В решті контори ціни безсенсовні.

Схиляюсь до Diino, але думаю. А який сервіс юзаєте ви?