Тель-Авів - Хайфа - Ейлат

Потусувавшись пару днів у Тель-Авіві, ми сіли на електричку до Хайфи, що знаходиться на самому півночі Ізраїля. На входах до всіх залізничних станцій тут стоять рентґени з металошукачами, як на летовищі. При цьому в потягах можна побачити солдатів з автоматичною зброєю. Потяги виглядають як німецькі регіональні електрички (і схоже, це таки зіменси), вони їздять доволі часто, але повільно (десь 80 км/год), ну і мережа їх не дуже розвинена. Більшість транспорту це автобуси.

Коротше, у Хайфі ми повтикали на місто, переночували у знайомих і зарентили хейрімобіль. Права свої водійські я отримав у 10 класі (з приміткою "дійсні з 2001 року", тобто коли 18 буде), відкатавши законом визначені 52 години на ЗІЛ-130. З того часу я жодного разу не сідав за кермо, зокрема через те, шо був упевнений, шо їздити я не вмію. Отож, попрохав я Нату виїхати з Хайфи, сів за кермо і порулив. Проїхав 230 км і зрозумів, що навички водіння нікуди не поділися, в принципі.

Отож, від Хайфи ми доїхали до пустелі Неґев, до Дімони. За 20 км до неї в нас розрядився джіпіес. "Ну і хуй з ним", - подумали ми, ще не знаючи, як довго доведеться шукати верблюдову ферму, де ми мали переночувати. Але доїхали. Потусувалися день у пустелі і рушили на Мертве море. За кермом була Ната. Джіпіес розумів тільки іврит, англійською був лише Єрусалим та Тель-Авів. Ната знає івритський алфавіт, але це не дуже допомагає: правопис у івриті ніразу не фонетичний. Методом наукового тику я виявив, що джіпіес розуміє російську, йоптить.

Доїхали до Мертвого моря, піднялися на гору Масада. Краєвиди просто пиздаті: пустеля і голі, жовті гори, ну і море. Тільки по серпантинах їхати стрьомнувато, особливо вночі. Словом, від Мертвого моря, ми повернулися назад в бік Дімони, і переночували в знайомої української родини в Араді. Це охуєнне для життя маленьке місто, як Байройт десь.

Сьодні рушили на самий південь - до Ейлату - туристичного міста на березі Червоного моря. Водять у Ізраїлі загалом нормально, але повороти ніхто, крім мєнтів, не показує. Якесь мудило на Міні проскочило дірку між мною і фурою, що їхала по зустрічній, я навіть обкакатися не встиг. Потім на жопу зненацька сіли мєнти з люстрою. Я їхав рівно 90, як того вимагають правила. Мєнтів заїбала моя правильність, і вони рвонули на обгін, зникнувши вдалині. Автобанів тут немає, на всіх трасах обмеження 90, народ їде 100-110 загалом.

Потім були ще одні мєнти, стояли на узбіччі з увімкненою червоною люстрою. Я не відразу роздуплився, що це вони мене зупиняють, і тому коли зупинився, замість того, щоб з"їхати на узбіччя, я став, як дебіл, посеред дороги (ззаду нікого не було). Бабуня-мєнт довго читала лекцію на тему, що так зупиняються лише мудаки. Я покивав, і мене відпустили з Богом, пробивши перед цим по базі.

Далі до Ейлата доїхали без особливих пригод. Завтра - на Єрусалим.