Афіни - Тель-Авів (Пішки до аеропорту Афін)

Минуло три роки відтоді, як я прогулявся 30 км пішки від Парижа до летовища імені Шарля де Ґолля. Цього разу я вирішив повторити це у Афінах. Від міста до летовища у Афінах їздить метро. Проїзд у ньому коштує 1.40 єврів (або 4 євра за 24 години безліміту), але до летовища треба купувати спеціальний аеропортовий квиток, який коштує 8 єврів (або 14 єврів в обидва боки протягом 48 годин). Тобто, до станції Коропі ви можете доїхати за 1.4 євра, а від станції Коропі до станції Летовище - за 8:


"Це якась найобка для туристів", - подумав я і вирішив подихати свіжим повітрям: здавалося, за півгодини я пройду цю одну станцію:


Починалося все добре: 20 хвилин по малоосвітленій трасі без узбіччя. Автівки проїжджали, але нечасто. Вогні ніби вказували, шо скоро буде летовище:


Скоро, ось вже траса освітлена:


Іду далі, і тут з-за дороги виникає штук п"ять псів, що починають на мене бігти і злісно гарчати. Псів стає більше і більше, і тут я розумію, що не маю чим захиститися, навіть каменюки поруч ніякої. Ще до того, як я почав срати цеглою, пси врізалися в паркан і зависли на ньому, все ще не полишаючи надії мене розірвати. Це був якийсь притулок, схоже: загалом, всі бродячі пси, яких я зустрічав у Афінах, були добрі.

Потім хуяк - дорога закінчується, починається розгалудження двох ґрунтівок. Одна проходить повз якусь стоянку, звідки недобре загарчали пси, друга іде біля автобану, і не зрозуміло, куди саме. Обрав іти вздовж автобану, це точно в той бік. Спасибі тим, хто проклав цю ґрунтівочку:


Прискорююсь, бо до завершення реєстрації на рейс лишилося півгодини. Але летовище вже ось:


І тут ЗНЕНАЦЬКА рів з водою. Величезний, як у середньовічних містах. Жодних мостів, єдиний шлях - через автобан, оточений парканом. Тут я подумки запізнився на літак і подумав, де я ночуватиму, і чи зможу зранку вилетіти до Тель-Авіва. Але надію не втрачаю, думаю піти до траси і спробувати зловити якесь авто. Поки я йшов, бачу, шо вже не встигаю ніяк, але якщо пройтися по автобану, то все буде добре. Паркан сітчастий, ніби говорив: "Перелізь мене!" Дійшовши до рекламного бігборда, чий фундамент був рівно такої висоти, як і паркан, я прийняв рішення, і переліз через нього, вставши на щит. Між відбійником автобана і парканом була грунтівочка, якраз для пішоходів, бгг:


Телефончики для водіїв ось, наприклад:


Теоретично (і практично) за це можуть оштрафувати, хоча мене ніхто, схоже, не помітив, а мєнтів по дорозі я не зустрічав:


Ходити по автобану не тільки заборонено законом, а й смертельно небезпечно. Do not try to do it! Ну, тут іти небагато, ось вже майже кінець:


Кінець порушення правил дорожнього руху вашим покірним слугою:


Ну ось і летовище почалось, Ікея там-хрінекея:


А до кінця реєстрації лишилося зовсім мало. Фігачу-фігачу, фігачу-фігачу, а ніхуя термінала немає. Пройшов якусь зупинку, а там автобус під"їжджає з написом "Аеродроміо" грецькою. Замість того, шоб встрибнути в нього, я попензлював далі, думаючи, шо дійду швидше. Іду, проходжу мєнтовоз, а будівлі раз і закінчилися. Почалася траса.

Віііу-вііііу-віііуу! Жопою чую, шо це блакитне таксі приїхало за мною. Розвертаюся, дивлюся, стоїть, світить люстрою. Подивився навколо, машин ніяких немає, отже, сирена точно за мною. Дивлюся на трасу, там нічого немає. Дивлюся на мєнтовоз. І повільно крокую до нього. Назустріч іде поліціянт і говорить щось по-грецьки.
- Excuse me, how to get to the airport? - питаю я.
Поліціянт каже, шо треба повернутися на зупинку і почекати на автобус, який я щойно проїбав. Я дякую і збираюся іти, аж тут поліціянт пропонує покататися на блакитному таксі. В машині на передньому сидінні сидів його напарник, непристібнутий. На задньому половину місця займали якісь торби. Поїхали.
- Коли ваш літак?
- О 22:30 - кажу.
- А, то ше купа часу.
До речі, у грецьких мєнтів (а також у турецьких і грузинських) люстра увімкнена завжди, коли мєнтовоз патрулює. Мєнти не поцікавилися, звідки я такий взявся, і з хуя збирався пиздувати по автобану, мовчки підвезли мене просто під термінал. Їхали хвилин п"ять, і зовсім не в той бік, шо я йшов. Про те, що це все-таки не таксі, а поліційне авто, я зрозумів, коли не зміг самостійно відчинити двері: вони були заблоковані, їх відчинив другий поліціянт ззовні.

Далі галопом через термінал, реєстрація, паспортний контроль, контроль безпеки, купую в автоматі пляшечку холодної води, випиваю, - і оголошують посадку. Фууууух!

За дві години (і тищу з гаком кілометрів) я приземлився у летовищі Бена Ґуріона в Тель-Авіві. Серед усього натовпу, що пиздував на паспортний контроль, служба безпеки випрофілювала саме мене: лисий з бородою = потенційний терорист. Мужик в цивільному задав пару питань щодо мети мого візиту і відпустив з Богом.

На паспортному контролі мене спитали, яка в мене релігія. Я завис. Іще кілька питань, і в моєму паспорті з"явився штамп "Ben Gurion border control. 3 months". Після цього попензлював я на стоянку таксі. Хтось кричав поруч: "А русский водитель есть? Мне нужен русский водитель" Я охуїв від такого расизму, і сів у перше вільне авто. Таксист виявився ізраїльтянином, але російськомовним. Дружина у нього була з Бердичева.

Кавачай

Так само, як у Італії варять найліпшу у світі каву, в Туреччині варять найліпший у світі чай. Те, що всі інші чаї гавно порівняно з турецьким, я зрозумів ще у Німеччині, затарившись правильним турецьким чаєм у супермаркеті. Однак, так само як і у випадку кави, 90% смаку походить від способу заварювання. Турки ніколи не заливають чай окропом, натомість повільно варять його на водяній бані хвилин 15-20. Якщо ви замовите в будь-якому закладі чай, будьте готові на нього почекати. В результаті виходить такий собі чай-еспрессо, міцний, але не занадто, з неймовірним смаком. Його п"ють ось з таких маленьких келишків:

Хоча для європейських варварів його можуть подати у горнятку.

Кава по-турецьки у Греції називається грецькою кавою, а в Ізраїлі - арабською кавою. Утім, найліпше варять каву в джезві саме у Греції, смак таки дещо відрізняється. Греки і турки завжди питають, з цукром варити чи без, натомість ізраїльтяни варять без цукру.

У Ізраїлі є ще прикольна кава, що називається "шагор". Вона смакує як турецька кава, але трохи м"якша, плюс її багато по розміру. Кажуть, шо це її просто заливають окропом. Ну, воно все одно набагато ліпше, ніж американо, і не міцне.