NotDead's Newsletter: без назви, бо нічо на думку не спадає

Дехто скаржиться, що пробував провезти бухло до Києва і зненацька воно розбилося й залило увесь рюкзак. Уникнути цього дуже просто: купується рулон такого целофану з пухирцями, які класно лопаються. Кожну пляшечку загорнути в цей целофан, закріпити скотчем. Якщо везете більше від однієї пляшки, то треба додатково по чотири пляшки склеїти скотчем, щоб у них не було шансів битися одна об одну. Якщо целофану нема, замість нього можна юзати рушники та одяг. Жодної розбитої пляшки!

Єдиний гемор мешкати там, де я мешкаю, це летовища. Найближче — у Нюрнберзі, але звідти практично ніхуя міжнародного не літає. Хіба шо Люфтганза з пересадкою у Франкфурті. Мало того, шо й дорого, так ще й тупо і неекологічно: до Франкфурта я потягом доїду швидше, ніж літаком. Тому, на вибір у мене є Мюнхен, Меммінґен, Франкфурт, Штутґарт. Ну ще може Берлін, але туди вже далекувато їхати дещо.

Отже, Меммінґен. По-перше, в Баварії, по-друге, звідти літає Візейр, що приземляється в Жулянах. По-третє, з усіх інших летовищ літає якийсь пиздець на кшалт МАУ чи Аеросвіту. Меммінґенське летовище знаходиться у 100 км на захід від Мюнхена. Отже, до нього я можу доїхати або через Мюнхен, або через Ауґсбурґ. Через Ауґсбурґ ніби швидше, але більше пересадок:
Нюрнберґ — Ауґсбурґ
Ауґсбурґ — Бухло (це місто так називається)
Бухло — Меммінґен
Меммінґен — летовище (на автобусі).

Такий був план, і я навіть доїхав до Нюрнберґа без запізнення, що трапляється рідко. Але не судилося мені побувати в місті Бухло. Отже, сидів я на нюрнберзькому вокзалі, жував канапки, і, не поспішаючи, пішов на свою колію. Там на мене мав чекати експрес ICE до Ауґсбурґа. Але його не було. На табло натомість біг рядок: «Verspätung ca 40 Minuten». «СКІКИ-СКІКИ, БЛЯТЬ??» Якась жінка повторила мої думки майже дослівно:
— (дивиться на табло) Ві філє??
— (дивиться ще раз на табло) Шайсе!

Це було б не те, шоб погано, я б почекав ці 40 хвилин, але не було жодної гарантії, що час затримки не збільшиться ще на годину. І тоді я запізнюся на літак. З сусідньої колії через 10 хвилин мав відправитися ще один потяг до Мюнхена. Поїхати ним чи почекати годину? І тут на вокзалі оголошують, що потяг запізнюється вже на 50 хвилин. Причину запізнення я не розчув, крім слова «поліцай». Тоїсть, з великою ймовірністю там або фанати футбола дискутують, хто з якого района, або мєнти фотографують і відшкрібають з колії кишки чергової Анни Кареніної. Тоїсть, не варто чекати на цей потяг.

І поїхав я до Мюнхена, де був уже через годину.
...
У Меммінґені борються з тероризмом. Серйозно борються:
— Ви користувалися кремами?
— Ні.
— Дезодорантом?
— Ні.
— Засобом після гоління? (дивиться на мене) Ні, засобом після гоління ні.

А я, між іншим, вранці поголився. І користувався засобом. Не знаю, чи зв’язано це з тим, що рамка задзвеніла, і охоронець сканував моє тіло паличкою. Навіть підошви кросівок сканував паличкою (в менш софістикованих летовищах попрохали б роззутися).

Паспорт у мене новенький та чистенький. Там у мене дві наклейки: німецька віза, термін дії якої закінчився в липні цього року, і дозвіл на перебування, він на наступному розвороті. Прикордонник подивився на візу, зробив суворий вираз обличчя, перегорнув сторінку і запосміхався.

У Жулянах митники сканують багаж. Але чомусь вибірково, лише великі сумки. Мій не захотіли сканувати, а дарма там був героїн.