![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Чому мене нема в соціальних мережах
Aug. 1st, 2011 10:12 pmБагато людей задає це питання, отже, є потреба написати пост. Ну, заголовок не дуже коректний: кінець кінцем, ЖЖ є нічим іншим, як соціальною мережею. Отож, чому у мене немає й ніколи не буде акаунта на Фейсбуці та всіх інших соціальних мережах, організованих за його принципом?
1. Вони порушують два фундаментальні принципи інтернета — відкритість та анонімність. В цьому ЖЖ не просто так дозволено анонімні коменти: цей факт є відображенням моїх поглядів на інтернет, який повинен бути відкритим і анонімним для всіх. Для читання будь-якого блогу в ЖЖ не потрібна жодна реєстрація, чого не можна сказати про контент в соціальних мережах «фейсбук-стайл». Крім того, у «Terms&Conditions» цих соціальних мереж є пряма вимога називатися реальним ім’ям та прізвищем, а також подавати лише правдиву інформацію про себе. У ЖЖ, натомість, я підписуюсь лише лоґіном, а з мого профіля ви можете дізнатися, що я громадянин Зімбабве (і це правда, хе-хе). При цьому ніхто в ЖЖ не забороняє добровільно надати про себе стільки приватної інформації, скільки хочеться. Я принципово не бажаю підтримувати жоден сервіс, що вимагає реєстрації для читання контенту і не бажаю підтримувати жоден сервіс, який намагається примусити мене розкрити анонімність.
2. Всі, хто повинен мати мою пошту/телефон/Jabber, вже це має. Я абсолютно не бажаю, аби всі решта мали можливість знайти мене в соціальних мережах. Well, мою пошту можна знайти в ґуґлі, і цього достатньо.
3. Абсолютно нікому не потрібно знати, хто є моїми друзями. Тільки Google Reader знає, чиї блоги я читаю, а хто є моїми друзями, знають тільки ті, кому треба.
4. URL-и на кшалт plus.google.com/1030984928394798 можна пробачити тим сервісам, що утворилися в далекі 90-ті, але не соціальним мережам, які претендують на веб, блять, два, блять, нуль, нахуй. Адреси, які неможливо запам’ятати — це уїбанство в 21 столітті.
5. Коли я питаю, нахуя потрібні соціальні мережі, ніхто не може дати зрозумілу відповідь. Всі юзають їх для фоток і «щоб зв’язатися». Щоб зв’язатися, є e-mail, а для фоток є або пікаса, або FTP.
Є, напевно, причини 6 і 7, про які я забув, але загалом це так. Іноді я страждаю від того, що хтось запостив шось потрібне на фейсбуці чи вхуякті, і я це не можу прочитати. З іншого боку, всі знають, що мене там нема, і якщо запостив, значить, не хотів, аби я це прочитав.
1. Вони порушують два фундаментальні принципи інтернета — відкритість та анонімність. В цьому ЖЖ не просто так дозволено анонімні коменти: цей факт є відображенням моїх поглядів на інтернет, який повинен бути відкритим і анонімним для всіх. Для читання будь-якого блогу в ЖЖ не потрібна жодна реєстрація, чого не можна сказати про контент в соціальних мережах «фейсбук-стайл». Крім того, у «Terms&Conditions» цих соціальних мереж є пряма вимога називатися реальним ім’ям та прізвищем, а також подавати лише правдиву інформацію про себе. У ЖЖ, натомість, я підписуюсь лише лоґіном, а з мого профіля ви можете дізнатися, що я громадянин Зімбабве (і це правда, хе-хе). При цьому ніхто в ЖЖ не забороняє добровільно надати про себе стільки приватної інформації, скільки хочеться. Я принципово не бажаю підтримувати жоден сервіс, що вимагає реєстрації для читання контенту і не бажаю підтримувати жоден сервіс, який намагається примусити мене розкрити анонімність.
2. Всі, хто повинен мати мою пошту/телефон/Jabber, вже це має. Я абсолютно не бажаю, аби всі решта мали можливість знайти мене в соціальних мережах. Well, мою пошту можна знайти в ґуґлі, і цього достатньо.
3. Абсолютно нікому не потрібно знати, хто є моїми друзями. Тільки Google Reader знає, чиї блоги я читаю, а хто є моїми друзями, знають тільки ті, кому треба.
4. URL-и на кшалт plus.google.com/1030984928394798 можна пробачити тим сервісам, що утворилися в далекі 90-ті, але не соціальним мережам, які претендують на веб, блять, два, блять, нуль, нахуй. Адреси, які неможливо запам’ятати — це уїбанство в 21 столітті.
5. Коли я питаю, нахуя потрібні соціальні мережі, ніхто не може дати зрозумілу відповідь. Всі юзають їх для фоток і «щоб зв’язатися». Щоб зв’язатися, є e-mail, а для фоток є або пікаса, або FTP.
Є, напевно, причини 6 і 7, про які я забув, але загалом це так. Іноді я страждаю від того, що хтось запостив шось потрібне на фейсбуці чи вхуякті, і я це не можу прочитати. З іншого боку, всі знають, що мене там нема, і якщо запостив, значить, не хотів, аби я це прочитав.
