![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
noddeat vs Kabel Deutschland. Частина ІІ
May. 19th, 2011 08:58 pmПопередні раунди, хто не читав.
Раунд третій
У понеділок я пішов до офісу Кабель Дойчлянда, який знаходиться на головній вулиці. До візиту я підготувався: захопив з собою папірчик із номером клієнта, інструкцію з під’єднання кабельного модема з малюнками, шоб в неї тикати пальцем,, і погуглив, як буде німецькою розетка. Хороше слова — доза (dose). Те, чого у мене нема, називається Кабельаншлюсдозе або Коаксіалкабельдозе, відповідно.
Точніше, це називається Kabel Deutschland Shop, і я точно не знаю, чим вони займається. Маленька кімнатка, за столиком сидить чувак з ноутбуком.
— Хальо!
— Хальо! Ду ю спік Інґліш?
— Ееее, е літл біт.
З підсобки матеріалізувалися ще троє співробітників, один з яких говорив англійською так-сяк. Я пояснив йому проблему, тикаючи пальцем в інструкцію і показуючи номер клієнта. Чувак ніхуя не зрозумів, але почав дзвонити в кол-центр техпідтримки, який, як і увесь центр обслуговування клієнтів, знаходиться у Ерфурті — столиці східнонімецької землі Турингія.
— Хальо, Кабель Дойчлянд Шоп Байройт, блаблабла у нас тут кунде з проблемою, його номер айнс цвай фіе зекс цвай. Я, ґенау. Дю шпріхт Інґліш? Нє? Поклич когось, хто шпрехає. Я.
Передає слухавку мені, на дроті мегаввічливий мужик:
— Хелоу, міста ноддет, хау кен ай хелп ю?
Це був перший і останній співробітник Кабель Дойчлянда, який говорив англійською. Я пояснив йому свою проблему, він сказав, що замовить техніка, який передзвонить мені сьогодні або завтра. Зер ґут!
І з цього моменту почалася повна жопа: акурат коли я був на парі з німецької (який збіг!) мені подзвонили з технічної підтримки. Я розумів тільки два слова «технікер» і «терміне», а пані, звісно ж, не говорила ані слова по-англійськи. Я забув, як по-німецьки вівторок, тому відразу запропонував «мітвох, морґен». Вона чи то почала питати, я хочу в мітвох чи морґен, чи то хуй його знає, я не розумів ніхуя, про що їй і сказав. Як на зло, поруч не було нікого німецькомовного. Розмова закінчилася її радісним «я, ґенау», але я так і не зрозумів, коли ж прийде технікер, і чи прийде. Ввечері я написав листа з проханням нафігачити мені технікера, і попрохав надіслати мені термін e-mail-ом, бо я хуйово розумію німецьку.
Хуй там, а не e-mail! Наступного ранку мобілка знову задзвеніла, знову по колу, але на цей раз я розчув час: «морґен, ахт унт цвольф ур?» Ок, а коли? І так по колу. Ну, я вже писав про це. Коротше, типу домовились. Бля, думаю я, треба було при реєстрації не давати телефон і написати, шо я глухонімий.
Раунд четвертий
В середу вранці дзвонить мобілка, мужик щось говорить, я розумію тільки два слова «Кабель Дойчлянд». Однак, я здогадуюсь, що це технікер, і що він, швидше за все, хоче зайти в хату, а прізвища-то мого на домофоні ще нема! Виглянув у вікно: і дійсно, якийсь мужик з мобілкою, відчинив йому двері. «Я воль!» — сказав мужик.
Це був типовий технік у типовому технічному одязі, суворий мужик. Англійською, звісно, не говорить.
— Тефалдозе, тефалдозе, тефалдозе...,— мужик почав розглядати квартиру у пошуках розетки для кабельного телебачення. Хах, мені самому цікаво, як він під’єднає інтернет, адже розетки нема!
— Проблєм іст... кайне тефалдозе, — кажу я ламаною німецькою.
— Кайне тефалдозе? — мужик не збирався здаватися, і почав сувати меблі. Відсунули ліжко — нема. За столом — нема. За шафою — нема. І тут лишається одна шафа, що стоїть біля вікна. Мужик відсовує її, а за нею — дві розетки живлення і розетка для телевізійного кабеля!
— Аха! — тільки і зміг я промовити польською. Оце так лох!
Утім, техніка я викликав все одно недарма: інтернет так просто не працював. Технікер спершу поміряв розетку якимось приладом, а потім під’єднав модем, ноутбук свій до нього і довго-довго шось налаштовував. Потім він вийшов, видно, щоб подивитися на кабельну інсталяцію в підвалі, але все зачинено. Він повернувся і спитав англо-німецьким суржиком:
— The key from the keller?
Слово «keller» мені знайоме, адже є маркетинговий термін Kellerbier, що дослівно означає «пиво з підвалу», а по-нашому б то звучало як «бочкове пиво» — словом, «зроблене за автентичними рецептами, як колись монахи робили й зберігали його у підвалах». Ключів від келли в мене не виявилось.
— Not gut, — сказав мужик, і це не віщувало нічого доброго.
Мужик почав колупатися ще. Після кожного колупання він щось записував на аркуші: це виявився звіт про пророблену роботу, який я потім мав підписати.
— Рута?
— Га? Соррі?
— Рута! D-Link.
А, рутер тобі треба, зара принесу. Мужик однак, ним не зацікавився, просто питав, чи я його маю.
Через півгодини шаманства інтернет запрацював. Мужик дістав з надр своєї сумки телефонний апарат, і під’єднав його до модема. Зробив дзвінок вхідний і вихідний, продемонструвавши, що телефон працює. Інтернет теж працював. Я під’єднав свій лептоп, все працювало.
Мужик дав папірець на підпис, вибачився, шо не шпрехає англійською, шось там про школу сказав. Чи погано в школі вчився, чи шо. Та нічо, вживу домовитися можна.
Раунд п’ятий
«Рута» мужик так і не сконфігурував, а я, впевнений, що мої руки прямі, і не прохав. Перше, що я зробив, це запустив speedtest.net. Download показав 32 з гаком, upload — шось близько 2. Це на сервері з Нюрнберґа. До Києва пінг летить аж 104 мс, але швидкість 31.8 Мбіт/сек, тобто, така, яку й обіцяв провайдер. На сайті Кабель Дойчлянда теж є Speedtest, він показує 1.8Мбіт на upload і 29 з гаком Мбіт/сек download. Після проходження тесту з’являється напис «Під’єднайся до Кабель Дойчлянда, з тарифом „Internet&Telefon 32“ у тебе буде в 1.1 рази швидший інет». Гагага. Я потім порівняв з університетським інетом: speedtest.net показує 60 з гаком, а тест Кабель Дойчлянда — 104 о_О. При цьому, в speedtest.net-і можна обирати різні сервери, тому йому можна більше довіряти.
Залишилось небагато: сконфігірувати «рута». Питання: ноддете, а нахуй тобі Wi-Fi, якщо в тебе один лептоп? Відповідь: щоб був. Увечері, я розпакував коробку з роутером, вставив його в модем, кабель Ethernet під’єднав від роутера до ноутбука: інтернет від кабеля запрацював відразу, лишилось зробити точку доступу.
Заходжу на 192.168.0.1, логін admin, пароль порожній, і що я бачу? Правильно, прошивка лише німецькою. Поміняв пароль, обмежив кількість адрес IP, що роздає DCHP, десятьма, а своєму компові привласнив адресу 192.168.0.101 назавжди (не питайте, нахуя), щось там колупався і... не знайшов Wi-Fi. Виявилось, що рутер створив незапаролену точку доступу dlink. Це охуєнно, тільки бажано її перейменувати, і взагалі в Німеччині штрафують за незахищені точки доступу (боротьба з тероризмом, та). Поколупався, і вуаля: точку доступу «who_is_on_duty_today» з шифруванням WPA створено. Приїздіть, гості, з лептопами, йопта :)
Так тепер виглядає моя інтернетова інсталяція:
На цьому історію про Кабель Дойчлянд можна завершити:
Раунд третій
У понеділок я пішов до офісу Кабель Дойчлянда, який знаходиться на головній вулиці. До візиту я підготувався: захопив з собою папірчик із номером клієнта, інструкцію з під’єднання кабельного модема з малюнками, шоб в неї тикати пальцем,, і погуглив, як буде німецькою розетка. Хороше слова — доза (dose). Те, чого у мене нема, називається Кабельаншлюсдозе або Коаксіалкабельдозе, відповідно.
Точніше, це називається Kabel Deutschland Shop, і я точно не знаю, чим вони займається. Маленька кімнатка, за столиком сидить чувак з ноутбуком.
— Хальо!
— Хальо! Ду ю спік Інґліш?
— Ееее, е літл біт.
З підсобки матеріалізувалися ще троє співробітників, один з яких говорив англійською так-сяк. Я пояснив йому проблему, тикаючи пальцем в інструкцію і показуючи номер клієнта. Чувак ніхуя не зрозумів, але почав дзвонити в кол-центр техпідтримки, який, як і увесь центр обслуговування клієнтів, знаходиться у Ерфурті — столиці східнонімецької землі Турингія.
— Хальо, Кабель Дойчлянд Шоп Байройт, блаблабла у нас тут кунде з проблемою, його номер айнс цвай фіе зекс цвай. Я, ґенау. Дю шпріхт Інґліш? Нє? Поклич когось, хто шпрехає. Я.
Передає слухавку мені, на дроті мегаввічливий мужик:
— Хелоу, міста ноддет, хау кен ай хелп ю?
Це був перший і останній співробітник Кабель Дойчлянда, який говорив англійською. Я пояснив йому свою проблему, він сказав, що замовить техніка, який передзвонить мені сьогодні або завтра. Зер ґут!
І з цього моменту почалася повна жопа: акурат коли я був на парі з німецької (який збіг!) мені подзвонили з технічної підтримки. Я розумів тільки два слова «технікер» і «терміне», а пані, звісно ж, не говорила ані слова по-англійськи. Я забув, як по-німецьки вівторок, тому відразу запропонував «мітвох, морґен». Вона чи то почала питати, я хочу в мітвох чи морґен, чи то хуй його знає, я не розумів ніхуя, про що їй і сказав. Як на зло, поруч не було нікого німецькомовного. Розмова закінчилася її радісним «я, ґенау», але я так і не зрозумів, коли ж прийде технікер, і чи прийде. Ввечері я написав листа з проханням нафігачити мені технікера, і попрохав надіслати мені термін e-mail-ом, бо я хуйово розумію німецьку.
Хуй там, а не e-mail! Наступного ранку мобілка знову задзвеніла, знову по колу, але на цей раз я розчув час: «морґен, ахт унт цвольф ур?» Ок, а коли? І так по колу. Ну, я вже писав про це. Коротше, типу домовились. Бля, думаю я, треба було при реєстрації не давати телефон і написати, шо я глухонімий.
Раунд четвертий
В середу вранці дзвонить мобілка, мужик щось говорить, я розумію тільки два слова «Кабель Дойчлянд». Однак, я здогадуюсь, що це технікер, і що він, швидше за все, хоче зайти в хату, а прізвища-то мого на домофоні ще нема! Виглянув у вікно: і дійсно, якийсь мужик з мобілкою, відчинив йому двері. «Я воль!» — сказав мужик.
Це був типовий технік у типовому технічному одязі, суворий мужик. Англійською, звісно, не говорить.
— Тефалдозе, тефалдозе, тефалдозе...,— мужик почав розглядати квартиру у пошуках розетки для кабельного телебачення. Хах, мені самому цікаво, як він під’єднає інтернет, адже розетки нема!
— Проблєм іст... кайне тефалдозе, — кажу я ламаною німецькою.
— Кайне тефалдозе? — мужик не збирався здаватися, і почав сувати меблі. Відсунули ліжко — нема. За столом — нема. За шафою — нема. І тут лишається одна шафа, що стоїть біля вікна. Мужик відсовує її, а за нею — дві розетки живлення і розетка для телевізійного кабеля!
— Аха! — тільки і зміг я промовити польською. Оце так лох!
Утім, техніка я викликав все одно недарма: інтернет так просто не працював. Технікер спершу поміряв розетку якимось приладом, а потім під’єднав модем, ноутбук свій до нього і довго-довго шось налаштовував. Потім він вийшов, видно, щоб подивитися на кабельну інсталяцію в підвалі, але все зачинено. Він повернувся і спитав англо-німецьким суржиком:
— The key from the keller?
Слово «keller» мені знайоме, адже є маркетинговий термін Kellerbier, що дослівно означає «пиво з підвалу», а по-нашому б то звучало як «бочкове пиво» — словом, «зроблене за автентичними рецептами, як колись монахи робили й зберігали його у підвалах». Ключів від келли в мене не виявилось.
— Not gut, — сказав мужик, і це не віщувало нічого доброго.
Мужик почав колупатися ще. Після кожного колупання він щось записував на аркуші: це виявився звіт про пророблену роботу, який я потім мав підписати.
— Рута?
— Га? Соррі?
— Рута! D-Link.
А, рутер тобі треба, зара принесу. Мужик однак, ним не зацікавився, просто питав, чи я його маю.
Через півгодини шаманства інтернет запрацював. Мужик дістав з надр своєї сумки телефонний апарат, і під’єднав його до модема. Зробив дзвінок вхідний і вихідний, продемонструвавши, що телефон працює. Інтернет теж працював. Я під’єднав свій лептоп, все працювало.
Мужик дав папірець на підпис, вибачився, шо не шпрехає англійською, шось там про школу сказав. Чи погано в школі вчився, чи шо. Та нічо, вживу домовитися можна.
Раунд п’ятий
«Рута» мужик так і не сконфігурував, а я, впевнений, що мої руки прямі, і не прохав. Перше, що я зробив, це запустив speedtest.net. Download показав 32 з гаком, upload — шось близько 2. Це на сервері з Нюрнберґа. До Києва пінг летить аж 104 мс, але швидкість 31.8 Мбіт/сек, тобто, така, яку й обіцяв провайдер. На сайті Кабель Дойчлянда теж є Speedtest, він показує 1.8Мбіт на upload і 29 з гаком Мбіт/сек download. Після проходження тесту з’являється напис «Під’єднайся до Кабель Дойчлянда, з тарифом „Internet&Telefon 32“ у тебе буде в 1.1 рази швидший інет». Гагага. Я потім порівняв з університетським інетом: speedtest.net показує 60 з гаком, а тест Кабель Дойчлянда — 104 о_О. При цьому, в speedtest.net-і можна обирати різні сервери, тому йому можна більше довіряти.
Залишилось небагато: сконфігірувати «рута». Питання: ноддете, а нахуй тобі Wi-Fi, якщо в тебе один лептоп? Відповідь: щоб був. Увечері, я розпакував коробку з роутером, вставив його в модем, кабель Ethernet під’єднав від роутера до ноутбука: інтернет від кабеля запрацював відразу, лишилось зробити точку доступу.
Заходжу на 192.168.0.1, логін admin, пароль порожній, і що я бачу? Правильно, прошивка лише німецькою. Поміняв пароль, обмежив кількість адрес IP, що роздає DCHP, десятьма, а своєму компові привласнив адресу 192.168.0.101 назавжди (не питайте, нахуя), щось там колупався і... не знайшов Wi-Fi. Виявилось, що рутер створив незапаролену точку доступу dlink. Це охуєнно, тільки бажано її перейменувати, і взагалі в Німеччині штрафують за незахищені точки доступу (боротьба з тероризмом, та). Поколупався, і вуаля: точку доступу «who_is_on_duty_today» з шифруванням WPA створено. Приїздіть, гості, з лептопами, йопта :)
Так тепер виглядає моя інтернетова інсталяція:
На цьому історію про Кабель Дойчлянд можна завершити:
