Медичне страхування в Німеччині

Сьодні сходив зафігачив собі страхування. Система тут така: медичне страхування обов’язкове для всіх, хто працює (хто не працює, тому якось держава компенсує, я точно не знаю). Система відрізняється, звісно, від Польщі, де роботодавець платить щось на кшалт 60 злотих на місяць у Національний фонд здоров’я (NFZ), який потім пилить ці гроші між лікарнями. Якщо у тебе є приватне страхування, від внеску до NFZ не можна відмовитися все одно (утім, він невеликий).

У Німеччині можна обирати страхову компанію, які бувають публічні і приватні. Якщо дохід брутто не перевищує 4000 єврів на місяць, то користуватися можна лише публічними (державними) страховими конторами, але їх кілька (три чи чотири), можна обрати будь-яку. Якщо дохід перевищує цю суму, то державне страхування (яке визначається законом і виносить близько 15% від зарплати) є необов’язковим і можна перейти на (дешевше) приватне страхування. Наш університет співпрацює з Techniker Krankenkasse — це одна з найбільших державних контор, — тож я не став їбати собі мізки і застрахувався у них. Фрау, яка допомогла мені в цьому, сказала, що страхова картка прийде поштою (яка є електронною, а в лікарів є кард-рідери для неї), а гроші будуть відраховуватися з зарплати автоматично. От і добре. І ще дала мені картку з телефонами, за якими англійською мовою підкажуть, де знаходиться найближчий лікар і взагалі дадуть пораду в разі чого. А, за візит до лікаря треба платити 10 єврів один раз на квартал (платиш тільки один раз і тільки одному лікарю). Це ніби придумали для того, щоб відлякати людей, які ходять в поліклініку, бо їм вдома нудно. Все інше безкоштовно, в тому числі стоматологія.

Отже, приватне страхування. Приватні контори працюють за іншою схемою: у них місячні відрахування менші, і дозволяють застрахувати тільки те, що тобі треба. Рахунки ти сплачуєш сам, а потім вони відшкодовують гроші (у публічних ти нічого не платиш, лікар надсилає рахунок безпосередньо до страхової). Додатково, існує страхування у вигляді «все, що коштує менше від 500 єврів, я сплачую сам, а все, що вище — покриває страхова компанія».

Утім, я ніколи не був у польського лікаря (крім сраного медогляду щодва роки) і, сподіваюсь, ніколи не потраплю до німецького.