Fuck готівка

У «Пузатій Хаті» з’явилися POS-термінали. Вони не питали пін-код в моєї картки Visa Electron, чому я дуже здивувався, а потім виявилось, що більшість терміналів у Києві не питають пін-код, а тому не мають додаткових клавіатур для його введення. Понадто, навіть якщо пін доводиться вводити, тебе все одно прохають підписати чек, що є нонсенсом: пін і є підписом, я же не підписую чеки в банкоматі.

Утім, дивує не це, а ось що: інфраструктура, що дозволяє платити карткою, в принципі є, картки теж є у всіх, а все одно люди носять з собою пачки грошей, ризикуючи бути пограбованими, і платіжну картку використовують лише для зняття грошей з банкомату. Коли я в магазині електроніки купував сканер, касир явно не звик до транзакцій карткою. А це магазин, де суми покупок доволі солідні. А ще кажуть, що квартири і машини люди теж купують за готівку, ну але тут я не можу собі навіть уявити, «а як це»? Тобто, припустимо, у мене на рахунку лежить сто тищ баксів, на які я хочу купити квартиру. Я побіжу їх знімати, щоб потім вручити власнику готівку? Ні, я ж не їбанувся.

Приємним побічним ефектом cash economy є поява численних терміналів для оплати мобільного зв’язку і не тільки. Термінали приймають тільки готівку, звісно. Але беруть комісію за поповнення. Юзав я їх юзав, поки не відкрив рахунок в українському банку, і зараз поповнюю через portmone.com, без комісії, звісно.