Про тачпади

Ходив сьодні дивитися електроніку і здивувався, які ж на сучасних ноутах говенні тачпади. Ну, тобто я це спостерігав і так на ноутах моїх знайомих, але тільки зараз звернув увагу на масовість цього явища. Ось підходжу я, дивлюсь один ноут: металевий корпус, матовий екран, повна клавіатура — цяця! Але тачпад — пиздець. Але у нього принаймні дві кнопки. Деякі тачпади мають одну кнопку, а в деяких вона відсутня! Тобто, користувач має здогадатися, що внизу поля тачпаду є кнопка. І не одна. Іще він має вгадати, де є межа між двома кнопками, щоб вміти одночасно їх натиснути, аби відкрити посилання в новому табі. Пізніше я побачив продукцію фірми з логотипом у вигляді надгризаного яблука, і зрозумів, звідки ноги ростуть: у якогось макбука старого покоління тачпад був з однією кнопкою, а от у новішої моделі кнопка взагалі відсутня. Я спробував покористуватися таким тачпадом: може, в ньому є якесь приховане «юзабіліті», про яке я не в курсі? Але ні, яблучний тачпад такий самий говенний, як решта, а ще й не підтримує натиснення лівої кнопки миші, коли по ньому легенько вдаряєш (або я заслабо тиснув?) Зате там, певно є, якийсь мультитач-хуяч.

А ще всі тачпади кінського розміру і розташовані на рівні поверхні корпусу (в деяких ноутах поле для тачпаду взагалі збігається з поверхнею, в деяких навіть фарбою не намальовані межі цього поля — пиздець) — це все змова виробників мишок, я знаю: щоб коли набираєш щось на клавіатурі, рука обов’язково потрапляла на тачпад і збивала курсор.

Ось так виглядає мій тачпад:


Він:
— розташований 3мм нижче від поверхні ноута, що зменшує ризик зачепити його під час набору тексту, а ще палець чітко відчуває, коли тачпад закінчується: це важливо під час «сліпого» користування,,
— невеликий за розміром. Так, він не підтримує ніякі срані жести чи мультитач, адже його основна функція — замінити мишу, і він з цим добре справляється,,
— приємний дотик і має зону вертикального скролу товщиною в палець,,
— коли по ньому проводиш пальцем, курсор їде, а не повзе. У мене широкоформатний монітор, але одного руху пальцем від межі до межі тачпаду вистачає, щоб курсор проїхав від межі до межі на моніторі. Це запорука зручності користування цим дівайсом,,
— у нього справжні кнопки, а не хуйня якась: в сучасних тачпадах замість кнопок роблять поверхню, яка реагує на натиснення, а це не те саме за відчуттями і зручністю!
— нарешті, його обидві кнопки можна легко натиснути одночасно одним пальцем, щоб зімітувати середню кнопку миші (наприклад, відкрити посилання в новому табі).

Хоча, звісно, це не тачпад моєї мрії: мені бракує зони горизонтального скролу і колесо між кнопками, яке б можна було крутити і натискати, як колесо миші. Але де, блять, такі тачпади? А ще у мене в ноуті монітор можна на 180° повернути: це, як виявилось, теж не є стандартною фічею у багатьох сучасних ноутах. Але зате тепер можна купити ноут з сенсорним екраном і тицяти в нього пальцем, це прогрес, про який раніше можна було помріяти.

А, про сенсорні екрани. Подивився сьодні на iPad і його конкурент на Андроїді — Samsung Galaxy Pad. Останній малого розміру, а тому автоматично гавно. Обидва дівайси забруднені пальцями (або, як кажуть на Галичині, пальцєма) відвідувачів, і не надихають своїм виглядом на їх купівлю. І справді, ну нахуя робити сенсорні екрани глянцевими, щоб ці сліди було добре видно?

А ще нещодавно я витяг зі свого ноута вентилятор і почистив його, а ще почистив від пилу радіатор. Температура відразу на 20°С впала, і ноут став тихіше працювати. Термопасту поки що вирішив не міняти, проц наче вже не гріється. Так виглядають кишки ноута, що знаходяться просто під клавою (пролити туди каву — і пизда всьому):


І ще мені цікаво: чому, блять, ноути не випускають із шрифтом Брайля на клавіатурі? Це корисно не тільки для сліпих (хоч і для них теж), а й просто для більшої зручності сліпого друку.