![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Які асоціації у вас виникають зі словом «дизельний потяг»? Певно, не дуже приємні, так? А, тим часом у Німеччині є понад 40 тисяч км залізниці, а з них електрифіковано менше від 20 тисяч. На решті 20 тисячах їздять дизельні потяги. Це цілком сучасні електрички*, які їздять по сучасних, рівно спаяних коліях, з цілком пристойною швидкістю (до 90 км/год), хоча, звичайно, повільніші від електропотягів (до 200 км/год):
*Так, це трохи некоректно називати дизельні потяги електричками, але в нашій мові цим словом позначають всі потяги з кріслами, себто без спальних вагонів, без огляду на паливо.
Відчуття подорожі таким потягом нагадує літак під час зльоту: замість звичного в Польщі чи Україні «тидиць-тидиць-тидиць» він так гудить, наче зараз відірветься від землі і полетить: «уууууууууууу».
Заправляються ці дизелі просто на станції, де між коліями знаходяться відповідні жовті прилади для цього:
Поза тим, система німецьких залізниць нагадує польську: є повільніші, але дешевші регіональні та міжрегіональні потяги (RE, IRE), які фінансуються федеральними землями, і є швидкі і дорогі експреси ICE, що фігачать в теорії до 320 км/год, але на практиці в Німеччині швидкісних колій дуже мало, і на більшості ділянок максимальна швидкість не перевищує 160 км/год:
© Classical geographer/Wikipedia
Тому на малих відстанях (до 3-х годин) їздити експресами ICE особливо не вигідно ані по часу, ані, тим паче, по грошах. Бо є ще ось яка річ: від Байройта до Мюнхена можна доїхати звичайним потягом за 40 єврів з гаком або експресом за 60 єврів з гаком. Але в межах Баварії існують так звані «земельні квитки»: 21 євро коштує проїзд в один бік в межах усієї федеральної землі Баварія, і 29 єврів коштує безлімітний квиток на день на проїзд в Баварії всіма регіональними потягами. Таким чином, справжня вартість проїзду від Байройта до Мюнхена буде 21 євро «туди» і 29 єврів в обидва боки, якщо повертатися в той самий день. Тож не дивно, що в усіх автоматах, що продають квитки, а також на сайті bahn.de, є позначка «крім потягів ICE». Про автомати. У всіх більш-менш значних вокзалах є каси (Reisezentrum). Але ввечері вони не працюють, а в маленьких містечках так взагалі о 13-й зачиняються:
Автомати. До них в принципі особливих претенцій нема: вони підтримують багато мов, а інтерфейс зручний. Іще приємно, що коли купуєш квиток на потяг із пересадками, автомат автоматично (бля, тавтологія) роздруковує розклад руху, із зазначеними номерами колій (але я все одно раджу уважно дивитися на табло, бо іноді колія може бути інша, це стосується великих вокзалів в першу чергу). Єдине, що бісить, це те, що він вперто не хотів приймати мою картку Maestro (як же ж добре мати дві платіжні картки різних систем), а ще хитровиїбаний спосіб приймання банкнот: в теорії, приймаються всі банкноти номіналами до 50 єврів. На практиці, якщо квиток коштує 8 єврів, то сплатити за нього можна максимум 10-євровою банкнотою. Якщо квиток коштує 16 єврів, то приймає лише до 20 єврів банкноти і т.п. Коли я купував квиток за 70 єврів, автомат схавав п’ятдесятку, але наступну п’ятдесятку відмовився: тільки 20 єврів, і хоч ти вбийся. Розумію, що це a kind of алгоритм, який гарантує, що в автомата завжди буде решта, але бісить (а тих, хто в Німеччині вперше, збиває з пантелику, ага).
Знакування
Німці вважають, що найкраще читається білий текст на синьому фоні, і тому всі табло саме такі. А ще годинники тільки з циферблатом, ну я вже на це скаржився:
Деякі табло механічні, але кольорова гама та сама:
На потягах, як це заведено, пише, куди він їде. Якщо потяг нікуди не їде, то на ньому так і написано: «я нікуди не їду»:
Усередині вагонів є табло, але дуже часто там пише тільки кінцеву станцію, і не показує, яка буде наступна. Тупо. Всі зупинки оголошують голосом. Дикція буває різна: іноді чітка і зрозуміла для інземця, іноді нерозбірливо все.
Потяги і вокзал у Дрездені
Вокзал у Дрездені, по-перше, тупиковий, по-друге, колії вкриті дахом, як у Львові та Вроцлаві (але не в Кракові):
Як ви могли помітити, більшість потягів — червоного дойчебанівського кольору, електрички та дизелі, одно- та двоповерхові:
Двоповерхові вагоні тягне локомотив старого покоління, а в одноповерхових локомотива як такого немає:
Конкуренти у Дойчебана, однак, є, але лише на міжнародних та регіональних маршрутах. Ось, наприклад, дрезденська приміська електричка (S-Bahn):
Усяке
Кажуть, що квиток можна купити у кондуктора-контролера за невелику оплату, але я не пробував. Але контролери точно викликають мєнтів, якщо хтось не має квитка (чи не хоче його купувати?) Що роблять мєнти, я не знаю, але нікуди наче не забирають, просто штрафують.
І про пунктуальність. Більшість потягів їздить пунктуально (якщо не враховувати страйки чи інші форс-мажори), але не всі. Дойчебан збирає якусь статистику, певно, бо і автомат, і сайт bahn.de попереджує, якщо є ймовірність, що потяг запізниться, і ти не встигнеш на пересадку. І ще й дає ймовірну оцінку, на скільки. Ті ж потяги, які ніколи не запізнюються, позначаються як пунктуальні.
Зец іт про німецьку залізницю, пані і панове.
*Так, це трохи некоректно називати дизельні потяги електричками, але в нашій мові цим словом позначають всі потяги з кріслами, себто без спальних вагонів, без огляду на паливо.
Відчуття подорожі таким потягом нагадує літак під час зльоту: замість звичного в Польщі чи Україні «тидиць-тидиць-тидиць» він так гудить, наче зараз відірветься від землі і полетить: «уууууууууууу».
Заправляються ці дизелі просто на станції, де між коліями знаходяться відповідні жовті прилади для цього:
Поза тим, система німецьких залізниць нагадує польську: є повільніші, але дешевші регіональні та міжрегіональні потяги (RE, IRE), які фінансуються федеральними землями, і є швидкі і дорогі експреси ICE, що фігачать в теорії до 320 км/год, але на практиці в Німеччині швидкісних колій дуже мало, і на більшості ділянок максимальна швидкість не перевищує 160 км/год:
© Classical geographer/Wikipedia
Тому на малих відстанях (до 3-х годин) їздити експресами ICE особливо не вигідно ані по часу, ані, тим паче, по грошах. Бо є ще ось яка річ: від Байройта до Мюнхена можна доїхати звичайним потягом за 40 єврів з гаком або експресом за 60 єврів з гаком. Але в межах Баварії існують так звані «земельні квитки»: 21 євро коштує проїзд в один бік в межах усієї федеральної землі Баварія, і 29 єврів коштує безлімітний квиток на день на проїзд в Баварії всіма регіональними потягами. Таким чином, справжня вартість проїзду від Байройта до Мюнхена буде 21 євро «туди» і 29 єврів в обидва боки, якщо повертатися в той самий день. Тож не дивно, що в усіх автоматах, що продають квитки, а також на сайті bahn.de, є позначка «крім потягів ICE». Про автомати. У всіх більш-менш значних вокзалах є каси (Reisezentrum). Але ввечері вони не працюють, а в маленьких містечках так взагалі о 13-й зачиняються:
Автомати. До них в принципі особливих претенцій нема: вони підтримують багато мов, а інтерфейс зручний. Іще приємно, що коли купуєш квиток на потяг із пересадками, автомат автоматично (бля, тавтологія) роздруковує розклад руху, із зазначеними номерами колій (але я все одно раджу уважно дивитися на табло, бо іноді колія може бути інша, це стосується великих вокзалів в першу чергу). Єдине, що бісить, це те, що він вперто не хотів приймати мою картку Maestro (як же ж добре мати дві платіжні картки різних систем), а ще хитровиїбаний спосіб приймання банкнот: в теорії, приймаються всі банкноти номіналами до 50 єврів. На практиці, якщо квиток коштує 8 єврів, то сплатити за нього можна максимум 10-євровою банкнотою. Якщо квиток коштує 16 єврів, то приймає лише до 20 єврів банкноти і т.п. Коли я купував квиток за 70 єврів, автомат схавав п’ятдесятку, але наступну п’ятдесятку відмовився: тільки 20 єврів, і хоч ти вбийся. Розумію, що це a kind of алгоритм, який гарантує, що в автомата завжди буде решта, але бісить (а тих, хто в Німеччині вперше, збиває з пантелику, ага).
Знакування
Німці вважають, що найкраще читається білий текст на синьому фоні, і тому всі табло саме такі. А ще годинники тільки з циферблатом, ну я вже на це скаржився:
Деякі табло механічні, але кольорова гама та сама:
На потягах, як це заведено, пише, куди він їде. Якщо потяг нікуди не їде, то на ньому так і написано: «я нікуди не їду»:
Усередині вагонів є табло, але дуже часто там пише тільки кінцеву станцію, і не показує, яка буде наступна. Тупо. Всі зупинки оголошують голосом. Дикція буває різна: іноді чітка і зрозуміла для інземця, іноді нерозбірливо все.
Потяги і вокзал у Дрездені
Вокзал у Дрездені, по-перше, тупиковий, по-друге, колії вкриті дахом, як у Львові та Вроцлаві (але не в Кракові):
Як ви могли помітити, більшість потягів — червоного дойчебанівського кольору, електрички та дизелі, одно- та двоповерхові:
Двоповерхові вагоні тягне локомотив старого покоління, а в одноповерхових локомотива як такого немає:
Конкуренти у Дойчебана, однак, є, але лише на міжнародних та регіональних маршрутах. Ось, наприклад, дрезденська приміська електричка (S-Bahn):
Усяке
Кажуть, що квиток можна купити у кондуктора-контролера за невелику оплату, але я не пробував. Але контролери точно викликають мєнтів, якщо хтось не має квитка (чи не хоче його купувати?) Що роблять мєнти, я не знаю, але нікуди наче не забирають, просто штрафують.
І про пунктуальність. Більшість потягів їздить пунктуально (якщо не враховувати страйки чи інші форс-мажори), але не всі. Дойчебан збирає якусь статистику, певно, бо і автомат, і сайт bahn.de попереджує, якщо є ймовірність, що потяг запізниться, і ти не встигнеш на пересадку. І ще й дає ймовірну оцінку, на скільки. Ті ж потяги, які ніколи не запізнюються, позначаються як пунктуальні.
Зец іт про німецьку залізницю, пані і панове.
