Ватикан

Найбільшим здивуванням виявилось те, що Ватикан — режимна країна, потрапити в яку отак просто з вулиці неможливо. З усіх боків він оточений величезним кам’яним парканом, а на вході стоять охоронці Швейцарської гвардії, які перевіряють перепустки та посилають туристів:



Помаранчевий паркан — кордон Ватикану. А справа Рим.

Для відвідування всіх охочих відкриті лише площа Святого Петра, Базиліка та Ватиканський музей:


Теоретично, можна також потрапити у Ватиканський садок, але для цього треба заздалегідь зареєструватися, і це відвідування лише в супроводі гіда. Ми це завтикали зробити, а тому справжнього Ватикану так і не побачили. Утім, те, що можна побачити, теж вражає.

Площа Св. Петра
Ця частина Ватикану є єдиною, що не відгороджена від Риму парканом, і заразом є найбільшим майданом країни:






Більшу частину майдану займають порожні крісла, які використовуються вірними під час літургій Папи Римського:


Промови Папа виголошує на сцені, яку обладнуються біля базиліки Святого Петра:


Базиліка Св. Петра
Коли ми побачили кілометрову чергу людей, які хотять туди потрапити, ми були відмовілися від цієї ідеї, але потім таки наважилися, і правильно. Черга та зумовлена тим, що там стоять рентґени й металошукачі, як в аеропорті. Однак, перевіряють доволі швидко, тому чергу ми пройшли заледве за 10 хвилин:




Влітку, я так підозрюю, людей удвічі більше, а зараз от деякі рентґени не працювали:


Після проходження контролю можна скористатися двома найважливішими речами — поштою і туалетом. Поштові скриньки у Ватикані жовті (а в Італії — червоні):




Є також автомат, що продає марки:


Поруч знаходиться туалет у католицькому стилі:


Безкоштовний, звісно. Вхід до базиліки теж безкоштовний, але спершу треба пройти ще одну чергу — дрес-контроль. Мужички в чорних костюмах сканують відвідувачів на відповідність одягу і тих, хто дрес-код не проходить, завертають назад. Як пройти дрес-контроль, можна зрозуміти з цієї таблички:


Нарешті, проходимо ще метрів сто, і потрапляємо до базиліки:




А сюди не можна:


Це солдат швейцарської гвардії. Він також охороняє вхід до закритої зони Ватикану зліва від базиліки:


У базиліці в підвалі є крипта, де поховані папи усіх часів. Там написано «silence, please! sacred place», але туристи в більшості випадків поводили себе так, наче знаходяться в дисней-ленді. Охорона там дуже коректна, і тому замість того, щоб голосно сказати: «Заткніться, бляді!» — лише час від часу казала: «Шшшшшшш!» Могили скромні, такі плити маленькі мармурові й ім’я Папи. Я там запам’ятав могилу Йоана Павла І (першого), ну і другого теж, звісно. Біля могили останнього Папи була невеличка черга, охоронці зоохочували підходити ближче і дивитися, а народ якось трохи вагався. Ну, словом, борг виконав — могилу найшанованішого поляка у світі відвідав.

Ватиканський музей
Це друга частина Ватикану, відкрита для відвідування:


До речі, потрапити до Сикстинської капели можна лише з території музею, з Базиліки до неї не пускають. На вході до музею — теж металошукачі з рентґенами, але на цей раз черги не було взагалі (чи це нам так пощастило?). Квиток для дорослих — 15 єврів, для студентів — 8. Даю 50-тку, прошу два дорослих. Тут касир переводить погляд з моєї бородатої непоголеної пики на Аню й питає нас, чи не маємо студентського? Я кажу, що ні, бо ми ж не студенти, але касир вже пробиває один студентський і один дорослий — 23 євра й віддає мою 50-ку, прохаючи дати щось дрібне. Аня дає двадцятку, касир прохає дати 3 євра дрібними. А дрібних нема. Я знову сую 50 єврів, кажучи, що ми ж ніби не студенти, але касир впертий і відмовляється. Нарешті, він по-християнськи махає рукою, бере двадцятку і дає нам квитки. Перебуваючи в стані анабіозного охуївання, зумовленого нестачею кофеїну в організмі, ми вирулюємо в музей.

Там є таке подвір’я прикольне:


Посередині подвір’я — якийсь пекельний витвір сучасного мистецтва:


А ще тут є смітник для батарейок: у всіх туристів є традиція — кинути туди використану батарейку, щоб повернутися:


В музеї... ну, там є що подивитися, багато всякого. Наприклад, скульптури:


У багатьох з них геніталії прикриті листком, причому це зробив не автор скульптури, бо вона зроблена з мармуру, а листок — з якогось матеріалу, схожого на вапно або глину:


Працівники музею регулярно чистять скульптури від пилососом та щіткою:


Ванна:


Тарілка для борщу:


У цьому музеї, до речі, дуже багато всяких зовсім нехристиянських експонатів. Наприклад, sakhmetkare:


Пекельний бох:


А ще там є така зала прикольна, з різними старими мапами на стінах:


Так от, у тій залі найбільше, що вражає — це стеля:




Неймовірна краса:


Сикстинська капела (Capella sistina) з фресками Мікелянджела — прекрасна. Фотографувати там не можна, а тому ми законослухняно й не знимкували. Там такі дві зали, повністю розписані фресками, які можна подивитися у Вікіпедії:


Словом, дуже гарно.

А на виході з музею на стіні висить інструкція, як правильно впасти зі сходів:




Матчастина
Ну, про те, що таке Ватикан, розповідати не треба. Зазначу лише, що назва Ватикан стосується міста і території (повна назва — Місто-Країна Ватикан, Vatican City State, італ. Stato della Città del Vaticano), яка належить до держави Святий Престол (The Holy See, лат. Sancta Sedes), яка заразом керує усіма католицькими церквами в світі. Тобто, з юридичної точки зору виходить ніби як дві держави в одній. Утім, я не правник, і не дуже ці ньюанси зрозумів. Суть в тому, що дипломатичні стосунки з іншими країнами встановлює Святий Престол, а не Ватикан. Офіційна мова, якою ведеться документація у Святому Престолі — латина, тоді як у решті Ватикану це італійська. З історичних причин Ватикан охороняє Швейцарська гвардія, яка дійсно набирається з швейцарців-католиків. Команди у цій гвардії віддаються німецькою мовою, а також іншими рідними мовами гвардійців — французькою, італійською, реторороманською.

До речі, посольства інших держав у Ватикані знаходяться на території Риму. Святий Престол також володіє церквами й базиліками в Італії. До речі про посольства: Ватикан є єдиною країною «першого світу», що підтримує офіційні дипломатичні стосунки з Республікою Китай (also known as Тайвань):


Його посольство знаходиться в Римі (у кількох кроках від Ватикану, втім) і в одному будинку з амбасадою Канади:


Найцікавіше — це те, що ані Італія, ані Канада дипломатичних стосунків з Тайванем не підтримують. Тобто підтримують, але через анус: так звані «культурні центри Тайпея», які є в США та країнах ЄС є насправді замаскованими посольствами, які видають візи. А все тому, що інший Китай — КНР — обіцяє розірвати дипстосунки з кожним, хто офіційно визнає Тайвань. Оскільки в КНР католиків негусто, то Ватикан на це срав.

У Ватикана є своя доменна зона .va та власний діапазон IP:


І свої власні нейм-сервери:


Громадянство Ватикану є тимчасовим і дійсне лише поки людина мешкає й працює там. За італійськими законами, якщо людина втратила паспорт Ватикану й не має іншого громадянства, вона стає громадянином Італії. До речі, потрапити всередину Ватикану-не-для-туристів можна, але лише в супроводі та за попереднім замовленням (яке ми провтикали зробити, от лохи).

Ось тут можна зарезервувати похід у ватиканські сади (це треба направду заздалегідь зробити), а на сайті міста-країни є можливість забронювати безкоштовний квиток на публічну або приватну авдієнцію у Папи. Утім, здається, туди з українців можуть потрапити лише члени кримінальних угруповань, але я не впевнений точно.

1945—2010

8 травня 2010, Краків, вулиця Флоріанська:


Акт капітуляції Третього Рейху був підписаний о 2:41 7 (сьомого) травня у місті Реймс, Франція. З боку Німеччини акт підписали командувач Вермахту генерал-полковник Альбрехт Йодль та президент Рейху адмірал Карль Дьоніц (він був призначений Гітлером своїм наступником та перейняв керівництво країною після його самогубства), збоку західних союзників — американський генерал Волтер Сміт, збоку СРСР — генерал Іван Суслопаров.

Те, що відбулося 8 травня в Берліні (а за московським часом — дев’ятого), це була формальна ратифікація цього документу. Цього разу його підписали більш пафосні «віпи»: з боку Німеччини фельдмаршаль Вільгельм Кайтель, керівник усієї німецької армії, командувач флоту Ганс-Юрґен Стампф та командувач повітряних сил (Люфтваффе) Ганс-Ґеорґ фон Фрідебурґ, з боку СРСР — маршал Жуков, також генерали з Британії, Франції та США.

Тексти обох документів можна подивитися у вікіпедійній статті «German Instrument of Surrender, 1945» (яка чомусь відсутня на кирилиці), які є майже ідентичними, тільки у другому документі додали пункт про те, що акт капітуляції складено англійською, російською та німецькою мовами, але автентичними є лише перші два варіанти. Там також написано, що до 8 травня 23:01 за центральноєвропейським часом (00:01 9 травня за київським) німецька армія повинна припинити всі бойові дії, заритися в окопах і чекати вказівок союзників. Також в акті заборонялося псувати майно (топити кораблі етц). Я так розумію, ці дві доби для припинення бойових дій давалися з технічних причин — час, потрібний на те, щоб команда про це дійшла всіх куточків фронту.

8/9-травневий акт капітуляції був підписаний через годину після завершення цього «дедлайну», а саме о 00:15, по суті, вже 9 травня (хоча в документі стоїть дата 8 травня).

А ось тут можна подивитися скан 7-травневого акту капітуляції.