Найліпший бар у Кракові

Називається «Omerta Pub» і знаходиться на Кажімєжі, на вулиці Купа, 3. Ну, тобто, бар як бар, але вирізняється тим, що тут можна скуштувати понад 100 сортів чудових регіональних польських пив з маленьких броварень. І тут немає «попси» на кшалт Żywiec, Tyskie, Lech чи іншого гавна, яке продається в усіх інших барах Речі Посполитої. І що найважливіше, тут є багато темного пива, при чому гарного, не портерів. Czarne miodowe або Nakielskie ciemne може позмагатися навіть з чеськими пивами за смаком.

Іще я зустрічав польське темне пиво у пабі «Imbir», що на Святого Томаша, при чому краківського розливу o_О — Smocza jama чи якось так воно називалося, але не знаю, чи то пиво все ще існує, давно це було.

А так, загалом, поляки п’ють тільки світле, що не може не засмучувати.

Про посмішку в постсовкових теренах

Пишучи про хамство, яким просякнута уся територія колишньої 0.1(6) земної суші, від Мостисьок до Мурманська, не можна не згадати фундаментальну різницю в ставленні до посмішки в країнах совку і на Заході. Про це є дуже гарна стаття Івана Стерніна «Улыбка в русском коммуникативном поведении», яка є на 100% справедливою і для українців. Дозволю собі зацитувати вибрані фрагменти:
«Почему русские мало улыбаются? Этот вопрос мы часто слышим от наших иностранных коллег, и это вопрос абсолютно справедливый. Русские действительно значительно меньше улыбаются, чем большинство народов Запада и Востока. Дело в том, что для русского коммуникативного поведения характерна бытовая неулыбчивость, которая выступает как одна из наиболее ярких и национально-специфических черт русского общения...

В американском, английском, немецком, финском коммуникативном поведении улыбка – прежде всего сигнал вежливости, поэтому она обязательна при приветствии и в ходе вежливого разговора. Русские писатели не раз обращали внимание на отличие русской и американской улыбки, характеризуя американскую улыбку как странную для русского человека и искусственную. Сатирик М.Задорнов называл американскую улыбку хронической, а М.Жванецкий писал, что американцы улыбаются, как будто включены в сеть. М.Горький писал, что у американцев на лице прежде всего видишь зубы.

На Западе улыбка при приветствии означает прежде всего вежливость приветствия. Чем больше человек улыбается при приветствии, чем более он приветлив в этот момент, тем больше вежливости к собеседнику он демонстрирует таким своим поведением.

Взаимные улыбки в процессе диалога с собеседником также сигнализируют о вежливости к собеседнику, о том, что участники вежливо слушают друг друга.

Улыбка в сфере сервиса на Западе (и на Востоке) также прежде всего выполняет функцию демонстрации вежливости. Ср. китайскую поговорку: Кто не может улыбаться, тот не сможет открыть лавку. В Японии девушки у входа на эскалатор в больших универмагах улыбаются и кланяются каждому покупателю, ступающему на эскалатор – 2500 улыбок и поклонов в день...

Постоянная вежливая улыбка называется у русских ‘дежурной улыбкой’ и считается плохим признаком человека, проявлением его неискренности, скрытности, нежелания обнаружить истинные чувства. “Уберите свою дежурную улыбку!” – говорили в Воронеже русской преподавательнице английского языка, которая все время по-американски ‘держала улыбку’...

Не принято, чтобы дети улыбались на занятиях. Русские взрослые учат детей: не ухмыляйся, будь серьезен в школе, во время приготовления уроков, когда с тобой разговаривают взрослые. Одно из самых распространенных замечаний учителя в российской школе: что улыбаешься, пиши...

Так, одна продавщица попала в психбольницу: “что-то мне директор улыбается, наверняка у меня недостача”; преподавательница вуза в свое время написала на ректора института жалобу в партком – “он надо мной издевается – всегда улыбается, когда мы с ним встречаемся”.

В русском языке есть уникальная поговорка, отсутствующая в других языках: “Смех без причины – признак дурачины”. Логику этой поговорки не могут понять люди с западным мышлением. Один немецкий преподаватель, которому объяснили смысл этой поговорки, (“Если человек без причины смеется, у него не все в порядке с головой”) никак не мог понять и все спрашивал: “А почему это из этого следует?”)...»

Взагалі, я рекомендую дочитати ту статтю до кінця, хоча, напевно, ви розумієте, про що мова: радянська людина не повинна посміхатися. Не посміхатися — це те, чого я намагаюся навчитися усе своє життя, хоч і не дуже в мене то виходить. Я сприймаю посмішку саме так, як її сприймають на Заході — як знак ввічливості, як знак симпатії, як... ну, словом, я посміхаюсь завжди, якщо людина, з якою спілкуюся, мені симпатична, незалежно від того, це давній друг чи випадковий перехожий, чи касирка в супермаркеті. Я посміхаюся навіть, якщо настрій в душі поганий, і завжди відповідаю посмішкою на посмішку. Це у мене з самого дитинства, і що цікаво, жоден з моїх родичів не посміхається так багато, як я, тож я не маю зеленого поняття, від кого міг цього навчитися.

Не знаю, як в Росії, а в Україні посмішка має також гендерну залежність: за моїми спостереженнями, дівчата частіше й активніше використовують посмішку, ніж хлопці. Зазвичай, якщо я посміхаюся, то дівчина посміхнеться у відповідь, а хлопець — ні. Посмішка сприймається нашими людьми по-різному: одні розцінюють її як ознаку прихильного ставлення, інші чомусь вбачають в мені гомосексуаліста, треті реагують агресивно, вважаючи, що я над ними сміюся (спитати б, за яким хуєм?). Агресивно реагують на посмішку прикордонники, військові та мєнти, вважаючи, що під час «серйозних» справ посміхатися не можна. Найлегше спілкуватися з такими ж «посміхаторами», як я: їх у нас доволі небагато, але вони існують, і навіть в державних структурах їх можна зустріти.

Разом з тим, «суворі» радянські люди, які не вміють посміхатися, скаржаться на тяжкі умови праці в тих закладах, які змушують їх посміхатися клієнтам. Їхня посмішка штучна і огидна, бо радянській людині, щоб перетворитися на людину нормальну, треба зробити над собою нелюдське зусилля.

Ставлення до посмішки — це, в принципі, відображення нашого менталітету і, на мою думку, є фундаментальною причиною всіх тих негативних явищ, які можна окреслити загальним словом «совок».