Про ірраціональність мислення (fixed)

У попередньому пості сталася помилка: я заглючив з умовою задачі. Отже, репост. Прошу у всіх вибачення.[Poll #1481148][Poll #1481148]

Le Moudaque

Про те, який пиздатий, всі знають :) А в цьому пості я буду писати про те, який я мудак. А точніше — перерахую всі свої погані риси. З частиною з них я намагаюся боротися, при чому успішно, на частину поклав болт. Отож, список... ну просто так, щоб був. Ті, хто мене знають, можуть його доповнити: напишіть, які мудацькі риси ви в мені помітили, і що б я мав зробити, щоб їх усунути. Ті, хто мене не знають, можуть прокоментувати той список що є: вислухаю всі поради щодо зменшення мого індексу мудацтва. Отож, поїхали.

1. Жадібність. З цією рисою борюся з дитинства, і майже її переміг. Проявляється у різних формах т.зв. «жаби», починаючи з того, що в дитинстві я часто купував і хавав шоколадки на ничку, бо не хотів ні з ким ділитися, закінчуючи нелюбов’ю позичати гроші та ділитися будь-чим. Зараз жаба виникає дуже і дуже рідко, зазвичай, коли просять позичити гроші: позичаю майже завжди. Зараз не тільки я ділюся шоколадками, а й навпаки шукаю компанію до спільного споживання чогось, що в мене є, бо самому сумно. Зараз не тільки не шкода того, що викинув щойно в пабі п’ять дих, сплативши за друга (подругу), а й навпаки, отримую задоволення. Це суттєвий прогрес, принаймні всередині мене: зовні може і не видно було ту жабу. Тим не менш, є ще до чого прагнути: жаба все ще давить, коли, наприклад, треба купити комусь подарунок, а він коштує півстипендії. Коротше, в ідеалі треба досягти повної симетрії, коли друзів сприймаєш так само, як себе, і готовий витратити на них стільки грошей, скільки на себе. Таке поки що в мене є лише до близьких друзів та коханих.

2. Лінощі. Не борюся, очікує, що це зробить зовнішній фактор-мотиватор. Так і відбувається: коли конче треба щось зробити, роблю. Коли не конче, то можу забути і не зробити. Ті, хто мене знають, про цю особливість в курсі. Хто не знає мене, не забувайте періодично їбати мені мізки, щоб я не забув для вас зробити те, про що ви мене попрохали. Коротше, тут все запущено. Єдиний фактор, який реально мене сильно мотивує, це закоханість. Для людини, в яку закоханий, реально готовий зробити все, і в короткий термін. Висновок: 1. треба частіше закохуватися, 2. треба навчитися закохуватися в кілька людей одночасно, в т.ч. у хлопців (тут вперше пошкодував, що я не ґей).

3. Страх насилля. З цим не знаю, що робити і як робити. Реально боюся всяких гопників, злочинців і т.п., хоча, за великим рахунком, ніколи не виникало реальної загрози моєму життю. Часто уявляю, що б я зробив у ситуації, коли б ішов з кимось темним провулком, і на нас напали б злочинці з ножами чи чимось таким. Що б я вчинив? Запевно, я б не втік і не лишив би нікого напризволяще: мене зазвичай паралізує страхом + у мене в голові забитий стереотип, що тікати неправильно. Навіть коли я сам, і втеча — правильний вчинок. Але чи міг би я захистити, наприклад, дівчину? І як? Боюсь думати про такі ситуації. На щастя, у гопів в «панятіях» прописано, що нападати на хлопця з дівчиною не можна. Реально, в багатьох випадках той факт, що я іду з дівчиною, рятує (зрештою, обох) перед насиллям. Взагалі, коли до мене підходить гоп і прохає цигарку, страх паралізує вже тоді. Це тупо.

4. Страх незнайомих людей. Цікаво, є такі люди, з якими я можу торохтіти без перерви. Це означає, що вони психологічно для мене добрі, і я можу з такими людьми відкритися. А є люди, з якими мовчу, і тільки слухаю їх. Відповідно, частина людей знає мене як балакуна та комунікабельну людину, а частина — як замкненого в собі інтроверта. Від чого це залежить, хз, але точно не від кількості випитого алкоголю: цей наркотик лише трохи розблоковує спілкування. А ще є люди, яких я боюся, і в їх компанії почуваюся не в своїй тарілці. Боявся я раніше незнайомих людей та знайомства з незнайомими людьми. От зараз уже значно краще: не боюся, став більше знайомитися, більше спілкуватися з незнайомими людьми, коротше, страх майже зник. Майже, бо не до кінця. Іще я ніколи не знайомлюся перший, що хріново. Ніколи в потязі теж не заговорю перший. Словом, є ще купа проблем з комунікабельністю, над якими тре працювати і працювати. Дуже допомагає інтернет: тут я не відчуваю дискомфорту в спілкуванні, а вже з людьми, з якими довго спілкувався в інтернеті, легко знайомлюся і спілкуюся в реалі.

5. Страх надати допомогу. Це найбільше гавно, яке в мені є. Якщо мене попрохають про допомогу, то не відмовлю. Однак, сам боюся проявляти ініціативу. Тобто, якщо бабуся попрохає занести сумку в трамвай, то зроблю це. А якщо не попрохає, але буде на моїх очах сама мучитися, то не проявлю ініціативи. Щось мене блокує, навіть не знаю, що. Якщо буде закривавлений хтось лежати на асфальті, або когось будуть бити ногами, я зроблю вигляд, що нічого не сталося. Ну, тобто, зараз-то я наберу мєнтів і швидку, але якщо нема такої можливості, можу пройти повз. Це ганьба, канєшна, яку страхом не можна виправдати. Виправданням мені є тільки те, що вже досить давно в такі ситуації не потрапляв. Якщо потраплю, буду пробувати долати страх.

6. Не дотримуюсь слова іноді. На щастя, лише в дрібницях.

7. Не вмію сказати «ні» в ситуації, коли треба. Результат призводить до п.6. Особливо коли прохають зробити щось, що я а пріорі не зможу зробити.

8. Нерішучість. Проявляється в усьому — і в спілкуванні з протилежною статю, і в невмінні «порєшать вапроси» в держустановах, і в страху задати якесь питання якійсь людині тощо. Все, що випадає за межі строгого алгоритму — фейл. Позитив з цього: я не даю хабарів. Не вмію, не знаю як, та й не хочу. І в Європі мені комфортно. А в Україні часто, як дитина, прохаю «рєшать вапроси» батьків. На щастя, це не так часто трапляється. Цікаво, що одночасно багато хто звертається до мене за консультацією, як, наприклад, вирішити справи в посольстві чи в іншій установі, або як доїхати зі Льова до Амстердама: бо там все за алгоритмом, і застосування рішучості не потрібне. Як боротися — переборюю, але хочеться якось глобально подолати, як жадібність, і не знаю, як.

9. Роздратованість. Є така риса, набута від батьків, що я часами міг визвірятися на близьких мені людей, підвищувати голос. Ніби поборов її, боюсь тільки, щоб риса не з’явилася знову в майбутньому, щоб не визвірявся я ніколи на дітей, наприклад. Конфлікти тепер намагаюсь не розпалювати, гасити відразу. Навіть коли на мене визвіряються. Але все одно є над чим працювати: в ідеалі я маю реагувати на спалах ненависті щодо мене любов’ю, поки що один раз так вийшло з однією панянкою, досвід позитивний.

Є, звісно, й інші вади, про які я забув, але оці 9 — основні, які хочеться ліквідувати.