![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Отож, з висоти 2209 м Вінернойштадтської хати треба спуститися назад до Німеччини, до озера Айбзе, 973 м. Це більше висотометрів, ніж учора, але спуск має бути легшим.
+
Озеро Айбзе з навколишньою панорамою
Вдалині пасуться оленеподібні тварини: фоткаю, щоб пояснити собі, нашо я тягав 300 мм об’єктив. Але тут фокусної відстані й замало виходить:

Уже при перегляді вдома «олені» виявилися альпійськими козицями, на честь яких в Баварії назвали міцне пиво (Bockbier).
Шлях проходить спочатко навколо Тірольської канатної дороги. Її опори захищають від лавин:

Місцями він легкий, а місцями і ні.

Ключова розв’язка: прямо — у Австрію, праворуч — в Німеччину. Нас цікавить дорога 821:

Тут був найважчий спуск (не такий, як учора, утім). Дивлячись на те, як я мало не чотирьох лапах сповзаю, одна пані вирішила мене підбадьорити:
— Вибачте, але дорога до Айбзе буде ще крутішою!
Утім, її прогноз не виправдався: все-таки для руху догори і донизу різні фактори впливають на складність маршруту. Нічого важчого від цієї ділянки далі не траплялося, хоч подальший маршрут не можна назвати курортним.
Наближаємось до межі дерева, це тішить дуже:

Тут ростуть якісь незрозумілі, але колючі рослинки:

Наближаємось до лісової межі, що викликає у мене сподівання, що далі почнеться нормальний ґрунт, а не камінчики, що роз’їжджаються під ногами. Марно.

Отакий краєвид:

Альпійський ліс — це поки шо малі ялинки, чомусь у них найбільша здатність виживати:

Нарешті починається справжній ліс. Але ахтунґ: Цуґшпіцейська залізниця розчищує колію від снігу за допомогою детонації та утворення штучних лавин, що падають рівню сюди. Дізнайтеся, чи пиздець вам, зателефонувавши за номером:

І ось ми в Німеччині, ура!

На цьому іржавому стовпчику колись була табличка, що це Федеральна Республіка Німеччина, але її спиздили. З іншого боку залишився інший стовпчик, що пише «увага, державний кордон!»

Навіть якщо ЄУ і Шенґен розваляться, тут ніхто не буде ніколи перевіряти документів чи вимагати ганебного дозволу у прикордонну зону, як у Мармаросах, ніби Унія і досі є потенційним ворогом України.
Залишилось від кордону півтори години легкою трасою. Саме тут я знімаю обладнання для віа феррати і каску: це все більше не знадобиться.
Ось з цієї гори я спустився, un-fucking-believable:

22 година: звісно, ніяких автобусів до Ґарміша вже не їздить, а єдиного федерального номеру таксі я, звісно, не знаю. Ну, тепер знаю: 22 456. Утім, добре, шо я його не знав: замість того, щоб микатися вокзалами, я завалився спати у Айбзейський готель. Це було правильне рішення, особливо з огляду на те, що в останні години дощ лив без перерви і вже по прибутті я виявив, що складаюся з води не на 70%, як усі нормальні люди, а на 95%.
І тут я виявив, що не вмію робити таку просту річ, як замотуватися в рушник, використовуючи його, як одяг, щоб вийти на балкон і посушити одяг, бо балкон цей, як на зло, виходить на балкони інших людей, а я не ексгібіціоніст вам тут...

Озеро Айбзе з навколишньою панорамою
Вдалині пасуться оленеподібні тварини: фоткаю, щоб пояснити собі, нашо я тягав 300 мм об’єктив. Але тут фокусної відстані й замало виходить:

Уже при перегляді вдома «олені» виявилися альпійськими козицями, на честь яких в Баварії назвали міцне пиво (Bockbier).
Шлях проходить спочатко навколо Тірольської канатної дороги. Її опори захищають від лавин:

Місцями він легкий, а місцями і ні.

Ключова розв’язка: прямо — у Австрію, праворуч — в Німеччину. Нас цікавить дорога 821:

Тут був найважчий спуск (не такий, як учора, утім). Дивлячись на те, як я мало не чотирьох лапах сповзаю, одна пані вирішила мене підбадьорити:
— Вибачте, але дорога до Айбзе буде ще крутішою!
Утім, її прогноз не виправдався: все-таки для руху догори і донизу різні фактори впливають на складність маршруту. Нічого важчого від цієї ділянки далі не траплялося, хоч подальший маршрут не можна назвати курортним.
Наближаємось до межі дерева, це тішить дуже:

Тут ростуть якісь незрозумілі, але колючі рослинки:

Наближаємось до лісової межі, що викликає у мене сподівання, що далі почнеться нормальний ґрунт, а не камінчики, що роз’їжджаються під ногами. Марно.

Отакий краєвид:

Альпійський ліс — це поки шо малі ялинки, чомусь у них найбільша здатність виживати:

Нарешті починається справжній ліс. Але ахтунґ: Цуґшпіцейська залізниця розчищує колію від снігу за допомогою детонації та утворення штучних лавин, що падають рівню сюди. Дізнайтеся, чи пиздець вам, зателефонувавши за номером:

І ось ми в Німеччині, ура!

На цьому іржавому стовпчику колись була табличка, що це Федеральна Республіка Німеччина, але її спиздили. З іншого боку залишився інший стовпчик, що пише «увага, державний кордон!»

Навіть якщо ЄУ і Шенґен розваляться, тут ніхто не буде ніколи перевіряти документів чи вимагати ганебного дозволу у прикордонну зону, як у Мармаросах, ніби Унія і досі є потенційним ворогом України.
Залишилось від кордону півтори години легкою трасою. Саме тут я знімаю обладнання для віа феррати і каску: це все більше не знадобиться.

Ось з цієї гори я спустився, un-fucking-believable:

22 година: звісно, ніяких автобусів до Ґарміша вже не їздить, а єдиного федерального номеру таксі я, звісно, не знаю. Ну, тепер знаю: 22 456. Утім, добре, шо я його не знав: замість того, щоб микатися вокзалами, я завалився спати у Айбзейський готель. Це було правильне рішення, особливо з огляду на те, що в останні години дощ лив без перерви і вже по прибутті я виявив, що складаюся з води не на 70%, як усі нормальні люди, а на 95%.
І тут я виявив, що не вмію робити таку просту річ, як замотуватися в рушник, використовуючи його, як одяг, щоб вийти на балкон і посушити одяг, бо балкон цей, як на зло, виходить на балкони інших людей, а я не ексгібіціоніст вам тут...
no subject
Date: 2016-08-10 08:15 pm (UTC)Ого, ти навіть в каскі йшов?
no subject
Date: 2016-08-10 08:51 pm (UTC)>Ого, ти навіть в каскі йшов?
Найбільша небезпека це від людей, що ідуть нагорі: від них камінчики можуть падати. Тому каска — це the must. Та й просто від вітру я чув неодноразово камнепади — там вже все на соплях тримається.