Кімзе VI: Кімзейська залізниця (Chiemsee-Bahn)

Найбільше здивування у Пріні було те, шо замість туристичних вказівників — спам. Нє, я розумію, шо це цінно знати, де нотаріус, де банк, де, йоб твою мать, пластична хірургія. У нас в Байройті я, наприклад, не знаю, де:


Але чому в місті, яке в назві має озеро Кімзе, немає вказівника до цього озера? Одна з причин цього — це, шо туристи до нього не ходять пішки (хоча це недалеко відносно). Їх привозять на ось такому паровозику, шо курсує між вокзалом і стоянкою корабликів:


Кінцева станція Прін Шток:




Пишуть, шо під час головного сезону (also, влітку) тут їздить справжній паротяг. Це єдина відома мені регулярна (не музейна) лінія на паровій тязі в Німеччині. Буде причиною з’їздити сюди ше раз, бо в грудні тяга дизельна була.




Тут є навіть вагон 1 класу, не заглядав туди. Друга класа виглядає так:


Кімзейська залізниця збудована 1887 року, довжина лінії — 1,91 км, ширина колії 1000 мм, середня швидкість 14,325 км/год. Якщо ви не знаєте, шо це вузькоколійна залізниця, то ви подумаєте, шо це трамвайні колії:


Але, на відміну від трамваїв, вона не йде вздовж вулиці, а швидко перетинає її та ховається за кущами:


У 70-х та 80-х роках залізницю хотіли закрити через нерентабельність та шум, на який скаржилися власники готелів та пансіонів, адже більшість все одно приїздила до Пріна на автомобілі. Однак, цьому перешкодило занесення Кімзейської залізниці до охорони пам’яток. Баварська штатова установа з піклування про пам’ятки (Bayerisches Landesamt für Denkmalpflege) передало право перевезення компанії Chiemsee-Schifffahrt Ludwig Feßler KG, шо обслуговує також усі кімзейські кораблики. Це вирішило проблему фінансування залізниці, хоча з вартістю квитка 3,70 євра вона мусить бути сама по собі прибутковою.

Я писав, шо Італія — це Україна через 30-50 років?

Це твердження, звісно, треба брати в лапки: все-таки, незважаючи на дуже багато спільного, це абсолютно різні країни. Але не можу не поділитися вкотре ще одним підтвердженням цьому.

13 травня 1981 року Папу Римського Йогана Павла ІІ розстрілють з пістолета у Ватикані. Перші два (!) автомобілі швидкої, що мають відвезти його до лікарні, ламаються. Нарешті, третій автомобіль привозить в реанімацію. Бюрократи виписують талончик і радять приїхати через місяць неспішно направляють його на восьмий (!) поверх. В цей момент кардинали, шо його супроводжують, нагадють лікарям про їхню матір, і це була не Богоматір, як ви розумієте. Жестикуляцією і матами вони вимагають почати людину рятувати, бо вона помирає взагалі-то.

Потрібно переливання крові, а її немає. Ну прям як в Україні через 30 років, нє? Але оскільки це був Папа Римський, а не хуй з Джомолунґми, лікарі здали свою власну кров. Відкачали, а Папа потім прожив ще багато років. Підозрюю, не обійшлося без допомоги шефа свого.