Інфраструктура, яка зустрічає відвідувача Альп — це стежки та їх ознакування, що дають можливість відвідати будь-яку бажану гору. На деяких маршрутах трапляються такі місця для тих, кому хочеться чогось більш екстремального:


Ці металеві троси називаються Klettersteig, вони допомагають підніматися на особливо складних ділянках гір. У таких місцях зазвичай серйозний ризик зірватися, тому у більшості випадків очікується, що ви будете прив’язувати до цих тросів страховку. На цих фотках, шо ви бачите, висота невелика, тому в принципі можна і без страховки, якщо є досвід.

На більш складних маршрутах, однак, без страхування не можна в жодному разі:

З Вікі
Страхування само по собі від травм не рятує, бо ви пролетите як мінімум кілька метрів до найближчого якоря, на якому тримається трос,, страхування рятує від зриву в провалля і смерті. Однак, у 2012 році один 17-річний юнак з Німеччини загинув у Австрії, бо його страхування не спрацювало.
Виявилось, шо там був якийсь еластчний тип кріплення, який він неправильно закріпив. Виробника не визнали винним у трагедії (а визнали інструктора цього юнака, шо не прослідкував за всім), але він і всі інші виробники страховок (а це фірми з Австрії, Італії, Швейцарії) негайно відкликали цей тип кріплення. На Канцельванді є невелика ділянка з цими тросами, де з 2013 року висить табличка, де написані виробники, чиї страховки були відкликані:


Як ви бачите, англійською та більшістю інших європейських мов включно з українською ці троси називаються Via ferrata. Так, першими такі троси зробили італійці для переміщення своїх солдатів у Першій світовій війні в Доломітових Альпах і в результаті віджали у австрійців Південний Тіроль, так шо стратегія була виправданою.
Via ferrata означає «дорога залізна». Залізниця, якщо що, називається Ferrovia (залізна дорога). У італійців «залізна дорога» та «дорога залізна» означають різні речі, як бачите :)
Найбільше віа феррат є у Австрії — 550, це європейська (і, можливо, світова) столиця цього виду дозвілля (чи треба казати «спорту»? Не знаю). На другому місці країна-винахідник, Італія, де їх близько 400. А от у Швейцарії, попри те, шо це повністю альпійська країна, їх дуже мало, близько 150. 200 у Франції, 180 — у Німеччині. У решті Європи таких стежок, як правило, менше 10.
Наскільки це безпечно?
Це небезпечно. Відповідальність за свою безпеку в Альпах несе кожен особисто. Саме це є причною малої поширеності віа феррат у Північній Америці: у США родичі людини, яка зірвалась з тросу з причини його слабкого кріплення, можуть засудити того, хто цей трос повісив, на мільйони доларів. Тому охочих так ризикувати не знаходиться.
У Європі відповідальність утримувача тросів (а це альпійське товариство відповідної країни — некомерційної організації, шо значно мірою складається з волонтерів) обмежена, хоча зовсім не нульова. Скажімо так, утримувач тросів мусить їх періодично перевіряти, але не визначено, як часто: якщо трапиться аварія (не знаю таких випадків), суд у кожному випадку визначить індивідуально, чи частота перевірок була достатньою, чи ні. Загалом, чим легший терен, тим перевірки мають бути частішими, а чим важчий — тим рідшими, бо, по-перше, у важких місцях менше людей буває, там троси повільніше зношуються, а, по-друге, це фізично доволі складно робити.
Тому, це все працює на засадах саморегулювання: члени альпійського товариства — це альпіністи, які самі люблять гори і скелелазання, а також зацікавлені пропаганді цього спорту як безпечного і корисного дозвілля, тому мають безпосередній інтерес у тому, шоб усі троси були безпечними.
Утім, якщо вас цей текст не переконав, то краще не лізти туди, бо це, так само як і альпійські траси з важкістю «середні» та вище, уже не гарантована розвага для туристів, це спорт, шо несе з собою певні ризики в тому числі для життя.
Більшість, однак, дзвінків у службу рятунку не пов’язані із загрозами для життя, а з психічним та фізичним виснаженням. Іншими словами, в певний момент людина просто не може нікуди іти далі.
Це означає, шо ні в якому випадку не треба іти на складний маршрут, якщо нема регулярного досвіду найпростіших. Піднімати рівень складності треба поступово і обережно.
Про політику
Те, шо віа феррати з’явилися у найбільш демократичному регіоні Європи — альпійському регіоні — випадковим не є. Незважаючи на те, шо багато з них є доволі складними для новачка, це в першу чергу — інфраструктура, яка робить скелелазання доступним для всіх охочих, із мінімумом навичок. Робити шось, доступне вузькому колу людей, доступним для всіх — фундаментальний принцип демократії, що проявляється і в таких речах, як альпінізм.
У країнах з авторитарним мисленням ці троси в принципі не могли б з’явитися, бо там альпіністи — це закрита секта, шо нікого чужого не пускає всередину.
То само стосується, звісно, й іншої інфраструктури — стежок, хат для ночівлі тощо.


Ці металеві троси називаються Klettersteig, вони допомагають підніматися на особливо складних ділянках гір. У таких місцях зазвичай серйозний ризик зірватися, тому у більшості випадків очікується, що ви будете прив’язувати до цих тросів страховку. На цих фотках, шо ви бачите, висота невелика, тому в принципі можна і без страховки, якщо є досвід.

На більш складних маршрутах, однак, без страхування не можна в жодному разі:

З Вікі
Страхування само по собі від травм не рятує, бо ви пролетите як мінімум кілька метрів до найближчого якоря, на якому тримається трос,, страхування рятує від зриву в провалля і смерті. Однак, у 2012 році один 17-річний юнак з Німеччини загинув у Австрії, бо його страхування не спрацювало.
Виявилось, шо там був якийсь еластчний тип кріплення, який він неправильно закріпив. Виробника не визнали винним у трагедії (а визнали інструктора цього юнака, шо не прослідкував за всім), але він і всі інші виробники страховок (а це фірми з Австрії, Італії, Швейцарії) негайно відкликали цей тип кріплення. На Канцельванді є невелика ділянка з цими тросами, де з 2013 року висить табличка, де написані виробники, чиї страховки були відкликані:


Як ви бачите, англійською та більшістю інших європейських мов включно з українською ці троси називаються Via ferrata. Так, першими такі троси зробили італійці для переміщення своїх солдатів у Першій світовій війні в Доломітових Альпах і в результаті віджали у австрійців Південний Тіроль, так шо стратегія була виправданою.
Via ferrata означає «дорога залізна». Залізниця, якщо що, називається Ferrovia (залізна дорога). У італійців «залізна дорога» та «дорога залізна» означають різні речі, як бачите :)
Найбільше віа феррат є у Австрії — 550, це європейська (і, можливо, світова) столиця цього виду дозвілля (чи треба казати «спорту»? Не знаю). На другому місці країна-винахідник, Італія, де їх близько 400. А от у Швейцарії, попри те, шо це повністю альпійська країна, їх дуже мало, близько 150. 200 у Франції, 180 — у Німеччині. У решті Європи таких стежок, як правило, менше 10.
Наскільки це безпечно?
Це небезпечно. Відповідальність за свою безпеку в Альпах несе кожен особисто. Саме це є причною малої поширеності віа феррат у Північній Америці: у США родичі людини, яка зірвалась з тросу з причини його слабкого кріплення, можуть засудити того, хто цей трос повісив, на мільйони доларів. Тому охочих так ризикувати не знаходиться.
У Європі відповідальність утримувача тросів (а це альпійське товариство відповідної країни — некомерційної організації, шо значно мірою складається з волонтерів) обмежена, хоча зовсім не нульова. Скажімо так, утримувач тросів мусить їх періодично перевіряти, але не визначено, як часто: якщо трапиться аварія (не знаю таких випадків), суд у кожному випадку визначить індивідуально, чи частота перевірок була достатньою, чи ні. Загалом, чим легший терен, тим перевірки мають бути частішими, а чим важчий — тим рідшими, бо, по-перше, у важких місцях менше людей буває, там троси повільніше зношуються, а, по-друге, це фізично доволі складно робити.
Тому, це все працює на засадах саморегулювання: члени альпійського товариства — це альпіністи, які самі люблять гори і скелелазання, а також зацікавлені пропаганді цього спорту як безпечного і корисного дозвілля, тому мають безпосередній інтерес у тому, шоб усі троси були безпечними.
Утім, якщо вас цей текст не переконав, то краще не лізти туди, бо це, так само як і альпійські траси з важкістю «середні» та вище, уже не гарантована розвага для туристів, це спорт, шо несе з собою певні ризики в тому числі для життя.
Більшість, однак, дзвінків у службу рятунку не пов’язані із загрозами для життя, а з психічним та фізичним виснаженням. Іншими словами, в певний момент людина просто не може нікуди іти далі.
Це означає, шо ні в якому випадку не треба іти на складний маршрут, якщо нема регулярного досвіду найпростіших. Піднімати рівень складності треба поступово і обережно.
Про політику
Те, шо віа феррати з’явилися у найбільш демократичному регіоні Європи — альпійському регіоні — випадковим не є. Незважаючи на те, шо багато з них є доволі складними для новачка, це в першу чергу — інфраструктура, яка робить скелелазання доступним для всіх охочих, із мінімумом навичок. Робити шось, доступне вузькому колу людей, доступним для всіх — фундаментальний принцип демократії, що проявляється і в таких речах, як альпінізм.
У країнах з авторитарним мисленням ці троси в принципі не могли б з’явитися, бо там альпіністи — це закрита секта, шо нікого чужого не пускає всередину.
То само стосується, звісно, й іншої інфраструктури — стежок, хат для ночівлі тощо.