![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Про правову суб’єктність мертвих
Nov. 18th, 2015 10:10 amУ пості про зміну влади в блозі з’явився ображений коментар такого змісту:
«
Перепрошую, але майданоіронія тут ні до чого. Тим більше, асоціації з Небесною сотнею. Це ображає, наприклад, конкретно мої почуття. В суд не подаватиму. Але закликаю зважати...
» Без підпису, IP 195.230.154.х (провайдер Infocom, Київ)
Шановний анонім (IP 195.230.154.х)!
В суд ви не подаватимете, бо
а) не вмієте;
б) ви його навіть не зможете програти, тому шо ваша заява не буде прийнята до розгляду.
Тому ваші заяви приблизно аналогічні «ну, я не буду бити Віталія Кличка, бо мені його шкода». Авжеж, не будете.
Ви не перший і не останній пацієнт, що пробував подавати в суд за примарну образу пам’яті померлих. Не буду кукурікати на тему свободи слова, бо я не вважаю її абсолютною цінністю і допускаю обмеження свободи слова в тому числі для захисту гідності людини. Однак, у померлої людини нема правосуб’єктності: фундаментальні права людини починаються з моменту народження і закінчуються у момент смерті.
Постмортальна правосуб’єктність існує у дуже обмеженому вигляді для таких випадків:
— законодавства, що забороняє наругу над тілом загиблого і наругу над могилою. У Німеччині, наприклад, наруга над могилою є злочином згідно з §168 Störung der Totenruhe (порушення покою смерті). Ця стаття стосується не тільки приватних могил, а й усіх меморіалів загиблим, пам’ятних дошок тощо. Покарання у цьому злочині — штраф або до трьох років тюрми;
— захисту родичів загиблого. Загибла людина не має права на захист, наприклад, від образ. Тим не менш, якщо у цих образах можливо ідентифікувати також родичів, які живуть, це змінює справу, і з міркувань захисту цих родичів померла людина наділяється певною віртуальною правосуб’єктністю.
Докладно про це можна прочитати у статті «Чи можна образити честь померлого?» Там йдеться про англійське право і про те, що в англійському праві (common law) це категорично неможливо. Автор, однак, згадує і римське право, яким послуговується континентальна Європа, зокрема вироки суду з прав людини у Страсбурзі:
«
The European Court of Human Rights (ECtHR) has rejected a complaint by one of Joseph Stalin’s grandsons about an article that appeared in a Russian newspaper in which the dictator was accused of being a ‘bloodthirsty cannibal’.
...
Як бачите, в окремих випадках європейське право дозволяє існування чогось такого як образа померлого, але мають виконуватися наступні вимоги:
— особа померлого має бути чітко ідентифікована. Колективні вирази на кшалт «Небесна Сотня», «Беркут», «регіонали», «Лугандон» не дозволяються. Разом з тим, «чітко ідентифікована» не означає, шо має прозвучати її прізвище та ім’я. Наприклад, фрази «той вірменин, шо на Майдані загинув» цілком достатньо для ідентифікації конкретної людини. Правда, в Небесній Сотні осіб вірменського походження двоє, і тут уже результат залежить від праці адвоката та обвинувачення;
— тільки безпосередній член родини і родич (діти, онуки тощо) має право скаржитися. Підстава цього визначається в кожному випадку окремо, але загалом треба довести, шо ваше життя суттєво погіршилося внаслідок такої публікації, вас стали чмирити як «сина ворога народу» чи шось таке.
Саме це є причиною, чому європейські газети не публікують прізвищ навіть тих злочинців (убивць, терористів), які померли і правосуб’єктність яких зникла: шоб їх родичів ніхто не чмирив (і не дав їм підстави подати до суду). Пам’ятаєте історію з німецьким пілотом, що убив своїх пасажирів, спустивши літак у гори? Так от, німецькі ЗМІ його називали винятково Андреас Л. Це не сильно допомогло, бо ЗМІ інших країн опублікували повне прізвище, а тому деякі однофамільці, що не є йому родичами, стикалися з певними запитаннями й мусили пояснювати, шо вони не мають стосунку до пілота. В такому випадку родичі пілота-убивці можуть навіть за життя, в принципі, боятися.
Разом з тим, сама по собі образа цього пілота (зокрема називання його мудаком), є абсолютно легальною.
У кримінальному кодексі є, однак, шось таке як «Образа пам’яті померлого» (до 2 років тюрми). Шо це таке? Вандалізм могили, як ми вже визначили, це зовсім інша стаття. Як пояснює адвокат Карстен Ґульден, тут знову ж таки йдеться про родичів, шо вшановують пам’ять померлого, а публічно висловлені образи покійного негативно впливають на їх психічний стан. Не думаю, шо існує цьому багато судових прецедентів, тому можна лише спекулювати, які конкретно вчинки будуть каратися за цією статтею. Ймовірно, суд візьме до уваги ті статті кримінального кодексу, які діють на живих людей (зокрема «образа»), але буде брати до уваги саме стан родичів.
Таким чином правових підстав подавати на мене до суду у анонімуса немає (і це я ще мовчу, шо тіки у людини з ватою в голові невинний пост про кенгуру може викликати образу):
— анонімус не є родичем померлих на Майдані;
— жоден з померлих не згадується в пості, отже, нема можливості ідентифікувати особу;
— життя родичів не погіршилося внаслідок публікації мого посту;
— слов’янська язичницька маячня — образа від порівняння з тваринами — в німецькій культурі відсутня, тому фоточки кенгуру не будуть визнані образливими.
Щодо всього іншого, я визнаю себе винним у тому, шо не повісив попередження у своєму блозі: я звик, шо мене читають дорослі люди, що розуміють, шо вони роблять. Кінець кінцем, це ж не порноблог, шоб попередження вішати. Відтепер на головній сторінці це попередження висітиме, воно полягає в тому, що якщо ви легко ображаєтесь з будь-якого приводу, читати мій блог не варто.
Ну і на майбутнє (якщо попередження не допоможе, і у вас все одно бомбане): суд є установою, шо вирішує конфлікти в цивілізованому порядку. На жаль, практики звертання до суду в Україні немає (через відсутність такого), а тому я можу тіки вітати ситуацію, якщо хтось на мене подасть до суду (незалежно від вироку). Немає потреби погрожувати зробити те, чого ви зробити не можете, а якщо можете — просто беріть і подавайте до суду, без реверансів.
«
Перепрошую, але майданоіронія тут ні до чого. Тим більше, асоціації з Небесною сотнею. Це ображає, наприклад, конкретно мої почуття. В суд не подаватиму. Але закликаю зважати...
» Без підпису, IP 195.230.154.х (провайдер Infocom, Київ)
Шановний анонім (IP 195.230.154.х)!
В суд ви не подаватимете, бо
а) не вмієте;
б) ви його навіть не зможете програти, тому шо ваша заява не буде прийнята до розгляду.
Тому ваші заяви приблизно аналогічні «ну, я не буду бити Віталія Кличка, бо мені його шкода». Авжеж, не будете.
Ви не перший і не останній пацієнт, що пробував подавати в суд за примарну образу пам’яті померлих. Не буду кукурікати на тему свободи слова, бо я не вважаю її абсолютною цінністю і допускаю обмеження свободи слова в тому числі для захисту гідності людини. Однак, у померлої людини нема правосуб’єктності: фундаментальні права людини починаються з моменту народження і закінчуються у момент смерті.
Постмортальна правосуб’єктність існує у дуже обмеженому вигляді для таких випадків:
— законодавства, що забороняє наругу над тілом загиблого і наругу над могилою. У Німеччині, наприклад, наруга над могилою є злочином згідно з §168 Störung der Totenruhe (порушення покою смерті). Ця стаття стосується не тільки приватних могил, а й усіх меморіалів загиблим, пам’ятних дошок тощо. Покарання у цьому злочині — штраф або до трьох років тюрми;
— захисту родичів загиблого. Загибла людина не має права на захист, наприклад, від образ. Тим не менш, якщо у цих образах можливо ідентифікувати також родичів, які живуть, це змінює справу, і з міркувань захисту цих родичів померла людина наділяється певною віртуальною правосуб’єктністю.
Докладно про це можна прочитати у статті «Чи можна образити честь померлого?» Там йдеться про англійське право і про те, що в англійському праві (common law) це категорично неможливо. Автор, однак, згадує і римське право, яким послуговується континентальна Європа, зокрема вироки суду з прав людини у Страсбурзі:
«
The European Court of Human Rights (ECtHR) has rejected a complaint by one of Joseph Stalin’s grandsons about an article that appeared in a Russian newspaper in which the dictator was accused of being a ‘bloodthirsty cannibal’.
...
The applicant, Vladlen Putistin, complained about the defamation of his father who was a Dynamo Kiev football player and took part in the so-called ‘Death Match’ in the Second World War between a team of professional Soviet players from Dynamo Kiev and Lokomotiv Kiev and a team from the German Luftwaffe, known as the ‘Flakelf’. The professionals won the match but allegedly suffered terrible repercussions, including the execution of some of the players.
In 2001 a newspaper published an article commenting on a film starring Michael Caine, Sylvester Stallone and Bobby Moore, based on the Death Match. The applicant believed this article discredited his father’s reputation because it suggested some of the Dynamo Kiev football team which included his father, who is dead, had worked with the Gestapo. At first instance, the national court dismissed the applicant’s claim. The applicant therefore appealed to the ECtHR complaining that the article breached his own art 8 rights to a private and family life. The court rejected his claim on the basis that his father was not significantly identified in the article and his father’s name was not legible on the photograph of the match poster which was published with the article.
»Як бачите, в окремих випадках європейське право дозволяє існування чогось такого як образа померлого, але мають виконуватися наступні вимоги:
— особа померлого має бути чітко ідентифікована. Колективні вирази на кшалт «Небесна Сотня», «Беркут», «регіонали», «Лугандон» не дозволяються. Разом з тим, «чітко ідентифікована» не означає, шо має прозвучати її прізвище та ім’я. Наприклад, фрази «той вірменин, шо на Майдані загинув» цілком достатньо для ідентифікації конкретної людини. Правда, в Небесній Сотні осіб вірменського походження двоє, і тут уже результат залежить від праці адвоката та обвинувачення;
— тільки безпосередній член родини і родич (діти, онуки тощо) має право скаржитися. Підстава цього визначається в кожному випадку окремо, але загалом треба довести, шо ваше життя суттєво погіршилося внаслідок такої публікації, вас стали чмирити як «сина ворога народу» чи шось таке.
Саме це є причиною, чому європейські газети не публікують прізвищ навіть тих злочинців (убивць, терористів), які померли і правосуб’єктність яких зникла: шоб їх родичів ніхто не чмирив (і не дав їм підстави подати до суду). Пам’ятаєте історію з німецьким пілотом, що убив своїх пасажирів, спустивши літак у гори? Так от, німецькі ЗМІ його називали винятково Андреас Л. Це не сильно допомогло, бо ЗМІ інших країн опублікували повне прізвище, а тому деякі однофамільці, що не є йому родичами, стикалися з певними запитаннями й мусили пояснювати, шо вони не мають стосунку до пілота. В такому випадку родичі пілота-убивці можуть навіть за життя, в принципі, боятися.
Разом з тим, сама по собі образа цього пілота (зокрема називання його мудаком), є абсолютно легальною.
У кримінальному кодексі є, однак, шось таке як «Образа пам’яті померлого» (до 2 років тюрми). Шо це таке? Вандалізм могили, як ми вже визначили, це зовсім інша стаття. Як пояснює адвокат Карстен Ґульден, тут знову ж таки йдеться про родичів, шо вшановують пам’ять померлого, а публічно висловлені образи покійного негативно впливають на їх психічний стан. Не думаю, шо існує цьому багато судових прецедентів, тому можна лише спекулювати, які конкретно вчинки будуть каратися за цією статтею. Ймовірно, суд візьме до уваги ті статті кримінального кодексу, які діють на живих людей (зокрема «образа»), але буде брати до уваги саме стан родичів.
Таким чином правових підстав подавати на мене до суду у анонімуса немає (і це я ще мовчу, шо тіки у людини з ватою в голові невинний пост про кенгуру може викликати образу):
— анонімус не є родичем померлих на Майдані;
— жоден з померлих не згадується в пості, отже, нема можливості ідентифікувати особу;
— життя родичів не погіршилося внаслідок публікації мого посту;
— слов’янська язичницька маячня — образа від порівняння з тваринами — в німецькій культурі відсутня, тому фоточки кенгуру не будуть визнані образливими.
Щодо всього іншого, я визнаю себе винним у тому, шо не повісив попередження у своєму блозі: я звик, шо мене читають дорослі люди, що розуміють, шо вони роблять. Кінець кінцем, це ж не порноблог, шоб попередження вішати. Відтепер на головній сторінці це попередження висітиме, воно полягає в тому, що якщо ви легко ображаєтесь з будь-якого приводу, читати мій блог не варто.
Ну і на майбутнє (якщо попередження не допоможе, і у вас все одно бомбане): суд є установою, шо вирішує конфлікти в цивілізованому порядку. На жаль, практики звертання до суду в Україні немає (через відсутність такого), а тому я можу тіки вітати ситуацію, якщо хтось на мене подасть до суду (незалежно від вироку). Немає потреби погрожувати зробити те, чого ви зробити не можете, а якщо можете — просто беріть і подавайте до суду, без реверансів.
