Іще одним з наслідків поділу Базеля стало те, шо на його території не лишилося вільної землі, а тому, коли прийшов час будувати летовище, довелося проводити переговори з кантоном Базель-Село. Кінець кінцем базельбітці категорично відмовилися, тому домовлятися довелося з французами, що погодилися виділити землю під Сен-Люї, а будуватися все мало за швейцарські гроші.
Аеропорт почав працювати 8 травня 1946 року, а в 1953 році туди побудували безмитну дорогу з Базеля, рухаючись по якій, людина формально не перетинала б кордону з Францією:
Цією дорогою я і відвідав це летовище:

Під низом ми бачимо автобан A3 (А35 на французькому боці).

Ним теж можна потрапити до летовища, але тут ви повноцінно в’їжджаєте до Франції, перетинаючи будки митного контролю.

Французька будка

Швейцарська будка на з’їзді (заїзді), табличка «Кордон країни»
Ми ж поїдемо звичайною трасою, де ніякого контролю нема. Як потім виявиться, потрапити у Францію з цієї дороги можна тільки пішки на території самого летовища.

Кордон Шредінґера: ти його одночасно і перетинаєш, і ні
Реклама — німецькою мовою:

А знаки всі французькі. Французька поліція, однак, не має доступу до цієї дороги:

Зліва від неї паркан і справа теж паркан, через який видніється автобан з французькою будкою:

Радар помітив мене і похвалив за дотримання ліміту швидкості, показавши 14 км/год. На жаль, не встиг сфоткати, тому на фото чужа швидкість:

Перший німецькомовний знак — ознака, шо ми наближаємось до терміналу:

Термінал. Він ділиться на швейцарський і французький сектори, це вид на швейцарську частину:

Проїзд між ними неможливий. Як я писав, на машині зі швейцарського сектора можна потрапити тільки в Базель, з французької — куди хочеш. Причиною цього є, власне, бажання швейцарців зробити сполучення до аеропорту повністю внутрішнім:

Французька поліція по той бік паркану, а по цей — прикордонна варта (Grenzwache) Швейцарії (автомобіль з жовтими «шашечками»):

Нижній поверх — це прильоти, і там переходу до Франції немає в принципі. Пасажир, що прилетів, може, однак, обрати, в яку країну він хоче вийти. На другому поверсі відліт і основна зала:

Вид на французький сектор. Тут теж паркан:


Як же можна потрапити у Францію? Тільки через цю хвіртку, що знаходиться всередині терміналу, на поверсі відльотів. У дошенґенські часи тут треба було паспортний контроль проходити. Тепер є лише юридична вимога мати з собою документи, якщо ви перетинаєте цю хвіртку:

З французького боку вам також нагадують, шо тут є митний фейсконтроль:

Зала французького сектора:

Вийдемо на вулицю:

З французького сектора ви вже можете потрапити у Сен-Люї або у Базель, перетнувши митницю на автобані (шо нераціонально, але раптом хто знається на збоченнях).
Природно, шо у французькому секторі ходить євро, у швейцарському — швейцарські франки, але це більше стосується кавових автоматів. Магазини і кафе приймають обидві валюти, природно. І ше пара цікавих фактів:
— формально швейцарський і французький сектори — це два різні аеропорти: Базель (BSL) та Мюлуз (MLH). Якщо ви будете шукати квитки, то пошуковики будуть пропонувати вам різні варіанти, залежно, яке місто (чи код) ви вкажете. У летовища, однак, є спільний код EAP, однак, не всі пошуковики знають про нього;
— швейцарська частина летовища — це лише половина термінала та дорога до Базеля, натомість усе, шо відбувається на злітній смузі — компетенція французів: диспетчери руху французькі, все здійснюється за французьким законодавством.
— ви можете спитати, а яким хуєм тут взагалі Фрайбурґ-у-Брайсґау? Просто маркетинг, адже до Фрайбурґа тут всього година їзди. Ті, кому треба у це місто, по прильоті мусять вийти на французький сектор.
А ше порівняйте, як по-дебільному то само зроблено з Батумі, що є внутрішнім летовищем Хопа для Туреччини. Там пасажир формально не має права вийти в Грузії, його примусово везуть до Туреччини, якщо не здійснити танець з бубном і не з’їбатися. Здавалося б, шо завадило зробити по-людськи?
Ну, може, те, шо турки не хотять фінансувати летовище Батумі, у той час, як швейцарці вкладають у нього багато грошей.
Аеропорт почав працювати 8 травня 1946 року, а в 1953 році туди побудували безмитну дорогу з Базеля, рухаючись по якій, людина формально не перетинала б кордону з Францією:
Цією дорогою я і відвідав це летовище:

Під низом ми бачимо автобан A3 (А35 на французькому боці).

Ним теж можна потрапити до летовища, але тут ви повноцінно в’їжджаєте до Франції, перетинаючи будки митного контролю.

Французька будка

Швейцарська будка на з’їзді (заїзді), табличка «Кордон країни»
Ми ж поїдемо звичайною трасою, де ніякого контролю нема. Як потім виявиться, потрапити у Францію з цієї дороги можна тільки пішки на території самого летовища.

Кордон Шредінґера: ти його одночасно і перетинаєш, і ні
Реклама — німецькою мовою:

А знаки всі французькі. Французька поліція, однак, не має доступу до цієї дороги:

Зліва від неї паркан і справа теж паркан, через який видніється автобан з французькою будкою:

Радар помітив мене і похвалив за дотримання ліміту швидкості, показавши 14 км/год. На жаль, не встиг сфоткати, тому на фото чужа швидкість:

Перший німецькомовний знак — ознака, шо ми наближаємось до терміналу:

Термінал. Він ділиться на швейцарський і французький сектори, це вид на швейцарську частину:

Проїзд між ними неможливий. Як я писав, на машині зі швейцарського сектора можна потрапити тільки в Базель, з французької — куди хочеш. Причиною цього є, власне, бажання швейцарців зробити сполучення до аеропорту повністю внутрішнім:

Французька поліція по той бік паркану, а по цей — прикордонна варта (Grenzwache) Швейцарії (автомобіль з жовтими «шашечками»):

Нижній поверх — це прильоти, і там переходу до Франції немає в принципі. Пасажир, що прилетів, може, однак, обрати, в яку країну він хоче вийти. На другому поверсі відліт і основна зала:

Вид на французький сектор. Тут теж паркан:


Як же можна потрапити у Францію? Тільки через цю хвіртку, що знаходиться всередині терміналу, на поверсі відльотів. У дошенґенські часи тут треба було паспортний контроль проходити. Тепер є лише юридична вимога мати з собою документи, якщо ви перетинаєте цю хвіртку:

З французького боку вам також нагадують, шо тут є митний фейсконтроль:

Зала французького сектора:

Вийдемо на вулицю:

З французького сектора ви вже можете потрапити у Сен-Люї або у Базель, перетнувши митницю на автобані (шо нераціонально, але раптом хто знається на збоченнях).
Природно, шо у французькому секторі ходить євро, у швейцарському — швейцарські франки, але це більше стосується кавових автоматів. Магазини і кафе приймають обидві валюти, природно. І ше пара цікавих фактів:
— формально швейцарський і французький сектори — це два різні аеропорти: Базель (BSL) та Мюлуз (MLH). Якщо ви будете шукати квитки, то пошуковики будуть пропонувати вам різні варіанти, залежно, яке місто (чи код) ви вкажете. У летовища, однак, є спільний код EAP, однак, не всі пошуковики знають про нього;
— швейцарська частина летовища — це лише половина термінала та дорога до Базеля, натомість усе, шо відбувається на злітній смузі — компетенція французів: диспетчери руху французькі, все здійснюється за французьким законодавством.
— ви можете спитати, а яким хуєм тут взагалі Фрайбурґ-у-Брайсґау? Просто маркетинг, адже до Фрайбурґа тут всього година їзди. Ті, кому треба у це місто, по прильоті мусять вийти на французький сектор.
А ше порівняйте, як по-дебільному то само зроблено з Батумі, що є внутрішнім летовищем Хопа для Туреччини. Там пасажир формально не має права вийти в Грузії, його примусово везуть до Туреччини, якщо не здійснити танець з бубном і не з’їбатися. Здавалося б, шо завадило зробити по-людськи?