![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Якщо крокодилова шкіра на них справжня, то вас посадять за знищення рідких видів тварин. А якщо несправжня, вас посадять за підробку. Не жарт:
Центральний вокзал у Базелі, французькі колії
Центральний вокзал у Базелі, французькі колії
Oct. 23rd, 2015
Кожен раз проїжджаю це місто, але ніяк не можу толком потрапити сюди. Розповім, однак, чим воно так відоме. Отже, Карлсруе знаходиться у Бадені недалеко від французького кордону, з’єднане прямими автобанами із Штутґартом на Сході, Страсбурґом на півдні, Мангаймом, Гайдельберґом і Франкфуртом на півночі:
Назва міста перекладається як Карлів Спокій: маркграф Бадена-Дюрлаха Карл Вільгельм переніс сюди свого часу резиденцію й заснував цим нове місто. Баден як окрема одиниця перестав існувати 1952 року, коли він об’єднався із Вюртемберґом у новий штат зі столицею в Штутґарті.
Вокзал
Як компенсацію цього Карсруе отримало два найвищих суди в країні — Федеральний Суд (Bundesgerichtshof, BGH) та Федеральний Конституційний Суд (Bundesverfassungsgericht, BVG) — найвища судова установа країни та вартовий німецької демократії. Мало в якій країні конституційний суд має стільки влади, скільки у Німеччині. А, ще при BGH працюють федеральні прокурори, зокрема генеральний федеральний прокурор (Generalbundesanwalt): в Німеччині федеральної прокуратури як окремої установи по суті немає (на штатовому рівні — є), тобто федеральні прокурори вважаються працівниками Федерального Суду та представляють інтереси держави (а це зокрема все, шо стосується кримінального права) в цьому суді.
Так от, коли говорять Карлсруе, то мають на увазі Конституційний Суд, коли говорять Конституційний Суд, то мають на увазі Карлсруе: саме тому місто вважається містом правосуддя. У той час як законодавча і виконавча гілки влади знаходяться у Берліні і частково в Бонні (не всі переїхали після 1990 року, бо дорого), судова гілка знаходиться в Карлсруе, а його віддаленість від столиці символізує незалежність правосуддя.
Крім того, шоб бути найвищою інстанцією у всіх судових справах, інтерпретувати закони, постанови, розпорядження та просто рішення простих чиновників на відповідність Конституції, Конституційний Суд також займається такими речами, як заборона партій чи організацій.
Стаття 18 звучить так:
«
Хто зловживає свободою слова, зокрема свободою преси (стаття 5, абзац 1), свободою викладання (стаття 5, абзац 3), свободою зібрань (стаття 8), свободою об’єднань (стаття 9), таємницею листування, поштовою таємницею, таємницею телекомунікації (стаття 10), правом власності (стаття 14), правом на притулок (стаття 16а) з метою боротьби з вільним демократичним порядком, втрачає ці фундаментальні права. Втрата та її межі визначаються Федеральним Конституційним Судом.
»
Як бачите, це досить жорстка стаття, яка дозволяє позбавити людину практично всіх прав, а тому тільки одна установа в країні може приймати рішення на цю тему — Карлсруе. Також тільки Карлсруе вирішує, чи якась партія чи організація несе загрозу демократичному порядку, а тому має бути заборонена.
В Німеччині використання символіки і гасел партій, заборонених Конституційним Судом, є злочином, а також злочином є створення тієї самої організації під іншою назвою.
Скільки було таких заборон? Поки шо дві: у 1952 році було заборонено Соціалістичну Партію Рейху, її було визнано наступницею НСДАП, а в 1956 році заборонено Комуністичну Партію Німеччини. У 1968 році остання, однак, створилася під назвою Німецька Комуністична Партія, і, незважаючи на дуже тісні зв’язки зі східнонімецькою Партією, її ані не визнали наступницею забороненої КПН, ані не пробували заборонити (хоча може і пробували, ліньки шукати це). А Холодна Війна тривала неілюзорно, тобто ця партія реально була небезпечна. Тому хоч я і підтримую перейменування вулиць Січневого Повстання і їм подібних, заборона КПУ — це унила ганьба.
Остання спроба заборони партії відбулася в наші дні, йдеться про право-популістську Націонал-демократичну партію, яка багато — націонал-, але мало — демократична. Однак (про це навіть зняли фільм) Карлсруе цю спробу послало нахуй, бо в цій партії половина членів — агенти спецслужби Захист Конституції, доходило до того, шо в деяких штатах навіть засновники партії були аґентами та отримували фінансування федерального уряду.
Про це зняли цікавий фільм: це була така спроба держави тримати неонацистів під контролем у контрольованій ними партії, але суспільство переоцінює силу і можливості спецслужб: ситуація часто виходила з під контролю, аґенти в результаті мало відрізнялися від неаґентів, а на додаток партію неможливо заборонити, бо суд сказав, шо хуй просциш, які з доказів злочинності створені аґентами спецслужб, а які — справжні.
Міська залізниця (Stadtbahn) — карлсруеська модель міського транспорту
Крім судів, Карлсруе є також батьківщиною того, шо називають Karlsruhe Modell: саме тут вперше почали юзати tram-trains: трамваї, які вміють їздити по коліях приміської електрички. Відтак, пасажирам передмість не потрібно пересаджуватися з електрички на трамвай, шоб потрапити у центр міста.
Ця система називається тут міською залізницею (Stadtbahn) та функціонує з 1992 року (рік впровадження подвійних трамває-електричок, до цього електрички їздили з 1958 року). Шоб трамваєелектрички не плутали зі звичайними трамваями, їх маршрути позначають літерою S, шо в німецькомовному просторі позначає лінію електрички:
GT6-80C виробництва DUEWAG, 80-ті роки
Цікавинкою цієї моделі є підготовка машиністів: вони зобов’язані знати правила руху і сигнали як трамваю (а ви знали, шо у нього свої, трамвайні правила дорожнього руху, і він срав на правила для автомобілів?), так і електрички. У Вікіпедії можна знайти знак, який повідомляє, шо тут закінчуються трамвайні правила і починаються залізничні:
Verordnung über den Bau und Betrieb der Straßenbahnen (BOStrab), Eisenbahn-Bau- und Betriebsordnung (EBO)
Така система транспорту поширилася в першу чергу на Німеччину і Францію, але теж місцями існує в деяких містах Швейцарії та Австрії. У інших європейських країнах теж є 1-2 такі лінії у одному-двох містах. Зазвичай це вважається дешевим замінником метрополітену, але у Відні та Парижі, де метро є, теж є по одній такій лінії, зокрема лінія 4, що курсує бідним районом Сен-Дені. Коли я там був, вона ще була в процесі будівництва.
Назва міста перекладається як Карлів Спокій: маркграф Бадена-Дюрлаха Карл Вільгельм переніс сюди свого часу резиденцію й заснував цим нове місто. Баден як окрема одиниця перестав існувати 1952 року, коли він об’єднався із Вюртемберґом у новий штат зі столицею в Штутґарті.
Вокзал
Як компенсацію цього Карсруе отримало два найвищих суди в країні — Федеральний Суд (Bundesgerichtshof, BGH) та Федеральний Конституційний Суд (Bundesverfassungsgericht, BVG) — найвища судова установа країни та вартовий німецької демократії. Мало в якій країні конституційний суд має стільки влади, скільки у Німеччині. А, ще при BGH працюють федеральні прокурори, зокрема генеральний федеральний прокурор (Generalbundesanwalt): в Німеччині федеральної прокуратури як окремої установи по суті немає (на штатовому рівні — є), тобто федеральні прокурори вважаються працівниками Федерального Суду та представляють інтереси держави (а це зокрема все, шо стосується кримінального права) в цьому суді.
Так от, коли говорять Карлсруе, то мають на увазі Конституційний Суд, коли говорять Конституційний Суд, то мають на увазі Карлсруе: саме тому місто вважається містом правосуддя. У той час як законодавча і виконавча гілки влади знаходяться у Берліні і частково в Бонні (не всі переїхали після 1990 року, бо дорого), судова гілка знаходиться в Карлсруе, а його віддаленість від столиці символізує незалежність правосуддя.
Крім того, шоб бути найвищою інстанцією у всіх судових справах, інтерпретувати закони, постанови, розпорядження та просто рішення простих чиновників на відповідність Конституції, Конституційний Суд також займається такими речами, як заборона партій чи організацій.
Стаття 18 звучить так:
«
Хто зловживає свободою слова, зокрема свободою преси (стаття 5, абзац 1), свободою викладання (стаття 5, абзац 3), свободою зібрань (стаття 8), свободою об’єднань (стаття 9), таємницею листування, поштовою таємницею, таємницею телекомунікації (стаття 10), правом власності (стаття 14), правом на притулок (стаття 16а) з метою боротьби з вільним демократичним порядком, втрачає ці фундаментальні права. Втрата та її межі визначаються Федеральним Конституційним Судом.
»
Як бачите, це досить жорстка стаття, яка дозволяє позбавити людину практично всіх прав, а тому тільки одна установа в країні може приймати рішення на цю тему — Карлсруе. Також тільки Карлсруе вирішує, чи якась партія чи організація несе загрозу демократичному порядку, а тому має бути заборонена.
В Німеччині використання символіки і гасел партій, заборонених Конституційним Судом, є злочином, а також злочином є створення тієї самої організації під іншою назвою.
Скільки було таких заборон? Поки шо дві: у 1952 році було заборонено Соціалістичну Партію Рейху, її було визнано наступницею НСДАП, а в 1956 році заборонено Комуністичну Партію Німеччини. У 1968 році остання, однак, створилася під назвою Німецька Комуністична Партія, і, незважаючи на дуже тісні зв’язки зі східнонімецькою Партією, її ані не визнали наступницею забороненої КПН, ані не пробували заборонити (хоча може і пробували, ліньки шукати це). А Холодна Війна тривала неілюзорно, тобто ця партія реально була небезпечна. Тому хоч я і підтримую перейменування вулиць Січневого Повстання і їм подібних, заборона КПУ — це унила ганьба.
Остання спроба заборони партії відбулася в наші дні, йдеться про право-популістську Націонал-демократичну партію, яка багато — націонал-, але мало — демократична. Однак (про це навіть зняли фільм) Карлсруе цю спробу послало нахуй, бо в цій партії половина членів — агенти спецслужби Захист Конституції, доходило до того, шо в деяких штатах навіть засновники партії були аґентами та отримували фінансування федерального уряду.
Про це зняли цікавий фільм: це була така спроба держави тримати неонацистів під контролем у контрольованій ними партії, але суспільство переоцінює силу і можливості спецслужб: ситуація часто виходила з під контролю, аґенти в результаті мало відрізнялися від неаґентів, а на додаток партію неможливо заборонити, бо суд сказав, шо хуй просциш, які з доказів злочинності створені аґентами спецслужб, а які — справжні.
Міська залізниця (Stadtbahn) — карлсруеська модель міського транспорту
Крім судів, Карлсруе є також батьківщиною того, шо називають Karlsruhe Modell: саме тут вперше почали юзати tram-trains: трамваї, які вміють їздити по коліях приміської електрички. Відтак, пасажирам передмість не потрібно пересаджуватися з електрички на трамвай, шоб потрапити у центр міста.
Ця система називається тут міською залізницею (Stadtbahn) та функціонує з 1992 року (рік впровадження подвійних трамває-електричок, до цього електрички їздили з 1958 року). Шоб трамваєелектрички не плутали зі звичайними трамваями, їх маршрути позначають літерою S, шо в німецькомовному просторі позначає лінію електрички:
GT6-80C виробництва DUEWAG, 80-ті роки
Цікавинкою цієї моделі є підготовка машиністів: вони зобов’язані знати правила руху і сигнали як трамваю (а ви знали, шо у нього свої, трамвайні правила дорожнього руху, і він срав на правила для автомобілів?), так і електрички. У Вікіпедії можна знайти знак, який повідомляє, шо тут закінчуються трамвайні правила і починаються залізничні:
Verordnung über den Bau und Betrieb der Straßenbahnen (BOStrab), Eisenbahn-Bau- und Betriebsordnung (EBO)
Така система транспорту поширилася в першу чергу на Німеччину і Францію, але теж місцями існує в деяких містах Швейцарії та Австрії. У інших європейських країнах теж є 1-2 такі лінії у одному-двох містах. Зазвичай це вважається дешевим замінником метрополітену, але у Відні та Парижі, де метро є, теж є по одній такій лінії, зокрема лінія 4, що курсує бідним районом Сен-Дені. Коли я там був, вона ще була в процесі будівництва.