Про кризу біженців

У німецькій політиці зараз немає нікого, хто би висловлювався проти сирійських біженців. Навіть прем’єр-міністр Баварії і його партія CSU, шо систематично протягом багатьох років висловлювалася за обмеження міграції, повернення прикордонного контролю, висловлюються в дусі «ми вирішимо цю проблему».

Хтось назвав це «найбільшим викликом 20 століття». Та ладно, а в часи балканських війн менше біженців було, чи шо? А в кінці 80-х мало було біженців з ГДР? Коли прорвало стіну, то їх потік був просто нереально великий, а слід розуміти, шо економічна різниця між ФРН і ГДР була порівняна з різницею між Сирією і ФРН.

Усе суспільство перебуває в режимі «challenge accepted». Порівняно з минулими роками, помилки враховано, і уряд вже не мислить термінами «ми їх перетримаємо пару років і виженемо»: йде реальна підготовка до того, шо більшість із біженців лишаться тут назавжди, а тому їх будуть відправляти на курси німецької та інтеґраційні курси from day 1.

Я критикував унійну політику щодо біженців, яка завжди полягала в тому, шоб обрати, вибачте за кримінальний жаргон, тєрпілу, який буде їх усіх тримати. Раніше ними були країни з зовнішнім кордоном Шенґена: іншими словами, якщо біженець дістався до Унії через Грецію, а потім якимось дивом дістався Фінляндії, та мала право його відправити назад до Греції.

Країни зовнішнього кордону Унії — це загалом одні з найбідніших країн ЄУ, тому вони зайняли позицію «їбіться з ними самі, в нас нема грошей». Президент Угорщини аж прямо заявив, шо «сирійські біженці — це німецька проблема, а не наша». І Німеччина мовчки їбеться, шо цікаво.

Але дзеркальна ситуація, коли Німеччина і Франція мають прийняти всіх біженців, а інші країни ніхуя — теж не діло, тому йдуть розмови про більш правильну політику — квоти.

Подивимось, чим воно все закінчиться.