Про ефективність у готелях

Я дуже неперебірлива людина, тому одна з пріоритетних для мене фіч у всіх місцях для ночівлі — це швидкість видачі ключів. Такого фільтру нема на букінгу чи подібних сайтах, вона ніяк не залежить від ціни та кількості зірочок. Понадто, за моїми спостереженнями, швидкість видачі ключів у великих дорогих готелях є найнижчою, бо на рецепції часто утворюються черги. Найбільший пиздець був у Шанхаї, коли я відстояв чергу, а мене послали на 12 поверх на спеціальну VIP рецепцію (!)

За цим параметром Німеччина є однією з найліпших країн світу, бо якщо здійснити бронювання через один із сайтів, то швидкість видачів ключів буде рівною приблизно одному ключу за 30 секунд: рівно стільки потрібно для діалогу «— Доброго дня, я ноддет! — Герр ноддет, ось ваші ключі, третій поверх, сніданок з восьмої до десятої».

У Австрії все не так через пиздотну бюрократію: у них треба заповнювати спеціальну форму державного зразка з вказуванням номеру паспорту, громадянства, дати народження, і ше й підписувати. Оскільки нідерландський сайт booking.com про таку пиздотну бюрократію не в курсі, у його стандартній формі цієї інформації нема, тому треба заповнювати усе вручну.

Однак вкотре переконуюсь у тому, шо якщо в людини є бажання мінімізувати бюрократичні процеси, вона це зробить, а не буде посилатися на дебільні закони. Дуже приємна пані власниця пансіону в Штубаї вже чекала мене на вулиці, коли я приїхав. Вона відразу дала мені ключі і кусок бюрократичного паперу: «Заповните, коли буде час»:

Пиздотна форма державного зразка

Здавалося б, проста ідея: підвищити швидкість видачі ключів, давши гостю заповнити форму, коли він зможе, а не під час приїзду. Але чому ніхто до цього не додумався, ніхто?

Шо це за хрінь?

Паніка — це коли ти пробуєш зрозуміти, як вмикається світло в туалеті, і не виходить. П’ять хвилин пошуків нарешті завершуються перемогою природного інтелекту над штучним. Еврика!


У міжчасі знаходжу дивний перемикач із числами 3, 9, 12, 15. Виставив його на 3, світло, ясен перець, не увімкнулось:


Як ви гадаєте, шо це таке?

ФЙШ

Читаю біографію Франца Йозефа Штрауса: це був одіозний німецький політик, шо крутився в різних міністерствах певний час в уряді Аденауера і наступних, а потім рулив Баварією майже до смерті. Коли він був прем’єр-міністром Баварії, то цей штат перетворився з бідної аграрної країни на локомотив німецької економіки, але я дуже скептично ставлюся до зв’язку цього факту із тим, хто там був при владі.

Тим не менш, ФЙШ у Баварії пам’ятають, попри всю скандальність і суперечливість цієї людини. Він був зокрема одним з засновників компанії Airbus та до своєї смерті був одним з її директорів. Аеропорт Мюнхена носить його ім’я.

Так от, один факт біографії мене вразив сильно: у час, коли Лівий Сектор був на піку своєї активності, ФЙШ був у їх списках на знищення разом із іншими німецькими політиками, тому його дітей до школи та зі школи відвозили у супроводі поліції. Родина Штраусів мешкала у багатоповерхівці в мюнхенському районі Зендлінґ. Так от, вони були змушені переїхати, бо в будинку навпроти поселилася на конспіративній квартирі терористка RAF.

Ви не думайте, шо Штраус був таким гіпердемократом: він свого часу наїхав на журналістів „Шпіґеля“ та пробував їх посадити в тюрму за «зраду» (невдало). Тобто, в той час і справді вони нічого не могли зробити, крім як переїхати.

Були колись часи, коли свобода мала вищу цінність за безпеку, якщо ви розумієте, про шо я.