Листоноша

Хоча уже не стільки листоноша, скільки листовіз:


Німецька пошта пишається, шо ніяких викидів CO₂ не відбувається при доставці листа. Ну, це не дуже правда, але при доставці з відділення до адресата велосипеди юзаються стандартно. Листоноша їде не зовсім правильно, бо він, власне, розвозить пошту:


Десь я з кимось срався на тему розташування поштових скриньок у Німеччині. Те, шо на фотці — це розташування, до якого звик я: на вулиці, листоноша не мусить заходити до під’їзду (а в нього і нема ключів). Ці поштові скриньки проходять стіну наскрізь, а відчиняються вони зсередини.

Поштова скринька, в яку листи треба кидати:


Дірка, в яку кидати, захищена кришкою від дощу (так само і домашні поштові скриньки). Для масштабу. На цій фотці видно, шо німецькі поштові скриньки за розміром як контейнер для сміття:


А всередині вони так узагалі виглядають, як смітники: там великий такий кульок, в який падають листи. Потім працівник пошти приїздить на маршрутці, відчиняє скриньку збоку, забирає кульок з листами і вішає новий порожній кульок.

Зроби паузу

Ваш покірний слуга однієї ночі у Каліфорнії, грудень 2012:

Не забуду цю ніч ніколи. Пасажирка заснула, тому контролювати себе на тему незасинання за кермом мусив я сам. Трафік величезний, купа фур: коротше, якби я довів себе до такого стану, як на відео, я б уже не писав ці рядки. Паузи робив кожні півгодини.

Цікаво, шо на під’їзді до Сан-Франциска бажання спати зникло: видно, організм відчував, шо до ліжечка лишилось зовсім трошки, й мобілізував усі резерви.

Проїхати довелось 820 км. Більше так не робив ніколи. І вам не раджу.

Останній процес Аушвіці: бухгалтеру дали 4 роки

Сьогодні завершився судовий процес над бухгалтером найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц. Оскару Ґрьонінґу дали чотири роки тюрми за допомогу у вбистві (Beihilfe in Mord) у 300’000 випадках.

Дуже малоймовірно, шо він в цю тюрму піде: 94 роки мужику, в Німеччині в такому віці випускають з пожиттєвого ув’язнення зазвичай. Джон Дем’янюк, наприклад, теж у тюрмі не сидів, йому був 91 рік, а помер він у притулку для людей похилого віку.

Це останні суди мають радше символічне значення, для заспокоєння тих жертв, хто вижив і зміг приїхати на цей суд. Конкретно цей випадок цікавий, однак, тим, шо Ґрьонінґ не тільки не заперечував своєї провини, а й був готовий детально розповісти про все перед судом.

Правда, особисто він злочини проти людяності не чинив, він лише вів облік майна тих, хто потрапляв у табір та перенаправляв усе цінне в «общак». У 80-х роках суд у Франкфурті навіть звільнив його з будь-якої відповідальності. Право, однак, не прецедентне, а тому суд закрутився знову.

До цього Оскар Ґрьонінґ роздавав інтерв’ю, всі деталі його біографії були суду відомі, а додатково він іще все підтвердив на суді, ствердивши, шо він відчуває моральну відповідальність за те, шо сталося.

Це все я вважаю дуже цінним, бо:
— за ці 70 років змінилася Німеччина не тільки тому, шо нове покоління народилося, а ще й те старе покоління переглянуло свої погляди;
— мати задокументовані свідчення про Голокост від протилежної сторони — дуже важливо. Зараз ті, хто заперечують, шо нічого цього не було — це маргінали, але тих, хто вижив, стає все менше, а тому срати мізки на цю тему стає все легше.

Я думаю, це останній такий суд в історії. Так шо почитайте свіжу пресу, якщо ще ні.