(no subject)

В наших краях пиво, яке продається не ящиками і не в ящиках, то воно запаковується у такі картонки. Я завжди розриваю її, витягуючи одну-дві пляшки (це дозволено робити), але в один момент я взяв усю картонку з шістьома пляшками (правда, по 0,33):


Тепер п’ю, як німець! Правда, до того, шоб брати 20 однакових пляшок у ящику ще не доасимілювався. До речі, це годне пиво, хоча я не люблю оцих пафосних слоганів «найліпше темне пиво в світі».

Але, якщо пафос прибрати, то найліпше темне пиво в світі робиться саме у південній Баварії, тому хоч це пиво і не найліпше, але без сумніву одне з. Але це все суб’єктивно, звісно, про смаки не сперечаються.

На пляшці написано, шо це найстаріша монастирська броварня, яка варить пиво з 1050 року. 1050 року, Христя! Думаєте, в 11 столітті вміли робити шось типу пива, шось типу годного?

Платне паркування: навіщо воно існує?

Періодично зустрічаю на теренах інтернетів думку, шо всі проблеми від того, шо «хазяїна нема», шо «все спільне» і тому подібне, шо, мовляв, знищення колективної власності автоматично вирішить усі проблеми. Не вирішить. Понадто, система прав власності у першу чергу потрібна зовсім не для того, шоб регулювати, шо людина може робити на своїй території, вона потрібна у першу чергу для керування спільним. Навіть у сферичному у вакуумі світі, де всі мешкають винятково на своїй власності, з якої відстрілюються від ворогів, є все одно як мінімум одна спільна річ — межа. Висоту паркану ви не можете у розвинених країнах ставити рендомною, без згоди на це вашого сусіда.

Протести проти платного паркування в країнах СНД є наслідком відсутності сенсовного законодавства, що регулює керування спільними благами (в даному випадку — вулицями міста) та нерозуміння того факту, шо спільне — не значить «нічийне» та не значить «хто перший захопив, того і капці».

Міста належать їх мешканцям, але належать рівною мірою. Ну відносно: вважається, шо вулиця чучуть більше належить тим, хто на ній мешкає, ніж тим, хто ні, але загалом є власністю усіх мешканців міста. Коли автомобілів було мало, це не було проблемою: захотів, приїхав, запаркувався. З часом, однак, автівок стало так багато, шо мешканці віддалених районів не могли знайти вільне місце, їдучи до центру. Тобто, формально вони є співвласниками і вулиць в центрі теж, але на практиці скористатися своїми правами не могли.

Так з’явилися знаки «не більше від трьох годин» і паркувальний диск, який треба покласти під склом на видному місці. Спершу такі знаки діяли лише в години пік та не діяли на вихідних. Мешканці теж, отримавши відповідну картку, могли паркуватися вічно. Причина такої політики тривіальна: звільнити центр від автівок, які лишають на цілий день, блокуючи право скористатися спільною власністю для інших мешканців. Кому треба лишити машину на 8 годин, тому буде не ліньки трохи від’їхати туди, де місця більше і не в дефіциті.

Потім, однак, і цього перестало вистачати, тому обмеження часу замінили на платне паркування. 2 євра — це небагато за годину, але якщо треба сплатити 10 єврів за 5 годин, то краще від’їхати у безкоштовну або більш дешеву зону. Я мешкаю на межі безкоштовної і платної зон паркування, в моєму місті воно не тільки платне, а й обмежене 2-ма годинами: видно, міська влада не хоче робити паркування сильно дорогим. Так от, я можу перерахувати на пальцях однієї руки ті моменти, коли під моїм будинком було вільне місце. І воно заповнювалося машиною буквально через кілька хвилин. Разом з тим, платне місце за 50 метрів вільне практично завжди.

І це в малому містечку, в мегаполісі хвилини замініть на секунди: у Мюнхені якщо хочеш припаркуватися в центрі у неділю (паркування безкоштовне), треба кружляти кварталами хвилин п’ять і уважно пасти, коли хтось покидає стоянку. З цієї причини більшість великих міст скасували безкоштовне паркування навіть у неділю: я у Сан-Франциску був у останній день, коли воно ше діяло.

Отже, платне паркування — це не «рекет» і не «поповнення бюджету за рахунок чесних пролетаріїв», а політика, яка в місцях з великим попитом на стоянку призводить до того, шо чим менше часу тобі треба для паркування, тим легше буде знайти максимально близьке до бажаного об’єкту місце. Разом з тим, вона дозволяє усім власникам спільного простору (доріг) користуватися ним незалежно від того, коли вони прибули на місце. Коли вам хтось буде срати у вуха на тему «я маю право тут стояти», наведіть йому таку арифметику:
— у місті, де є 700 тисяч мешканців і, скажімо, 200 тисяч автомобілів, він має 1/200’000 права на паркування;
— враховуючи, шо в добі 86’400 секунд, абсолютне право займати безкоштовно довільне місце для паркування обмежується 0,432 секундами. Це набагато менше, ніж законодавчо визначене поняття стоянки (3 хвилини за німецькими правилами, 5 хвилин — за українськими).
Саме тому ніякого права на безкоштовне паркування не існує.