Наклейка довкілля (Umweltplakette), або що треба знати автотуристу в Німеччині

Загалом, в Німеччині не прийнято їздити на сильно старих автівках, тому з бюджетом у 500 єврів без проблем можна знайти якесь відро з пробігом 100 тищ км, тобто після 100 тищ автівка уже практично нічого не буде вартувати.

Але, тим не менш, ряд великих міст вживає заходи зі зменшення загазованості, обмежуючи в’їзд старих автівок, чиї норми викидів не відповідають сучасним стандартам. Перш, ніж  визначити для себе, чи варто читати далі, подивіться, чи збираєтеся ви заїжджати у міста на цій мапі.

У Баварії, наприклад, тільки Мюнхен, Ауґсбурґ, Новий Ульм мають зони довкілля, у Саксонії — тільки Ляйпціґ, в Тюринґії — лише Ерфурт, у Берліні — тільки Берлін. В Західній Німеччині більша густина населення (і більше цього населення), тому там таких зон багато.

Якщо ви не збираєтеся заїжджати у ті міста, паритися з приводу наліпки не треба: вона потрібна лише для заїзду в зони спеціальної охорони довкілля.

Чим відрізняються кольори?
З 2013 року тільки зелена наліпка має сенс, з приводу інших можна не турбуватися: лише Ауґсбурґ і Новий Ульм пускають з жовтими наліпками, всі інші міста — лише з зеленими.

Зелена наліпка

Червона наліпка означає, шо автівка відповідає стандартам Euro2, жовта — Euro3, зелена — Euro4 і вище. Колір наліпки видається відповідно до вказаної групи викидів у документах на машину. Влада міст самостійно визначає як межі зон довкілля, так і дозволені кольори наліпок для в’їзду.

На підставі чого видають наліпки?
На підставі так званої групи викидів у техпаспорті. Ось так виглядає уніфікований європейський техпаспорт (в Україні такий, чи нє?):

© TÜV Hessen

Циферки в полях 2.1 і 2.2 — це те, шо треба. Ви можете вписати їх на сайті feinstaubplakette.de (в розділі Neue Fahrzeugschein заповнити поля 2.1 і 2.2, далі натиснути Suchen), шоб дізнатися, маєте право на зелену наліпку чи нє. Загалом, якщо ваш автомобіль випущено після 2006 року, то маєте.

Як дізнатися, чи я в зоні довкілля?
Зона довкілля позначається знаком «проїзд заборонено» зі словом Umwelt. Дозволені кольори наліпок показано у табличці під знаком:

В’їзд дозволено лише із зеленою наліпкою.

Чи можна в’їхати, якщо у мене машина відповідає стандартам Euro4, але нема наліпки?
Ні, навіть якщо у вас Тесла. З 2009 року не тільки в’їзд, а й паркування на публічних дорогах без наліпки заборонено і карається штрафом 40 єврів.

Винятки?
Автівки, старші за 30 років можна зареєструвати як «олдтаймер», отримати для нього спеціальні знаки і дешеве страхування. Олдтаймери не потребують наліпки. Туриста, утім, це все не стосується: ви не зможете в’їхати на «Запорожці» з українськими номерами.

Також не потребують наліпок автівки поліції, рятувальних служб, трактори і сільськогосподарські машини, військові машини.

Де цю срану наліпку дістати?
— можна замовити в онлайні. За додаткові бабки там пропонують швидку доставку за 24 години. Це дорога опція, раджу тільки, якщо для вас 40 єврів — не гроші;
— з’їздити на станцію TÜV (компанія, шо займається техоглядом). Зважте, шо в неділю і свята вона не працює. Просто в гуглі наберіть TÜV. Вона ділиться там на TÜV Nord, TÜV Süd і ше шось там, залежно від місця розташування, це неважливо, бо в одному місті буде тіки якийсь один із них, там наліпка коштує 5 єврів;
— деякі (або навіть усі — я точно не знаю) заправки теж продають наліпки довкілля. Ціна буде, звісно, вищою, ніж у TÜV;
— з’їздити в міське Управління руху (Straßenverkehrsamt). Не обов’язково саме того міста, де є зони довкілля, адже всі німці отримують ці наліпки і отримують саме тут. Оберіть містечко поменше, шоб не зіткнутися з чергами.

Ок, в пизду цю наліпку. Як дізнатися, куди краще не заїжджати?
Оскільки більшість людей цю наліпку мають, то немає сервісу ані в Google Maps, ані в Maps ADAC, шо дозволяє оминати ці зони. Немає цієї функції і в GPS-ах Garmin/TomTom тощо.

Тому спосіб один — гуглити «%назваміста% Umweltzone». Якщо пощастить, ви знайдете люб’язно кимось створену мапу в гугломапах, наприклад зона довкілля Мюнхена. Потім за допомогою Паркопедії (доступна також для смартфонів) підшукайте місце за межами зони довкілля, або знайдіть готель.

Іще дещо про назви пива

Надихнули коменти читачів у пості про шинкове пиво. Крім того, шо я написав, ось іще які назви ви можете зустріти на етикетці. У цьому пості зібрані не всі назви, а тільки ті, шо позначають не тип/концентрацію солоду.

Kellerbier — «підвальне пиво» (Keller і cellar однокореневі, якщо що). До появи холодильників пиво ферментувалося в дерев’яних бочках у підвалах, де температура була близько 7–12 °С. Це синонім до того, шо в інших країнах називається бочковим пивом (у Німеччині Fassbier — це саме пиво, шо розливається в кеги/Fass, на пляшці ніхто так не напише) і в даному випадку позначає температуру ферментування, шо приблизно відповідає температурі підвалу. В результаті виходить пиво світло-коричневого кольору, його відносять до світлого пива, але воно темніше, ніж пілс. Також це пиво є нефільтрованим.

Zwick'l. Це суто регіональна франконська назва, хоча, можливо, десь іще в Німеччині зустрічається. Це то само, шо підвальне пиво, але назва натякає не на підвал, а на бочку: Zwickel [цвікель] — це такий краник, який бровар вбивав у дерев’яну бочку, шоб спробувати пиво. Не можу знайти в гуглі, як він виглядав (і в музеях ніде не бачив, тіки розповідали про нього).

Landbier — це один з читачів запропонував як версію до шинкового пива. Я писав, шо слово Land дуже багатозначне, і некоректно перекладати його одним словом «земля», виходить абсурд (хоча основне значення — це таки земля). У даному випадку Land — це село, тут іде відсилка до землі, що використовується для сільського господарства, бо та частина села, де люди мешкають — це Dorf. Взагалі, «сільське пиво» — це просто маркетинг, термін нічого конкретно не означає, воно може бути як верхнього, так і нижнього ферментування, але загалом це пиво характеризується вмістом алкоголю як у повному пиві, Stammwürze 11–13°. Ясен перець, ви не зустрінете на етикетці Stadtbier (хоча гугл видає, шо в Швейцарії є), чи там Megapolisbier, люди хотять пити шось, зварене на селі, по-домашньому.

Lagerbier — ну це, напевно, найбільш популярна німецька назва за межами Німеччини. Отож, Lager (однокореневе з лагерь) — це склад готової продукції. (І шоб не виникало питань, додам: так, концентраційні табори в тоталітарних режимах — це, якщо дослівно перекласти, «склад робочої сили», людина — це майно.) Колись сам факт довгого зберігання пива був знаком якості у противагу до шинкового пива, шо швидко псується. Часі змінилися, тепер знаком якості є пиво, шо швидко псується :) Саме з цієї причини Lager-ом називають пиво слабке нижнього ферментування: це саме той сорт, шо колись не вміли довго зберігати, а потім навчилися.

Klosterbier/Abteibier — монастирське пиво. Див., мій пост про трапістське пиво.

Märzenbier — березневе пиво. Пиво варилося раніше лише з листопада до березня, бо лише у ці місяці можна було дістати лід, що було критично для ферментування (зокрема верхнього). Особливістю березневого пиво було те, шо туди додавали більше солоду, роблячи його міцнішим. Чому? Бо з квітня до жовтня варити пиво можливості не буде, тож останні запаси пива мали прожити (в підвалі) як мінімум півроку. А міцніше пиво зберігається довше. Березневе пиво, однак, не належить до міцних сортів, воно просто чуть міцніше за звичайне пиво — 13–14° Stammwürze і 5.5–6% алкоголю.

Exportbier — назва, шо була дуже популярна в першій половині 20 століття, якщо я добре пам’ятаю, Львівська броварня теж робила пиво Експортове. Як і Lager, ця назва натякала на високу якість і довгий термін зберігання. Це повне пиво нижнього ферментування, Stammwürze 12.5–12.7° — достатньо, шоб чуть подовжити термін зберігання для експорту, але водночас зберегти пиво неміцним.