Correctness — це не коректність, блядь, а слушність, правильність, якщо хочете, від слова «correct». У фразі «political correctness» йдеться не про етикет, а про правильну політику, яка призведе до правильних результатів.
Утім, взагалі кажучи, політична слушність — це етикет для безтактних дебілів. Ну, тобто, загальне-то правило етикету просте: не роби нічого, шо може засмутити іншу особу чи змусити її почуватися незручно. Але для дебілів це дуже складне правило, тому придумали отакі інструкції, шо хоч і виглядають кострубато, дозволяють будь-якій людині без почуття такту більш-менш нормально функціонувати в цивілізованому суспільстві.
Але мета політичної слушності зовсім інша, адже вона іде далі простого етикету: по суті, вона ще й інформує, в яких випадках треба засмучуватися чи почуватися незручно. У вас при фразі «політична слушність» в уяві виникають чорношкірі американці? А дарма: в Україні не бракує своїх власних прикладів, одним із яких є уживання прийменника «на/в» поруч з назвою «Україна». Згадуйте цей приклад кожного разу, як вам захочеться посміятися над цими тупими прихильниками політичної слушності.
Слово «negro» було абсолютно нормальним засобом самоідентифікації, але так само ним і було слово «хохол» (і, в деяких регіонах України, лишається, так само як серед деяких чорношкірих мешканців США). Слово «coloured» — абсолютно нормальне у Африці, про Британію не знаю, а в США — категорично образливе. У Франції все ще уживається mademoiselle, а в Німеччині і Польщі за Fräulein/Panna б’ють по їблу — це зневажливе звертання, хоча колись таким не було.
Прикладів таких змін у мові є багато, мені не вистачить літер, шоб їх перерахувати. Додам, шо колись у США існував «ніґерський колір». Це був просто колір в магазині одягу. Зараз таку фразу не вживає навіть найзатятіший супротивник політичної слушності.
Чому це все відбувається? Найлегше пояснити на прикладі хохла (чи там, малороса). Дуже багато пишуть про те, шо згадка України в хуйзна-якому році було, але самоідентифікацію «українець» увів Грушевський. Безумовно, він це взяв з історії, шоб можна було в підручниках писати про те, як давно існує слово під назвою «Україна», але не вживалося це все до Грушевського. І знову є питання, навіщо він це зробив?
Я думаю, відповіді напрошуються: зміни у мові відбуваються синхронно з певними політичними процесами та їх по суті описують — це емансипація жінок, повалення расизму в США, незалежність України тощо. В Радянському Союзі не просто так вживалася запропонована Грушевським назва країни: більшовики дуже добре шарили, шо таке політична слушність та за допомогою слів «радянський», «республіка» та «Україна» ніби повідомляли, шо УРСР — то не колонія, а реально незалежна держава.
Ну, тобто, так, політична слушність може бути як засобом пропаганди, так і відображати реальні зміни. До речі, я писав, шо після розвалу СРСР слово «республіка» стало вживатися пропагандою зовсім у іншому значення, ніж за СРСР: як зневажливе позначення, шо ця країна є нашою колонією. «В этой республике» — цією фразою позначали як автономні республіки РФ, так і суверенні країни, що колись входили до СРСР, щодо інших країн вживалася (і вживається) назва «в этой стране».
Дискусія про прийменник на початку мені здавалося абсурдною, бо в Україні вживається і варіант з «на», і варіант з «в», але я забув урахувати політичний момент: для багатьох вживання «в Украине» означає визнання, шо це є незалежна країна, визнання суверенітету. Ніхто не пред’являє претензії полякам за «na Ukrainie», яке теж уживається лише щодо колишніх колоній (Білорусь, Литва, Україна, Словаччина), бо ніхто не має сумніву в тому, шо Польща і поляки визнають суверенітет України.
Інший аспект політичної слушності, крім фіксування реальних політичних змін, — це намагання змінити суспільство за допомогою зміни у мові. Ця ідея, як на мене, не є принципово ані поганою, ані доброю: в гіршому випадку, така форсована зміна ні до чого не призведе, в кращому — і справді вплине на підсвідомість та змусить суспільство мислити інакше. Адже ніхто не буде заперечувати, що так, як ми говоримо, сильно впливає на те, як ми мислимо, до яких висновків доходимо і що в результаті чинимо.
Запам’ятайте, політична слушність aka політкоректність — це завжди про політику, а не про слушність чи там коректність.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
