Кронах ІІ: місто

Гасло Баварії — це «Laptop und Lederhose» («лептоп і вишиванка», якщо перекласти з урахуванням наших реалій) — себто поєднання традиційної народної культури та високих технологій. Напевно, це фото ілюструє це гасло ідеально: завод, прибудований до традиційного фахверкового будинку:


Чи можуть такі будинки набриднути? Я не думаю, шо хоч колись мені набриднуть, завжди тішитимуть око:






І бруківка теж ніколи не набридне. Хоча, можу собі уявити, шо в першій половині 20 століття емоції були протилежні: АСФАЛЬТ! Аааааа, у нас поклали асфальт! Аааааа, бетонний будинок, аааа, фап-фап-фап, як сучасно і круто!


Пожежна:


Шо хорошого в цій війні (наскільки це можна так назвати) — це розвиток в Україні волонтерського руху. Шось, шо є рутиною в розвиненому світі, набуло розвитку лише зараз, і це дуже круто (опустимо зараз недофінансування армії як причину цього). Так от, в маленьких містах Німеччини всі пожежні служби — добровільні. Тобто, є виділений містом будинок, як на цій фотці, є машини і обладнання, але всі пожежники — це волонтери. Прикольно буде, якшо волонтерський рух із завершенням війни не помре.

Ресторація-броварня (Brauereigastätte). Іноді мені здається, шо я мешкаю у занадто великому місті, бо в Байройті є така лише одна. А у Франконії вони є в кожному малому містечку:




Чим мені дуже подобається Баварія (і, в принципі, Німеччина), це шо тут нема такого поняття як «провінційне місто». Ну, тобто, є великі міста, в які стікаються «мізки», але шось лишається і для маленьких містечок теж. До Кронаха я їздив на відкриття мистецької виставки. Складно уявити таке розвинене культурне життя в централізованій унітарній країні.

І тому я від мозку до кісток федераліст (нагадаю, шо Російська Федерація до федералізму не має ніякого стосунку).

Здається, я випив забагато пива

Якщо перед натисканням кнопки «delete» замислитись над сенсом, який може передати ця фотка, вона зі сміття перетворюється на концептуальне мистецтво:


Ич! Іше пляшечку!

Напишу про політику чу-чуть

Науковців у принциві при всіх режимах принижували, бо приватних грошей у країні практично на науку не виділяється, і протестувати проти чергових тупорилих «реформ» уряду вони бояться, бо заберуть ті копійки, шо і так платять.

Новий уряд уже багато місяців повторює слово «реформи», займається активною імітацією діяльності а ля перейменовування мусарні на мусарню, тепер прийшла черга і для науковців «покращитися»:
«
Кожен, хто претендує на звання доцента або професора, повинен пред'явити сертифікат міжнародного зразка рівня В2 з іноземної мови.

Така ідея міститься в новому переліку вимог до присвоєння вчених звань, запропонованому Міністерством освіти і науки для громадського обговорення, повідомляє ZN.UA.

За словами першого заступника міністра освіти і науки Інни Совсун, інтернаціоналізація освіти і науки - не якась примха міністерства, а обов'язкова умова підвищення якості наукових досліджень.
»

Ну тобто, у очах совків 2.0 ака команди молодих реформаторів «інтернаціоналізація освіти» — це пред’явити довідку про те, шо ти не плутаєш артиклі «the» та «an» (я плутаю і, незважаючи на те, шо на роботі спілкуюся виключно англійською, навряд чи зміг би пред’явити таку довідку).

Загалом, в українській науці вже давно кому треба, той знає англійську на достатньому рівні, шоб читати/писати статті та їздити на конференції: адже від цього також залежить можливість отримати фінансування та поїхати на кілька місяців попрацювати до лаби з добрим обладнанням.

Ця ж ініціатива у перекладі на нормальну мову означає, шо ані додаткової копійки не буде виділено на наукові дослідження (а тут би абсолютно нормально було узалежнювати виділення бабок від публікацій у міжнародних журналах), але результати беріть, українські науковці, і висирайте зі стелі. І Нобелівських премій побільше: адже наука — це як футбол, або там керлінг, чим більше медалей, тим ліпше.

Це все катастрофа, звісно, хоча ніби в якому році була не катастрофа?

Тим часом інтелігенція надрочує на Лі Куана Ю з Сингапуру (земля пухом): чомусь від формули «диктатор прийде — порядок наведе» ніхто не хоче відмовитися. Найбільш «ліберальні» з інтелігентів, так і бути, дозволяють «бидлу» цього хорошого диктатора вибрати, і фапають на Рейгана, Тетчер чи Піночета. Не сумніваюся, шо вони б фапали і на Франца-Йозефа Штрауса, якби знали про його існування. Без розуміння, шо той і близько не був диктатором. Тобто, при ньому Баварія стала з бідної пивоварної країни локомотивом німецької економіки, але цього б не могло відбутися без постійного тиску опозиційного руху і вільних виборів. Він би просто скотився у корупційну путіномику без цього.

Навіть якщо допустити, шо деякі диктатори хороші, їх кількість статистично мізерна порівняно з хуйовими диктаторами. На одного Лі Куана Ю припадає десять тисяч путіноянуків.

Немає устрою, альтернативного демократії, тому Сингапур рано чи пізно або демократизується (мирним, еволюційним шляхом), або скотиться в черговий талібан.