Ще про «справжнє ім’я»

«
...всяк намагається називати своїх супротивників їх "справжніми" іменами, а не вибраними ними? Причому незалежно від того, чи правда те, що той міняв ім’я. Одним Вальцман, іншим Гіркін, третім Музичко, четвертим Григян, ну і т.д.
»,— пише ichthuss

У цього феномену «справжнього імені» є кілька аспектів, з яких я б хотів зупинтися на конспірологічному антисемітизмі, він також називається «антисемітизм без євреїв». Загалом, оригінальний антисемітизм теж базувався на теоріях змови, але тоді об’єктом ненависті були реальні євреї. Ті з них, які пережили Голокост, переїхали мешкати до Ізраїлю, у зв’язку з чим їх кількість у суспільстві знизилася до такої мізерної величини, шо уже тяжко звинувачувати євреїв у всіх бідах. І так виник антисемітизм без євреїв, це коли у будь-якої людини, що не до вподоби, шукали єврейських родичів і, хай які б віддалені вони не були, називали відповідне германське прізвище «справжнім» у противагу до «несправжнього» слов’янського прізвища. Якщо таких родичів не знаходилося, германське прізвище придумували, це сталося у випадку нинішнього президента України. Це трохи нагадує сталінську традицію придумувати «контрреволюціонерів», «буржуазних націоналістів» чи «космополітів» і, власне, з неї виводиться.

У Німеччині, природно, у всіх прізвища германські, за прізвищем можна було визначили належність до аристократії, можливу професію (яка передавалася з покоління у покоління) чи географічне походження. Однак, імена у євреїв часто були біблійні, тому Законом про зміну імені 1938 року «зміна імені до 30 січня 1933 року може бути скасована, якщо вона небажана». Самі розумієте, що малося на увазі під словом «небажана».

Це, однак, було не все, адже залишалися євреї, в яких були абсолютно германські імена. Їх же теж треба якось розрізняти? Тому через трохи більше як півроку вийшло Друге розпорядження щодо застосування Закону про зміну імені, де «Євреї можуть мати лише такі імена, що перераховані у Правилах використання імен, складених імперським міністром внутрішніх справ». Клікнувши за посиланням, ви можете дізнатися (в кінці сторінки), які імена були дозволені: тільки біблійні імена типу Сара чи Абрам.

Альтернативно закон дозволяв використовувати інше ім’я, але тоді було обов’язкове зробити другим ім’ям Ізраель (для чоловіків) або Сара (для жінок). Так, такий собі Юрґен Бюрґер ставав людиною на ім’я Юрґен Ізраель Бюрґер.

Контроль над іменем, яким є спроба надати «справжнє ім’я» — це завжди перший крок до тотального контролю над людською особистістю. Будь-яка революція гідності провалиться, якщо ми будемо дозволяти конспірологам патякати про «справжнє ім’я» (незалежно від ставлення до чинних політиків при владі).

Партія зелених хоче легалізувати канабіс

...адже треба ж якось виправдовувати свою назву? Мені найбільше сподобалось, шо генно-модифіковані рослини продавати буде суворо заборонено (адже треба якось виправдовувати репутацію партії за все екологічно чисте і корисне для здоров’я). В усьому іншому законопроект копіює нідерландський досвід, але додана своя родзинка: канабіс буде оподатковуватися за ціною від 2 до 6 єврів за грам, шо принесе до бюджету два мільярди єврів.

Загалом, існує теорія змови, шо канабіс заборонений, бо його неможливо оподаткувати. Я не знаю, скіки тре викурити косяків, щоб додуматися до такої маячні: німці можуть оподаткувати все, тому в мене не було жодного сумніву, шо легалізація канабісу буде здійснена одночасно із введенням відповідного податку. Автори законопроекту порахували, шо ціна разом з податком буде трошки меншою від нинішньої ціни на чорному ринку.

Щодо ймовірності прийняття, вона нульова: не готове ще суспільство до цього, треба, шоб нинішня молодь стала старперами, тоді шось таке буде ухвалено. Але це на моїй пам’яті перша така спроба легалізації, здійснена мейнстрімною парламентською партією (ну ок, не зовсім мейнстрімною, і тим не менш).

Для довідки: нинішнє право дозволяє зберігати канабіс у «незначній кількості», яка коливається від 5 грам у Баварії до 16 у NRW/Берліні, продаж є злочином, вирощування у незначній кількості — правопорушення, медичний канабіс дозволений за рецептом лікаря і продається аптеками, але не покривається страхуванням і коштує кінських грошей а ля 700 єврів на місяць. Водіння автомобіля під канабісом у будь-якій кількості призводить до прощання з правами і направлення на «тест для ідіота», якщо хочеться їх отримати назад.

Онлайновий бекап

Дропбокс забрав у мене халявні 25 ґіґ, які я «виграв» у певній акції, тепер лишилося 6, як у всіх пролетаріїв. Утім, я там особливо нічо не зберігаю у великій кількості, бо багато місця компенсувалося дуже низькою швидкістю завантаження: дропбокс її обрізає до 200 Кб/с чи шось таке.

Тим часом, однак, по цінах він став приємніший, ніж три роки тому: за терабайт просять 100 єврів на рік. Якби така ціна була у 2012 році, я б без вагань юзав саме дропбокс: дуже зручний і дуже лінукс-френдлі у нього бекап.

Але, я зараз юзаю Diino поки шо: за 49 USD він дає 100 Ґіґ зберігання (storage), безлімітний бекап з лімітом трафіку 25 ґіґ/день (storage в цей ліміт не входить). Все ідеально, тіки софт на джяві бісить, і шо бекап (і відновлення) треба робити тіки через цей софт. У дропбоксі я це роблю за допомогою свого улюбленого файлового менеджера, а саму софтину не відкривав сто років: вона там під капотом працює, і все. Ну, правда, Diino теж автоматично і під капотом, але якщо треба здійснити якісь дії.

Іше, звичайно, питання юрисдикції даних є: у мене, з одного боку, нема на компі нічого такого незаконного, навіть за правом Саудівської Аравії: еротики я не знімаю, але все одно хотілося б мати дані в юрисдикції Унії, на всяк випадок. У цьому плані міняти Швецію (Diino) на США (Dropbox) не хочеться. Може, тре почекати ше 3 роки, і він створить серваки у Європі?

Бельгійське пиво ІІ: феномен монастирського пива (про «трапістське пиво»)

Як ви знаєте, монахи у Європі заробляли собі на життя тим, шо виготовляли найбільш цінний і божественний напій — пиво. З часом більшість монастирів закрилося і/або передало право на використання імені сучасним автоматизованим броварням. Ви, напевно, бачили таке пиво як Paulaner — це один з прикладів цього, пиво назване на честь Франческо ді Паоли — засновника одного з католицьких орденів.

Дуже багато баварських пив мають на етикетці слово «Kloster» (монастир) або «Klosterbrauerei» (монастирська броварня). Звичайно, ніякі монахи уже давно не мають жодного стосунку до виробництва цього пива.

Однак, у світі все ще лишилося пиво, яке варять монахи, шо мешкають у монастирях — це серія монастирів Трапістського ордену (на честь міста Ля Трап/La Trappe у Франції), більшість з яких (шість) знаходиться у Бельгії, два у Нідерландах, один у США і один у Австрії.

По суті, феномен трапістського пива — це бажання людей мати впевненість, шо хтось контролює якість пива. Вільний бельгійський ринок пива — це дуже круто, але багатьом потрібен контроль якості. Бо, якщо ви почитаєте, шо треба, аби мати право виробляти трапістське пиво, то там узагалі нічого такого нема:
— пиво має робитися монахами у монастирі;
— виробництво має бути неприбутковим, лише забезпечувати потреби монахів. Решту грошей треба витрачати на благодійність.

Це усе, в принципі. Тим не менш, люди купують трапістське пиво не тому, шо вони хотять монахів підтримати, а бо вони думають, шо саме тут їм гарантують круту якість. Я спробував три із шести трапістських пив (різні сорти зокрема) і можу сказати, шо це дуже годне пиво:


Мені найбільше сподобалося Chimay, але теж Rochefort є дуже годним, хоч і дещо міцним.


Усі трапістські пива є міцні, а в складі — хміль, солод, вода і цукор. Власне, тільки наявність цукру відрізняє їх від баварських міцних сортів пива. Я спершу хотів відвідати один з монастирів, але потім почитав, шо там особливо нічого нема, крім магазину з пивом: монахи не сильно бажають, шоб їх відволікали туристи. З урахуванням того, шо монастирі знаходяться у дупах, відмовився від цієї ідеї.

Трапістські пива часто називають Dubbel, Trippel і Quadruppel, це про вміст солоду в суслі. Вміст алкоголю у цих сортах то 7-8%, 10% і 12%:

(no subject)

Один із моїх сусідів — панк і анархіст. На початку кожного року ратуша надсилає брошурку з графіком вивезення сміття, де також докладно пише, шо, де і куди можна викидати. Це ціла наука, між іншим, бо якщо для одного сміття є контейнери і викидати можна коли хочеш, то для певних видів сміття є суворий графік, коли його можна викинути.

Ялинки, наприклад, збирають десь в районі 6-7 січня протягом двох днів, тільки в ці дві дні, тому наших анекдотів на цю тему німці не зрозуміють.

Пластик/фольга/картонні пакети від соку/молока — це все належить складати у спеціальний пакет жовтого кольору, який треба винести на вулицю до 8 ранку у день, коли на твоєму районі сміття вивозиться. Відповідно, якщо ви у німецькому місті побачили купу великих жовтих пакетів зі сміттям, значить, завтра вранці їх будуть забирати.

Так от, мій сусід-анархіст вносить у цей орднунг елемент хаосу: він виносить своє сміття рівно наступного дня після того, як машина його зібрала, і його пакет одиноко лежить біля будинку. Потім він таки якимось чином зникає, бо, видно, міським службам така анархія не подобається.