Parkhaus (Паркувальний дім) в Мемінґені

Паркхаус — це звичайний дім на звичайній вулиці, тільки замість людей там мешкають автомобілі. У той час як в інших країнах водії доводять свою крутість тим, хто краще загородить місце на тротуарі, в Німеччині для крутих перців є такі будинки. Заїзд сюди — вправа не з легких:


Звичайно ж, перші поверхи заповнюються першими, тому внизу вільного місця не було. Нагору веде рампа, нахилена так само, як і сходи в житловому будинку — під 45°, тому треба добре підгазувати, шоб не покотитися донизу, а доїхавши, відразу бити по гальмах, бо навпроти рампи вже запарковані автівки. Потім ти лазиш по вузькому коридорі поверху шоб виявити, шо вільних місць нема.

Наступний поверх. Стоянка для жінок та водіїв з дитячими візками. Стоянки для жінок бувають тільки в Німеччині, ніби з міркувань безпеки. Утім, не сильно розумію, чому цю стоянку зробили саме на третьому поверсі, а не на другому чи четвертому. Одне місце є, о!

Спускаємось по сходах, а там жіночий туалет. У цей момент я розумію, шо це не три місця, а весь поверх призначений для жінок, чиї права я щойно порушив. Ганьба мені!

Назад спускатись набагато легше: вмикаєш нейтралку і котишся.

Цікавий досвід.

І кілька фактів: найвищий паркувальний дім у Німеччині знаходиться на Мюнхенському летовищі — це 11-поверховий дім P20 з 6500 місць. Я би усрався на 11 поверх на машині їхати, тож думаю, шо там, напевно, ліфт.

Це не рахуючи 20-поверхову вежу Фольксваґена, яка, утім, не є стоянкою в класичному розумінні — це радше автоматизований склад автівок, які в такий пафосний спосіб доставляються своїм покупцям:

Чому пішоходи порушують правила дорожнього руху?

Винесу з коментів. Один працівник Міністерства магії України написав: «Безпека руху буде тільки тоді коли всі учаники дотримуються правил». Оминаючи принципову неможливість такої казкової реальності, шо все-таки примушує людину виконувати чи порушувати правила дорожнього руху?

Почнемо з власності на вулиці. Вулиці належать як правило мешканцям міст, тобто корпораціям Місто Київ GmbH, Місто Львів GmbH тощо. Всі мешканці є відповідно до чинного права рівними, дякуючи поваленню монархій у Європі після Першої світової. До цього існувала ієрархія людей, а правила проїзду регулювалися відповідно до місця в ієрархії: король чи князь мав абсолютний пріоритет в русі, потім графи чи єпископи в межах своїх володінь, потім інша шляхта, потім прості люди. Кінь тоді був дорогою річчю, а тому на конях їздили переважно аристократи, прості люди ходили пішки. Тому особа на коні мала право проїзду перед особами, що йшли пішки.

Смертельні ДТП, незважаючи на низькі швидкості, траплялися і тоді. Так загинув колись П’єр Кюрі, чоловік Марії Кюрі-Склодовської. Потім монархії були замінені на республіки, а разом з тим і коней стали поступово витісняти трамваї та інші коні неорганічні. Саме тоді був підписаний новий суспільний контракт, згідно з яким вулиці ділилися на дороги і тротуари. Пішоходам гарантувалося, шо на тротуарі їх не вб’ють, а при переході дороги пропустять, а автомобілістам гарантувалося виділене місце, вільне від пішоходів, що дає можливість їхати швидше.

В певний, однак, момент автомобілісти вирішили, шо вони — шляхта, а пішоходи — смерди, які повинні при виді коня розступатися. Вони перестали їх пропускати на зебрах, пішоходи ж перестали ці зебри використовувати. Навіщо йти 100 метрів до переходу, якщо там не безпечніше? З того часу машини стали сприйматися лише як небезпечний об’єкт, від якого треба тікати. Автомобілісти перестали встигати гальмувати, коли бачили пішохода, що зненацька стрибнув на дорогу.

Боротися з цим стали тоталітарними методами — будувати паркани, надземні та підземні переходи тощо.

Як це все пофіксити? Очевидно, поверненням до витоків, до того, з чого все починалося:
— вулиці є рівною власністю усіх учасників руху, а поділ їх на пішохідні зони, дороги, тротуари, велодоріжки є наслідком домовленості, що має на меті поліпшити стандарти життя власників та власниць вулиць та уможливити їм якомога комфортніше пересування, не завдаючи шкоди іншим;
— дорожній рух не може бути організований таким чином, щоб одна група власників та власниць вулиць відчувала дискримінацію іншою групою. Наявність допоміжних засобів пересування не може давати більших прав власності на вулиці. Переваги для тих чи інших засобів пересування можуть надаватися лише після досягнення компромісу, що затверджується демократичною більшістю у вільному голосуванні;
— привілеями в русі можуть користуватися лише люди, чиє фізичне здоров’я суттєво обмежує їх можливості пересування, у мірі, що компенсує їм ці обмеження.

Якщо тримати в голові ці три прості правила, тоді й погляди на усе будуть радикально мінятися. Тоді виникне повага до усіх учасників руху, а пішоходам буде вигідно переходити дорогу лише в дозволеному місці (бо тоді всі місця, де зручно переходити дорогу, стануть дозволеними).