Мотоцикл без шолома і пересувна поштова скринька

Я категорично проти шолома на двоколісному транспортному засобі. Шоломний культ — це то саме право сильного, автоматичне перекладання провини за аварію на слабшого учасника дорожнього руху. Однак на швидкостях > 40 км/год це стає необхідністю.

Ненависники шолома придумали мотоцикл*, в якому він не потрібен — BMW C1:

Джерело: Túrelio/Wikipedia

Це був перший мотоцикл із захисною коміркою, як у автомобілях. Як ви бачите, на кріслі у нього автомобілльний ремінь безпеки. Пасажира можна перевозити тільки за межами даху, тому йому треба вдягати шолом. На жаль, популярністю ця штука не користувалася: висока ціна, в т.ч. на деталі, велика вага і загалом менший комфорт їзди порівняно з іншими мотороллерами призвели до завершення продукції в 2003 році. Ім’я C1 купив потім Сітроен, шо випускає під ним автомобілі.

Цікаве застосування цьому мотоциклу придумав один пенсіонер із Хофхайма, що під Франкфуртом(Майн). Він зробив з нього першу і єдину пересувну поштову скриньку:

© Karsten Ratzke/Wikipedia

В Німеччині будь-який магазин може домовитися з поштою і відкрити у себе її філіал. Ну це не те саме, шо повноцінний філіал, але він виконує основну функцію поштового відділення — відправляє листи і пакунки, за тими самими цінами, шо і на пошті, від якої він певно якусь комісію отримує.

Власне, хоч цей мотоцикл і пофарбований в жовті кольори німецької пошти, на ньому написано, шо це приватна поштова скринька, що належить до такого філіалу. Замість традиційної виїмки листів водій мотоцикла просто заводить його увечері і їде туди, куди листи після виїмки зазвичай потрапляють.

Ця скринька серед мешканців містечка стала неймовірно популярною, а листів туди кидають більше, ніж у станціонарні скриньки. Однак німецька пошта каже, шо вони не планують поширити цю ідею на інші міста.

© Die Welt

*Мені не подобається ідея 100500 термінів для транспорта з мотором і двома колесами, тому я називаю це мотоциклом.

Горанці

Минулого року на німецьку зі мною ходила родина з Косова. Мовою вони розмовляли якоюсь слов’янською, але незрозумілою абсолютно, тому я подумав, шо це сербська, ну бо албанська не слов’янська.

Виявилось потім, шо ні, вони належать до екзотичного народу горанці, яких у Косові мешкає 10 тищ, у Сербії 7 тищ і ше по трошки в інших балканських країнах. Всього у світі їх нараховують 60 тисяч. В косовській війні, до речі, вони сербів підтримували, хоча вони мусульмани, і визнання незалежності Косова їм було не сильно до вподоби.

Власне, через утиски від албанців ця родина і опинилася в Байройті, отримавши статус біженців.

Це я до чого? А, шо ніколи, ніколи в житті не закладайте, що навколишні люди вас не розуміють.