Тоталітарне мислення

Заміна плакатів, звісно, не викоренить з київського метрополітену совок. Ось так було бюрократичною мовою:
«
У рамках впровадження проекту з автоматизованого продажу засобів оплати проїзду, з 3 жовтня 2014 року на станції «Поштова площа» призупиняється продаж жетонів через касу. Вони будуть реалізовуватись виключно через автомати, які розташовані у вестибюлі станції.

У касі станції пасажири зможуть придбати безконтактні картки та поповнити їх ресурс. Закликаємо економити свій час та користуватись безконтактними картками.

Звертаємо увагу на те, що розмін коштів в касах не проводиться, тому просимо заздалегідь готувати необхідні купюри для оплати проїзду.
»

Ось так переклали на людську мову:

Чому дизайнери так люблят знак гівна, зроблений з віддзеркаленої і стисненої S, а?!

Але ідіотський тоталітаризм від цього не став менш ідіотським тоталітаризмом. Систему, де каси є, а квитки купити там не можна, я бачив тільки у Китаї. Однак, навіть там можна було в людини поміняти гроші, бо автомати приймали обмежені номінали банкнот і монет, яких у мене не було. Але там це можна було б хоча б обґрунтувати зменшенням черг для розміну грошей, і автоматів там на станції було не три, а десяток.

З іншого боку, я, не мешкаючи у Києві, користуюся безконтактною карткою вже багато років, тоді як більшість моїх київських знайомих купують жетончики. Здавалося б, шо треба зробити, щоб привчити людей до картки і прибрати людей на станціях з малим рухом?

Тоталітарне рішення: звести працю касира до посилання всіх гостей міста нахуй, потім з часом прибрати касира.

Якби в мене не було безконтактної картки, я б не міг по прильоті з Німеччини проїхатися на метрополітені, бо банкомати видають купюри >20 грн, а підари з метра вирішили, шо в цьому випадку мені треба посмоктати хуй.

Демократичне рішення (опробуване у всьому світі): жетон у касі — 2,30 грн, жетон у автоматі — 2 грн, безконтактна картка — 1,90 грн, потім з часом прибрати касира.

Під час написання цього посту на очі трапив хороший приклад: Дойчебан прямо зараз продає квитки по 30 єврів на довільний маршрут по Німеччині будь-якими потягами, купити такі квитки можна тільки через програму DB Navigator для андроїда чи iOS — так пробують підняти популярність купівлі квитка через смартфон, але разом з тим не дискримінують тих, хто обирає більш традиційні способи оплати.

У Байройті каси працюють тільки до 17:45, на вихідних до 13:00 — цього достатньо, шоб не дискримінувати пенсіонерів, яким буває тяжко розібратися з автоматом, але разом з тим зменшити кількість персоналу до мінімуму.

Перша німецька автобанна їдальня

Знаходиться у селі Тріптіс, Тюринґія, на автобані А9 «Мюнхен—Берлін»:


Вона з’явилася, щоправда, на 10 років раніше, як у країні з’явилися перші автобани, а 1936 року, як побудували дорогу «Ляйпціґ—Нюрнберґ», вона стала автобанною їдальнею. Невідомо, як то вплинуло на кількість відвідувачів з урахуванням північнокорейської кількості машин на автобанаї тієї доби.

У 1959 році їдальня стала власністю міста Тріптіса, де були офіси якісь, а потім будинок закинули. Відродилася їдальня у 1986 році для обслуговування автомобілістів із Західного Берліна, шо їхали у Баварію: автобан А9 тоді був єдиною відкритою для них дорогою у ГДР.

Тільки, якщо ви уважно глянете на цю мапу, з автобана до неї заїзду нема, а цю фотку я зробив, просунувши фотоапарата через високий паркан:


Сама ресторація уже, здається, не працює, а навпроти неї відкрився кіоск, шо продає смажені сосиски. Ось так виглядає з автобанної стоянки (вікі):


На стоянці натомість немає нічого, крім смітника і туалета. Чому так образили першу німецьку автобанну їдальню? Автобанна мафія: ресторацію закрили у 2004 році, коли А9 перетворювали із чотирисмугового у шестисмуговий. Максимальну кількість їдалень на автобані тоді зменшили так, щоб ця їдальня не отримала дозволу працювати на автобані, а тому вона відділена парканом. Під’їхати, утім, можна, з’їхавши у місто Тріптіс, а великий баннер «перша німецька автбанна їдальня» служить рекламою-мотивацію для того, шоб зробити гак.

Враховуючи, шо їжа на автобанах зазвичай стрьомна, дорога і паскудна, а там продаються смачні сосиски, гак слід робити тим більше варто.

Про слова-маркери: республіка

ichthuss тут нещодавно писав, що слово «федералізація» означає зовсім не те, шо воно в оригіналі означає, а я тут згадав іще одне слово-маркер — республіка.

Колись давно я почитував «Ленту.ру» і помітив, що коли новини були про Україну, там завжди писало «в этой республике». Це слово викликало у мене не асоціацію з країною, яка керується громадянами, шо в ній мешкають. Бо щодо країн, які не входили до СРСР, «Лента» вживала вираз «в этой стране».

Можливо, журналісти навіть не усвідомлювали, шо вони пишуть, але під впливом навколишньої пропаганди ненав’язливо натякали на «автономні республіки» у складі Російської Імперії.