Право на майдан

Революції і повстання часто знаходяться поза правовим полем. Німеччина, однак, не була б Німеччиною, якби навіть такі речі не були б передбачені законом. Стаття 20 Основного Закону затверджує право на майдан:
«
(1) Федеративна Республіка Німеччина є демократичною і соціальною федеральною державою;
(2) Вся державна влада йде з народу. Вона виконується народом через вибори, референдуми і спеціальні органи законодавства, виконавчої влади і судівництва;
(3) Законодавча влада підлягає конституційному порядку, а виконавча і судова зв’язані правом і законом;
(4) Проти кожного, хто спробує повалити цей конституційний порядок, мають усі німці право на повстання, якщо інші можливості вичерпані.
»

Під «інші можливості» слід розуміти в першу чергу Конституційний Суд, який знаходиться у місті Карлсруе, що недалеко від французького кордону.

Цікаво, шо ця стаття не повоєнна, а з’явилася внаслідок «Законів про надзвичайний стан», які були прийняті 1968 року і які були умовою закінчення окупації Західної Німеччині та передачі їй повного суверенітету. Армії союзників хотіли мати впевпеність, що їхнім базам нічого не загрожуватиме в разі можливих переворотів.

1968 — це непростий рік у Європі, тому, звичайно, ці закони викликали протести. Аби заспокоїти протестувальників, четвертий абзац був включений до 20 статті Конституції, хоч передбачалося, шо право на повстання буде юзатися у абсолютно надзвичайних ситуаціях (т.зв. ultima ratio).

Багато правників вважають, що цей абзац також легалізує убивство диктатора (т.зв. Tyrannenmord).