![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Про автобани в нацистський період
Aug. 16th, 2014 09:04 pmДуже багато є статей, де розвінчується так поширений особливо у країнах-переможницях міф про нацистів і автобани. Дойче Веллє, наприклад, зробила колись хороший огляд і виклала його всіма можливими мовами. Одна з найліпших статей німецькою мовою (тобто «для своїх») була в «Цайті» — це «Als Hitler die Autobahn stahl». Однак, автори цих статей по ходу не прохавали головну ідею будівництва автобанів у той період.
«
Historians now say that Adolf Hitler simply jumped on the bandwagon of increasing mobility that was already gathering momentum across the world. He certainly recognized the potential for securing his own power and seducing an entire nation with what looked at first like a crazy enterprise.
»,— пише автор Дойче Веллє.
Ніхуя, звичайно, подібного. KdF-Wagen так і не був реалізований, але разом з тим гітлерівці побудували три тищі кілометрів автобанів. Ось дуже цікава статистика автомобілізації Німеччини з 1906 до 1959 рр. Там, на жаль, мало даних саме з нацистського періоду, лише 1935 і 1938 роки. Ну але можна і 38 рік узяти: на той час було зарєстровано 715’000 автівок, тобто близько 10 автівок на тищу населення. Проїхали вони за той рік 4,5•109 пасажирокілометрів (це відстань у км помножена на кількість людей у автівці), що дає 6294 пасажир•км/рік на машину. Абсолютно нормально припустити, шо в усіх машинах їздило не менше від 2х людей, бо самі розумієте, хто мав доступ до автомобіля в ті часи. Не водили тоді люди автомобіль самі. Це дає середній пробіг автівки у 3147 км/рік, або близько 60 км на тиждень. Ну, коротше, це і для поїздок по місту мало, якщо щодня їздити, а міжміські поїздки це виключає.
Тобто, навіть той відсоток населення, що мав доступ до автомобіля, автобанами не користувався. Щоб зрозуміти, шо таке німецький автобан тих часів, далеко йти не треба: тут нещодавно один журналіст проїхався вулицями Пхеньяна і записав прекрасне відео:
Це неймовірно: абсолютно порожні вулиці, широчезні проспекти і, блядь, підземні пішохідні переходи (це єдине, до чого гітлерівці не додумалися).
Так само, як і вулиці у Пхеньяні, автобани у Німеччині будувалися не для того, шоб по них їздити. Після війни вони знадобилися, шо і створило у людей ілюзію далекоглядного планування диктатора. Але ні, навіть у страшному сні не міг він передбачити, що величезний пам’ятник могутності режиму буде зведений до «блядь, заїбали своїми ремонтами, знову через цю бауштеллє в пробці сьогодні стояв».
Як видно з таблички, за три роки з 1953 по 1956 рік пробіг автівок зріс у три рази до 18 мільярдів пасажиро-км, а в 1959 році він становив уже 50 мільярдів, тобто 14 тис пасажир•км/рік на автівку (повоєнна статистика стосується лише Західної Німеччини).
Шо у нас зараз? Незважаючи на розвиток залізниці, пропаганду громадського транспорту та зростання ролі велосипедів, Німеччина все ще лишається переважно моторизованою країною. На автомобілі відбувається 55% поїздок, але разом з тим 76% всієї проїханої відстані (дані за 2010 рік). Нинішній «пробіг» країни — 901•109 пасажиро-км, з них 601 як водій і решта як пасажир, а всього у країні зареєстровано 43,9•106 автівок, тобто по одній автівці на кожні дві людини, або по одній автівці на сім’ю.
«
Historians now say that Adolf Hitler simply jumped on the bandwagon of increasing mobility that was already gathering momentum across the world. He certainly recognized the potential for securing his own power and seducing an entire nation with what looked at first like a crazy enterprise.
»,— пише автор Дойче Веллє.
Ніхуя, звичайно, подібного. KdF-Wagen так і не був реалізований, але разом з тим гітлерівці побудували три тищі кілометрів автобанів. Ось дуже цікава статистика автомобілізації Німеччини з 1906 до 1959 рр. Там, на жаль, мало даних саме з нацистського періоду, лише 1935 і 1938 роки. Ну але можна і 38 рік узяти: на той час було зарєстровано 715’000 автівок, тобто близько 10 автівок на тищу населення. Проїхали вони за той рік 4,5•109 пасажирокілометрів (це відстань у км помножена на кількість людей у автівці), що дає 6294 пасажир•км/рік на машину. Абсолютно нормально припустити, шо в усіх машинах їздило не менше від 2х людей, бо самі розумієте, хто мав доступ до автомобіля в ті часи. Не водили тоді люди автомобіль самі. Це дає середній пробіг автівки у 3147 км/рік, або близько 60 км на тиждень. Ну, коротше, це і для поїздок по місту мало, якщо щодня їздити, а міжміські поїздки це виключає.
Тобто, навіть той відсоток населення, що мав доступ до автомобіля, автобанами не користувався. Щоб зрозуміти, шо таке німецький автобан тих часів, далеко йти не треба: тут нещодавно один журналіст проїхався вулицями Пхеньяна і записав прекрасне відео:
Це неймовірно: абсолютно порожні вулиці, широчезні проспекти і, блядь, підземні пішохідні переходи (це єдине, до чого гітлерівці не додумалися).
Так само, як і вулиці у Пхеньяні, автобани у Німеччині будувалися не для того, шоб по них їздити. Після війни вони знадобилися, шо і створило у людей ілюзію далекоглядного планування диктатора. Але ні, навіть у страшному сні не міг він передбачити, що величезний пам’ятник могутності режиму буде зведений до «блядь, заїбали своїми ремонтами, знову через цю бауштеллє в пробці сьогодні стояв».
Як видно з таблички, за три роки з 1953 по 1956 рік пробіг автівок зріс у три рази до 18 мільярдів пасажиро-км, а в 1959 році він становив уже 50 мільярдів, тобто 14 тис пасажир•км/рік на автівку (повоєнна статистика стосується лише Західної Німеччини).
Шо у нас зараз? Незважаючи на розвиток залізниці, пропаганду громадського транспорту та зростання ролі велосипедів, Німеччина все ще лишається переважно моторизованою країною. На автомобілі відбувається 55% поїздок, але разом з тим 76% всієї проїханої відстані (дані за 2010 рік). Нинішній «пробіг» країни — 901•109 пасажиро-км, з них 601 як водій і решта як пасажир, а всього у країні зареєстровано 43,9•106 автівок, тобто по одній автівці на кожні дві людини, або по одній автівці на сім’ю.
